morreth: (Default)

Поминальна по китах на зльоті весни,
Коли рибу летючу беруть у морях.
Над узбережжям гуде храмовий дзвін,
Хвилюючи розлоге дзеркало води.
Зодягнені в хаорі, рибалки спішать
У храм на узбережжі зі свого села.
На просторі моря самотнє китеня
Плаче, коли чує, як той дзвін гуде.
Забиту матусю, забитого тата
Кличе, "Сумую! Сумую!" - кричить.
Над широким морем лунає той дзвін,
Де скінчиться море, скінчиться луна.

За наводку дякувати Вячечлавові Оніщенкові
morreth: (Default)
(даруйте, що в такий день, натхнення не питає, коли приходити)

Коло за колом навиває спіраль,
Не чує сокольника сокіл;
Все розпадається, не тримається центр;
Анархія зірвалася зі шворки,
У мареві кривавого приливу скрізь
Захлинувся невинності обряд.
Найкращі не ймуть сили осудити,
Найгірші - наполегливі й палкі.
Авжеж, якась об'ява нам гряде.
Авжеж, Пришестя Друге нам гряде.
Пришестя Друге! Ці слова навряд
Пасують образові Spritus Mundi,
Що зір турбує мій: десь у пустелі, серед піску.

Химера з тілом лева, з головою чоловіка,
Порожні та безжальні, наче сонце, очі,
Повільні стегна в русі, а довкола -
Криклива химородь обурених птахів пустелі.
Знов темрява спада; але тепер я впізнаю
Двадцять століть камінної дрімоти,
Заколисані в люльці до кошмару,
І що то за почвара у свій час
Повзе у Віфлеєм, щоб народитись?
morreth: (Default)
Як постарішаю - носитиму бузкове
З червоним капелюшком, що геть не пасуватиме,
І пенсію розтринкувати буду на бренді, на літні рукавички,
На канфові черевички, та скаржитись - мовляв, на масло не вистачає.
А як стомлюсь - то сяду просто на бруківку,
Запихуватимусь у магазинах рекламним їдлом, натискатиму дзвінки алярму,
Побачу десь ґратчасту огорожу - водитиму ковінькою по ній.
Казатиму, що молодою була геть непитуща.
Ходитиму у капцях під дощем,
Зриватиму в чужих садочках квіти,
Плюватися навчусь.

Бо можна стане ходити у страшних сорочках та гладшати,
Одним заходом з'їдати по три фунти ковбаси,
Або сидіти тижнями на хлібі й солоних огірках.
І шабатурки набивати олівцями та ручками, кружальцями з-під пива.

Але тепер ми маємо вдягатись у чепурненьке та сухе,
Оренду сплачувати, і не матюкатись на вулицях,
Бо треба подавати діткам добрий приклад,
Запрошувати друзів на вечерю, часописи читати.

Та може треба трошки хоч потренуватись - ось просто зараз?
Аби народ не дуже шокувався,
Побачивши мене, стареньку,
В бузковому...
morreth: (Default)
Перевожу, значит, это я Басё в поте своей совиной морды. Натыкаюсь на такое вот стихотворение:

丈六にかげろふ高し石の上

На дзё и шесть сяку (примерно 4 метра)
Поднимается дымка (марево)
Над камнем.

В комментариях читаю, что Басё сложил это в жаркий день, глядя на знаменитого Будду не то в Камакуре, не то в Наре.



Ну, понятно, да? Жара, воздух колышется и кажется, что тяжеленная бронзовая балда воспарила над постаментом.

И тут меня словно колет что-то. Открываю антологию, где Басё в переводе Марковой:

Паутинки в вышине.
Снова образ Будды вижу
на подножии пустом.

Ёлки-метелки, откуда паутинки взялись? И почему подножие-то пустое?
А потом я натыкаюсь на следующий вирш о летней жаре:

かげろふの我肩に立かみこかな

Марево (испарения)
Подняло нед моими плечами
Бумажную одежду.

Опять листаю переводы Марковой. Так и есть:

Вдруг вижу, – от самых плеч
моего бумажного платья
паутинки, зыблясь, растут.

枯芝ややゝかげろふの一二寸

Сухая трава. Один-два дюйма марева.

Маркова:

Клочья трав прошлогодних...
Короткие, не длиннее вершка,
первые паутинки.

Т. е. Маркова стабильно переводит слово "кагэро" - "дымка, марево" - как "паутинка".
Хохма в том, что это слово не похоже на "паутину" ни по созвучию, ни по написанию иероглифов. А по созвучию похоже оно на слово 蜉蝣 (かげろう) - майская мушка, подёнка, символ чего-то мимолетного и эфемерного.

