morreth | Entries tagged with диспавермент

Отпер буде про голі цицьки, але не одразу, потерпіть троха.

Імпровізоване опитування щодо зоб'єктивованих чоловіків показало, що у "чесних" випадках (ні, шановний

nicksakva, коли жінка не кохає чоловіка - це ще не об'єктивація, уявіть собі. Ні, шановна

one_lovely_girl, коли на хлопчиків трохи побризкали шампанським - це все ще не воно) дисбаланс сил повинний бути на рвіні "богиня - смертний". Коли він менший, коли героїня "просто" чарівниця або хазяйка чоловіка, а він раб, він знаходить засоби повернути собі суб'єктність: Герасим полишає хазяйку та повертається до села, Хома брут бере реванш над панночкою, Геральт вивільняється з-під влади Єнніфер.

Оскільки богинь та чарівниць в околицях не спостерігається, а рабство скасували півтораста років тому, можете самі розсудити, які в жінки шанси зоб'єктивувати чоловіка в реальному житті.

( Під катом багато літер )

Я розумію, що це пролетить повз вуха, але сподіваюся, що не всім.

ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - ТО ВЗАГАЛІ НЕ ПРО ЦИЦЬКИ ТА РОЗДЯГАННЯ.

Це про низведення людини до стану речі. А що тими людьми є здебільшого жінки, а знаряддям такого низведення роздягання - то вже предмет третьої лекції. Зараз зосередимося на об'єктивації.

Головна різниця між суб'єктом та об'єктом полягає в тому, що суб'єкт має волю та бажання, а об'єкт ні, ним користуються ті, хто волю та бажання має.

Не гріх процитувати себе:

Простий приклад: я, суб'єкт, хочу чаю. Аби задовольнити своє бажання, я користуюся об'єктами: чашка, пакетик чаю, чайник, вода, сірники, плитка. Це предмети, вони не живі і не розумні.
В чому різниця межи мною та, скажімо, леді Мері Кроулі з Абатства Даунтон? В тому, що замість чашки, пакетика та води леді Мері користується лакеєм, куховаркою та помічницею куховарки (при чому про існування останньої навіть не знає, Дейзі взагалі заборонено потрапляти до поля зору панів). Тобто, вона бере живих людей та у своїй свідомості перетворює на предмети для власної зручності. Звичайно, надалі леді Мері проходить шлях особового зростання і навчається бачити в людях людей, але в перших серіях воно так: леді Мері каже "хочу чаю", і не думає, що якісь люди докладають зусиль, аби чай з'явився перед нею. Вона просто каже "хочу", і чай так опа - і тут. Або навіть нічого не каже - просто зранку комини запалені та кімнати прогріті якось... самі собою. За щукиним велінням. Тобто, насправді, то Дейзі встала вдосвіта та вичистила, знов наклала дрів і запалила, але навіщо леді Мері про те знати? І взагалі знати про існування Дейзі?

Це й є об'єктивація. Зауважте: про секс поки що ані слова.

Насправді об'єктивація жінок у мистецтві та культурі ндбала вигляду гіпертрофованої сексуалізації лише нещодавно, з початком сексуальної революції. Але об'єктивація жінок у літературі триває стільки, скільки, власне, існує література.

Брак репрезентації жінок, про який велося отут, є, власне, одним з інструментів тієї об'єктивації. Жінки або відсутні, або виконують суто декоративну функцію, з'являються у творі задля меблів, згадується їхня краса й більш нічого (тут мені пригадався цинічний вислів Аркадія Стругацького про те, що жінка у творі існує щоб "відтіняти" й "підкреслювати").

Коли ж жінки присутні, їхня участь у сюжеті майже цілком зводиться до їхньої функції: кохана героя, матір героя, донька героя, сестра, дружина, служниця героя і т. ін. Будь-які їхні дії у сюжеті прив'язані до долі героя та потрібні лише для того, щоб утворювати цю долю. Герой - звичайно ж, чоловік. Він є суб'єктом творення своєї долі, жінка - об'єктом, через який доля чиниться. Про Іліаду вже розмовляли: Гелена та Брісеїда виступають там як приз, за який змагаються герої. Цікавіше роздивитись "Одіссею": там набагато більше жіночих образів начебто активних. Там діють богиня Афіна, Навсікая, Калісто, Цирцея, Пенелопа, Евріклея... але всі вони діють, утворюючи долю Одіссея. Вони з'являються в тексті, коли Одіссеєві потрібний новий етап у розкритті його трансценденції, і зникають, коли ця потреба вичерпується.

