Без заголовка

Я совершенно точно не вхожу в поле притяжения православия, потому что совершенно точно считаю его раскольническим сообществом. Я не "считаю себя католиком", а просто я католик, т.к. целиком и полностью исповедую веру Католической Церкви. При этом я русский. Есть такая общность - русские католики.

Напрасно, друг, напрасно. Вы готовый клиент Гундяя, ваша собеседница совершенно права. Папа Франциск молится за Украину, а не за колорадских жуков.

На Великдень за келихом чаю

Мої російські матуся та бабуля почали розпитувати мене, як то я примудрилася в нашій на три чверті російській родині вирости бандерівкою. Я дала їм відповідь, яку вважаю вичерпною:

- Ви мене не звільнили від вивчення української в школі, коли я була просилася. Ви не переїхали з нами до Росії, коли розпався Союз. І що найгірше, ви виховували мене чесною людиною і навчали любити рідний край та не зраджувати землю, на якій я їм хліб. Ось і маєте.

Оце знову не втрималася

Бо ця пика просить фотошопу:

Подорож з Дніпропетровська до Криму й назад

З мордокниги мого пожиттєвого приятеля, написаному вірити :)

( Read more... )

В Криму насмерть вбито 16-річного хлопчика з Рівенщини

Його товариша жорстоко побито.

Сталося на Великдень.

Організаційне

Приєдналася до своєрідного флешмобу: щоп'ятниці спілкуватися в інтернетах винятково українською.
А потім необачно пообіцяла пост про російський националізм проти ординського шовінізму викласти сьогодні.
Згодом второпала, що буде трохи недоречно.
Тож даруйте, таки завтра.

Держбюджет України в одному малюнку

В картинку тиць!

Народ, а хтось знає

Де в Україні експонуються статуї Геракла?

Ілюстрація до постінгу про москалів та руських

Раз: http://nataly-hill.livejournal.com/2071642.html
Два: http://nataly-hill.livejournal.com/2071298.html

Санкта сімпліцитас, як то сказав св. Ян Гус...

Бандеровець

Ще одну ілюстрацію принесли в каменти

Одне питання: чуваки, ви справді думаєте, що спалення смердючих п'яти тисяч показує широту кацапської душі?

Коломойському час міняти прізвище на Вишневецького

Обращение Коломойского к руководству южных и восточных областей Украины Игорь Коломойский.

"Уважаемые коллеги!

Сегодня наша страна переживает самый тяжелый за годы Независимости период. В результате цепи политических событий, в том числе, инспирированных извне, над Украиной нависла реальная угроза утраты территориальной целостности. Поскольку сценарии по воплощению этой угрозы разыгрываются, в первую очередь, в юго-восточных областях, назрела необходимость создания координирующего органа для согласованной и эффективной работы губернаторов указанных территорий.

Предлагаю в ближайшее время создать Совет губернаторов Юго-Востока Украины с включением в него председателей ОГА Харьковской, Днепропетровской, Донецкой, Луганской, Запорожской, Херсонской, Николаевской и Одесской областей.

Главная задача Совета – создание необходимых условий для проведения 25 мая 2014 года прозрачных и честных выборов Президента Украины под контролем международных наблюдателей.

Рабочим органом Совета предлагается сделать Штаб территориальной обороны юго-восточных областей со штаб-квартирой в Днепропетровске. В рамках Штаба действия местных властей будут координироваться с СБУ и МВД в рамках борьбы с сепаратизмом и диверсионной деятельностью незаконных силовых структур.

Кроме того, члены Совета смогут выработать согласованные предложения по децентрализации власти в Украине, повышению роли органов местного самоуправления как основы для гармонизации отношений между центром и регионами. Предложения могут быть оформлены в виде проекта новой редакции Конституции Украины.

Негативные тенденции в юго-восточных областях имеют схожую природу, но преодолеваются по-разному. В рамках Совета губернаторы получат возможность обменяться успешным опытом нормализации обстановки на вверенной территории, сформулировать взаимоприемлемые принципы ведения общественного диалога, консолидировать население вокруг общих ценностей свободы и демократии.