Ну, кто вспомнил? Правильно! "Кагэро Никки", он же "Дневник подёнки", он же "Дневник эфемерной жизни", он же "Дневник Митицуна-но-хаха", он же - ТАДАААМ! - "Дневник летучей паутинки" в переводе (!!!!) Веры Марковой.

То есть, понятно, откуда она взяла эти паутинки - из собственного же перевода. Но загадки на этом не заканчиваются. Если они взяты из ее же перевода, то ей ли не знать, что "паутинка" в данном случае - просто поэтическая замена "подёнки" как символа эфемерности и мимолетности? Допустим, в исходном тексте Марковой (как и в моем исходнике, к слову), "кагэро:" никогда не писалось иероглифами - а только каной, и она совершенно искренне приняла "марево" за "поденку" (хотя как? В любом японско-русском фонетическом словаре эти слова рядом). Тогда над постаментом и над плечами Басё должны подниматься подёнки. Тоже бред, конечно, но не такой. Мало ли над чем они кружат, эти подёнки. Тут ведь уже не нужны паутинки как символ бренности бытия. Можно вернуть подёнкам их права (а лучше бы мареву!). Но нет, они остаются "паутинками".
morreth: (Default)
Вона собі шукала оливи й виноград,
На вільнім морі кораблі та мармуровий град.
Але на сяйній бронзі під рукою коваля
Родилось небо з олива, здичавіла земля.

Брунатна, лиса, гола площина,
Ані стеблини, ані диму з хати,
Нема де сісти, їжі ні зерна —
Але на голій площі цій солдати
Стоять за рядом ряд, закуті в лати.
Їх очі, у яких немає душ,
Чекають лиш команди «Кроком руш!»

Аж ось гримить той голос без лиця —
Сухий, пустий, мов статистичний звіт —
Команду йти та битись до кінця —
Із ким? За що? Не розсуждати, й квит!
Вони рушають, — пил затьмарив світ! —
Підкорюючись так, немов закону,
Тій вірі, що керує їх до скону.

Вона собі шукала величний білий храм,
Заквітчану телицю, призначену богам,
Але на сяйній бронзі, де мав би стать вівтар,
Геть зовсім інше видиво проглядує крізь жар.

Судилище оплів колючий дріт,
Суддя тамує дотепом нудьгу,
З облич у вартових стікає піт,
За дротом юрба стиха — ні гугу —
На трійко скутих вицвілих фігур
Незрушно позирає, як ведуть
Їх у останню, страшну, смертну путь.

Хто важить стільки, скільки важить світ,
Той чавить безпорадних і малих.
Хто легковажний та дрібний, мов шріт, —
Надія на спасіння не для тих,
І, з переляку позабувши стид,
Вони себе самих зреклись, як Юди,
І за життя ще в них померли люди.

Вона собі шукала танцюючих дівчат,
Струнких та спритних хлопців, що грають у м'яча,
Музик веселих — та дарма! У металевім тлі —
Самісіньке лабуззя на занедбаннім ріллі.

Обірване самотнє дитинча
Із каменем полює на птахів,
Сплюндровано беззахисне дівча,
Забили друга двоє дітлахів,
Хто в кого відібрав — той те і з'їв —
Бо коваль ще таких світів не бачив,
Де б плакав хтось тому, що інший плаче.

Гефест кульга додому, стискаючи вуста.
Фетида — сяйні груди — отримавши щита,
На карбування дивне із криком сльози ллє,
Оплакуючи сина — і тих, кого він вб'є.
morreth: (Default)
Русский перевод - в пять строчек. Все и думают - танка. А ни фига никакая и не танка.

http://community.livejournal.com/ru_japan/847195.html?style=mine

Моя версия:
Йосано Акіко
Боягузтво

"Цим шляхом навпростець ідучи,
В море смерті ввійдеш" - навчили мене.
Повернулась на півдороги я,
Боязлива я, розважлива я -
І віднині переді мною
Бездоріжжя саме,
Роздоріжжя саме тільки тягнеться.


与謝野晶子:卑怯


その路をずつと行くと
死の海に落ち込むと教へられ、
中途で引返した私、
卑怯な利口者であつた私、
それ以来、私の前には
岐路と
迂路とばかりが続いてゐる。

October 2017

M T W T F S S
      1
23 45 678
9 10111213 1415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 17th, 2017 04:53 pm
Powered by Dreamwidth Studios