У творах про кохання власне має значення лише кохання героя до жінки. Цей підхід настільки інтерналізований самими жінками, що та ж сама Мурасакі Сікібу майже не приділяє уваги почуттям жінок, до яких залицявся Гендзі. Єдиний засіб, яким жінка може висловити свої почуття - це представити себе об'єктом, гідним почуттів чоловіка. Суб'єктна перспектива не властива жінці в літературі, її вживання є руйнацією наявних літературних конвенцій, як ото лист Тетяни до Онегіна.

Жінка, яка в літературі каже "я хочу" - насамперед злодійка. Активність "доброчесної" жінки виявляється лише під тиском обставин, вона діє лише коли мусить діяти, і не вимагає за це жодної нагороди. Для "хорошої" героїні дуже важливо вчасно зректися власного успіху та завершити гру з "нулевим" виграшем, найкращий для неї приз та винагорода - поновлення статусу кво. Жанна Дарк або Хуа Мулань або Еовін можуть виглядати "хорошими" в патріархатному дискурсі лише за умови вчасного повернення "на своє місце" без жодних надбань (Жанна могла лише висловлювати таке бажання, але воно пішло у залік при реабілітації). Таким чином суб'єктність жінки знівельовується навіть там, де, начебто, вдається її проявити. Винагороду за руйнацію Зірки Смерті отримують Люк та Хан Соло; принцеса Лея, яка зробила цю перемогу можливою, дає винагороди, а не отримує їх. Єдиний жіночий персонаж у сетінгу ЗВ, який не діє з примусу або почуття обов'язку, діє задля себе та власної мети і прагне аинагороди - Асаж Вентрес. Звісно, злодійка.*

Об'єктивація жінок у мистецтві - це насамперед і головним чином відсутність або крайня пасивність жіночих персонажів, зведення їх до голої функції, до шаблону "чергової дівчини Бонда". Коли з тих чи інших причин це неможливо і жіночому персонажеві дається суб'єктна перспектива - такого персонажа позбавляють винагороди. Це так глибоко інтегроване в культурі, що навіть жінки-авторки здебільшого не дають своїм героїням присвоїти результат власної праці та змагань, маскуючи це під виглядом моральної вищості жінки.

* Я про ту частину канону, яка залишилася каноном після купівлі франчайзу Діснеєм. На весь Розширений Всесвіт мене не вистачило.

Почемо з найпростішого: репрезентація жінок.

Чому це найпростіше? А тому що можна взяти й банально порахувати: скільки жінок в органах влади? У силових структурах? У числі редакторів газет та журналів, власників виробництва, у релігійних структурах? Загалом серед робочої сили?
А чого не половина, якщо жінки - то половина людства?

Ну, оскільки ми тут займаємося культуркою - то скільки жінок серед персонажів книжок? Героїнь кіна? Серіалів? Коміксів? Відеоігор?

Культура починається з дитячого садочка. Скільки хлопчиків та дівчаток на размальовках та у мультиках? У пісеньках? Від чиєї особи складені пісеньки - хлопчика чи дівчинки чи гендерно-нейтрального автора? Про кого більше казок? Дитячих театральних та лялькових вистав? Скільки жінок-авторок у збірках? І таке інше.

Порахували. Просльозилися.

Чому просльозилися? Тому, що цифри свідчать: в нас патріархат, в нас немає суспільства рівності, нам до нього як до Києва рачки. І цей патріархат відтворює себе через культурні патерни, тобто, хто не знає, що таке патерн - це така, тіпа, резинова печатка, де написано щось типа "Одобряю, Полихаєв", і тую печатку ставлять людини в мозок з раннього дитинства.