С уважением, председатель Днепропетровской ОГА И. В. Коломойский".

Вовченя

Раптом відчула, що українською хочеться писати неполітотне.

Так от, з останнього серіального надбання дуже мені зарядив Teen Wolf, себто "Вовченя". Ні, зі старим фільмом, де зорював Майкл Джей Фокс нічого спільного, крім зав'язки, де перевертень кусає хлопця, і все заверті...

Почалося, звичайно, з пацанів: хтось мені показав світлинку Тайлера Гогліна, який там грає матьорого вовкулаку Дерека Гейла, і я така одразу: а-а-а! Обожикакоймущина, я хочу від нього одразу сина, дочку і пухнасте цуценя (а що, він жеж перевертень, він може).  І почала дивитись серіал тільки для того, щоб повтикати на його голий та пошматований торс. А він там такий баєвой пацан, тому часто розсікає голий та пошматований.

А серіал раптом бац, і оказався дуже класний.

По-перше, сценарій. Уняня, який класний сценарій. Такий, знаєте, не вимучений, всі-всі конфліктики там логічно випливають з характерів та обставин. У третьому сезоні почалася вже муйня, ну так воно майже завжди буває з успішними франшизами, а перші два мімімі.

Шо я хочу сказать. Коли люди починають знімати серіял про надприродне всяке таке, вони грішать тим, що понакрутять сутностей через міру, понапхають туди й вурдалаків, і перевертнів, і демонів, і чорта лисого. Коли воно на грані пародії, як у "Баффі/Ангелі" або "Надприродному", то воно так нічого, а коли просто щоб слоники побігали, як у "Щоденниках вампіра" - то нездраво. У "Вовченяті" зосередилися на перевертнях. Не буду чіпати третій сезон, я дропнула, але перші два були хороші тим, що зосередилися на перевертнях.

А чому на перевертнях? А отут я хочу обійняти й розцілувати команду сценаристів та персонально Джефа Девіса, бо вони знають, що роблять.  Мабуть, це його була ідея, що вовкулацтво - то метафора традиційної моделі мужньості.

Отже, у самому розквіті пубертату, в 15 год, коли хлопчина ще не голиться, але вже інтенсивно дрочить, головний герой Скот МакКоул спотикається з вовкулакою та отримує кусеня. Після того в нього починає волосся рости на різних місцях, з'являється недитяча сила та наснага - ну, себто пубертат, але художнім чином гіпрболізований, у десятому ступеню. І спершу Скот такий - вау, круто! Можна буде всіх вздрючити в лакрос і так просто, вилізти з лузерів у капітани команди та присунути справжній дівчині, а не Розі Палм. Ну, те, що кожен хлопець думає, коли уявляє себе справжнім чоловіком.

І ше на виднокраї маячить такий Дерек Гейл, молодий, але вже матьорий вовкулака, як модель тебе-майбутнього, такий мужній, шо йоб твою матір, тицнеш його пальцем - то бризне не кров, а чистий тестостерон (нє, насправді бризка таки кров, і в серіялі Дерекові часто її пускають, але перше враження саме таке). І він такий таємничий та крутий, нікого не боїться, хоче помститися за близьких, справжній мужик, кароче.

Але що більше нам показують Дерека, то частіше він поводиться як мудак. Причому не те шоб він був мудаком по жизні, нє, просто в нього такі уявлення про те, як треба поводитися справжньому мужикові та вовкулаці. Скажемо, улюблений засіб вирішення проблем - прийти та всіх закошмарити. Зрозуміло, що такий засіб, вирішуючи одну проблему, утворює дві, як не більше, тому Дерек не вилазить із халепи.

І Скот такий дивитьс на нього - оце й є бути справжнім мужиком вовкулакою? Та тю.

І я його за це полюбила з самих перших серій. Бо він таки дружить з головою і з серцем. Він своє вовкулацтво сприймає як постійний виклик: що, вовк всередині вимагає втратити контроль над собою, впиватися кров'ю, хижацтвом, гонитвою, вбивати? А трясця ж твоїй матері, не буду.