Ось наприклад: десь я надибала статтю однієї африканської письменниці. Як і багато з нас, вона в дитинстві розважала себе складеними самостійно казками. У її казках білі діти каталися на санчатах і ковзанах та бавилися у сніжки. Сама вона чорна. Снігу, санчат та ковзанів не бачила аж поки не приїхала до Європи вже дорослою. Але вона вигадувала пригоди білих дітей у снігу, бо це здавалося їй дуже цікавим, а творів про чорних дітей не було. Шльоп! - у дитини в голові штамп "Казки - це про білих дітей". І тільки дорослою вона зрозуміла, що казки про чорних - це... нормально. Бо в голові вже стояв резиновий штамп і треба було докласти зусиль, щоб його стерти.

Не так давно я заради експерименту простудіювала декілька читанок для молодших школярів на предмет жіночої репрезентації. Результат мене свого часу приголомшив: героїнями текстів дівчата були приблизно у кожному п'ятому випадку, текстів, написаних жінками - близько 10%, від дівчачої особи - ЖОДНОГО в одній читанці та по одному - в інших.

Тобто я знала, що з жіночою репрезентацією в нас хєрово, але не знала, що аж так!

До чого це призводить? До того, що в дівчатка, яке навчається за цією читанкою, в голові з'являється, як в той африканської письменниці, гумовий штамп:

Цікаво - цп те, що про хлопців.
Пригоди - це про хлопців.
Висловлюватися від першої особи - це про хлопців.

Подальше вивчення літератури лише поглиблює цей штамп, а надалі ще мультики, кіно, ~~віно і доміно~~ відеоігри та просто балачки з друзями і спостереження за дорослими. До пубертату в більшості дівчат мозок здеформований, вони навчені не бачити і не чути жінок, нерідко навіть не бачити й не чути себе. Ігнорувати їхню присутність, їхню думку, нехтувати їхніми зусиллями - і собою, і своїми зусиллями також, чи ж то відрощувати навичку "Я не така!" - себто, інших жінок можна й надалі ігнорувати, але не мене, бо я заслужила.

До чого це приводить? До результатів, які показує психологічне тестування: коли в аудиторії присутні жінки складають 30%, око людини приблизно сприймає кількість чоловіків та жінок як "рівну". Коли жінка говорить 3 хвилини, а чолоік - 10, це суб'єктивно спримається як "вони говорили протягом рівного часу". Справжня кількісна рівність сприймається як "жінок забагато і вони забагато розмовляють".

І це я кажу лише про КІЛЬКІСНУ репрезентацію. Бо на ЯКІСНОМУ рівні пиндець із кількісною репрезентацією примножується сугубо й трегубо. У ЯКІЙ ролі жінки представлені в даному художньому творі? Здебільшого це саппорт героя чи об'єкт, до якого герой докладає своїх зусиль та емоцій. ЯК прописаний жіночий персонаж? Здебільшого не так ретельно, як чоловік, почуттям персонажки приділяється значно менше уваги, ніж почуттям чолоіка. Почуття персонажки будуть глибоко розроблені та ретельно висвітлені, якщо це кохання до чоловіка, або, скажемо, любов матері до сина, сестри до брата тощо. Рідко в інших випадках.

Навіть в текстах жінок. Бо жінки-письменниці, поки виростають, теж мають здеформований мозок! Вони пишуть про хлопців чи від особи хлопців, а потім їхні тексти включають до хрестоматій методробітники-жінки, які так само виросли з проштемпельованими мозками.

Патріархат розповсюджується штампуванням мозку. Інструментом штампування мозку є культура. На штампі написано "ЦІКАВО - ЦЕ ПРО ЧОЛОВІКА". Штамп внетрюється в мозок дітей через НЕРІВНУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЮ чоловіків та жінок у культурі. Нерівність репрезентації відбивається як у КІЛЬКОСТІ представлених у культурі жінок (ише 17% персонажок американського кіно останнього року є жінками), так і у ЯКОСТІ (жінки - це найчастіше друго- та третьорядні персонажі, емоційна підтрика та обслуга чолоіків, об'єкт їхніх дій та пристрастей). Підріслі діти, що обрали культуру полем своєї діяльності, несвідомо відтворюють ту картину репрезентації статей, яку засвоїли з культури, чим утворюють замкнене коло.

Кінець першої частини.