По-друге, мені страшно сподобалися актори. Вони підібрали таких акторів, які виглядають на вказані роки. Тайлерові Позі за двадять вже, а він там наймолодший, але все одно він виглядає на 16, бо дрібненький такий, няняня. І ця підлітковість у характерах дуже добре прописана, вони такі, як є в 16-17, коли мозок уже працює на повну, але з одного боку ще досвіду життєвого нема, а з другого - іграй, гормон. І дорослий колектив дуже класний, і знаєте, що? У більшості героїв там здорові сімейні стосунки. Не безпроблемні (бо де ж ти візьмеш безпроблемні,  коли в тебе мати - медсестра-одначка, а ти вовкулака, або твої предки мисливці на вовкулак, а ти закохалася у вовкулаку, або твій батько шериф і добами не буває вдома, а ти розпиздяй і товаришуєш з вовкулакою), але здорові. Без залізання під шкіру або нарцисичних ігор.

І вони всі - і підлітки, й дорослі - діють не по-дебільному. От у "Щоденниках вампіра" всі діють по-дебільному, а у "Вовченяті" - ні. Так, вони роблять помилики через брак інформації або склад характеру, але це саме помилки, а не тотальний дебілізм.

Ну, карочє, якщо ви не дивилися "Вовченя", то рекомендую. Все, що могла сказати без спойлерів, сказала.

І ше одна ілюстрація!

Цінна тим, що тут не бидло якесь висловлюється, а ординець ідєйно підкутий та в науках навчений.

Но есть интересный нюанс. Очевидно, что никакой "идеологии ордынства" Темуджин не создавал, все уже "украли" за тысячи лет до него.
Образ "Орды", с такой страстью созданный автором -- это образ государства вообще, со времен Тутмоса и Саргона и до Путина с Обамой.
Украина и США, по большому счету -- такие же ипостаси "Орды", как и РФ.
Да, русские в РФ угнетаются правящей там "Ордой".
Так украинцы и при Януковиче, и при Турчинове угнетаемы "Ордой" никак не меньше русских. И точно как и у нас, у вас правящая нынче "Западная Орда" платит за ваше мат. ценности и ваши жизни "чувством принадлежности к чему-то большому, сильному и красивому". К "общности Майдана", к "общности свободных держав Заокраинного Запада".

Пам'ятаєте, як я самотужки розкидала роту десантників?

То був ше найменший з моїх подвигів. Бо осьо зараз я поїхала на Придністровський кордон.

http://pesreakzii.livejournal.com/136320.html?thread=1172608#t1172608

(Люди, мені реально страшно - москалі остаточно втрачають зв"язок з дійсністю)

АПД: ААААА, там про Камшу пошел разговор!

Жила у Євпаторії сім’я Горяїнових…

Оригинал взят у novitsky в Жила у Євпаторії сім’я Горяїнових…

            Ірина Єрмак, Євген Новіцький



Ще якийсь час і ще якоюсь мірою можна сказати — живе у Євпаторії сім’я Горяїнових. Тато Андрій, мама Аня, дев’ятеро дітей. Четверо хлопчиків і п’ять дівчаток. Старшому — 16 років, молодшій скоро буде 10.

Колись вони були фостерною сім’єю. Сказати «прийомна» не годиться, бо то не сім’ю хтось приймає, а сім’я приймає. Гостинно розкриває обійми. Але «прийомною», чи то пак фостерною сім’єю вони були недовго, бо Андрій і Аня дуже швидко зрозуміли: всі діти у них — не прийомні, не «тимчасові». А насправді СВОЇ. Тому вони оформили всі документи на всиновлення. І стали звичайною сім’єю. Тільки великою.

Останні півтора року у Горяїнових з’явилася проблема з житлом. Будинок, у якому вони жили (і поки ще там залишаються), раніше належав благодійному фонду. Бо хоч як бери, а навіть у незалежній Україні просто так дев’ятьох не утримати і не вивчити. Навіть якщо мама сім’ї — не просто хороша дівчина, а потім жінка, яка мріяла про велику сім’ю, і з молитвою чекала від Бога хлопця, який зрозуміє її прагнення… Хоча це, звісно, основа основ. Так ось, мама Аня не просто хороша мама, вона ще й Гайдельберзький університет закінчила. Фахівець із домашнього виховання.

Але місцевій владі це не аргумент, і діяльність благодійного фонду не аргумент, і ніщо не аргумент, якщо треба розпорядитися добрим кримським майном. (Так, відхід Криму від України не позавчора почався.) Фонд закрили, проігнорувавши договір про проживання великої сім’ї у його будинку. Мешканцям сказали, що їм дозволяється залишитися у своєму-не-своєму домі тільки до 1 липня 2014 року. Це рішення Євпаторійської міської ради Горяїнови оспорювали в судах. Слухання обіцяли бути довготривалими…

А потім настав кінець лютого 2014 року. І почалася російська окупація Криму. Українські закони діяти перестали. А російські — не почали. Звичайно, такий стан беззаконня був просто подарунком для нечистих на руку чиновників.

З Горяїновими зв’язалися з мерії і в телефонній розмові дали зрозуміти, що, МОЖЛИВО, розглянуть питання про оренду ними їхнього власного будинку…

…за умови, що вся сім’я прийме російське громадянство.

Однак найімовірніший хід подій — той, що всі 11 осіб, із дев’ятьма дітьми включно, просто опиняться на вулиці. Якщо представники міської влади поклали ласе око на цей будинок «за мирних часів», то що може їх примусити відмовитися від нього за умов правового хаосу?



Горяїнови бачать себе громадянами України. Жити на окупованій території, залишившись без дому, вони не зможуть. Тому Андрій і Аня, порадившись із дітьми, вирішили виїхати з Криму на материкову Україну. Але у них тепер немає власної нерухомості, тому їм нема що продати чи обміняти.

У них майже немає заощаджень, а ті невеликі, що вдалося зібрати, заблоковані у кримських банках. Та і в будь-якому разі цих грошей замало для купівлі житла для такої сім’ї.

Зрештою, навіть коли Крим повернеться незабаром до складу України, то Горяїновим — на відміну від інших біженців — повернутися просто не буде куди. Той дім усе одно відібраний.

За межами Криму сім’я майже ніколи не бувала, у неї немає особливих зв’язків десь по інших областях. Хіба що в Києві живе кілька друзів.

При від’їзді доведеться більшу частину речей везти з собою зразу, оскільки в Криму їх нема де залишити, а речей у багатодітної сім’ї чимало…

Одне слово, їм потрібне постійне, або принаймні гарантоване на кілька років, житло на території України. Тимчасове поселення завдасть чимало труднощів і їм, і тим, хто візьметься їм допомагати. Більше того, поселятися їм потрібно не в сільській місцевості, а в місті, нехай і невеликому. У чотирьох дітей серйозні проблеми зі здоров’ям (хороші прийомні батьки не вибирають собі гарненьких здоровеньких на всиновлення, а надають свої серця і руки тим, хто найбільше потребує опіки, отож ситуація тут проста і ясна). Ці діти перебувають на обліку фахівців, потребують лікарського нагляду.

Також вони всі вже навчаються: старший уже в будівельному ліцеї, молодші ще у середній школі, але двоє дівчаток навчаються у художній школі, і шестеро дітей — у музичній. Переселити таку щедру і талановиту родину — вочевидь нелегке завдання…

Але у цієї сім’ї немає іншого виходу, крім від’їзду. Сумні події у Криму перекреслили всі їхні напрацювання і досягнення, всі наміри щодо майбутнього.

Зараз тривають активні пошуки житла для сім’ї Горяїнових. А про поточні потреби можна запитувати Андрія, наприклад, через його сторінку у Фейсбуку. Тим, хто спроможний і готовий надати потрібну допомогу, ми повідомимо телефон і електронну адресу.



                  (с) credo-ua.org