З днем народження, країно!

У Космооперы два хороших макси

Одно переводное, по "Масс Эффекту", другое - оригинальное, про казаков в космосе!


В картинку тыц!

Для тех, кто не зарегистрирован на дайриках - ссылка на закачку:

Чёрный простор

Элегия

Год назад

Фейсбуком принесло

Anastasiya Mironova

Послушайте дочь советского товароведа

Качество продуктов советских - миф. Страна была бедная, кругом дефицит - откуда бы взяться качеству? По ГОСТу в сосисках было от 5% мяса, колбасы сдабривали для сохранения цвета селитрой, маргарин тогда был не растительный, а с добавлением минеральных масел - побочных продуктов нефтепереработки, с ними же и масло "Бутербродное" делали. Пальмовое масло, кстати, и тогда ввозили. Консерванты, стабилизаторы, красители были допотопные. На производстве картофельных чипсов (длинные пластинки, "Для тучных" назывались) масло для жарки заменяли раз в 8 мес. Сливочное мороженое встречалось разве что в мегаполисах - остальные довольствовались молочным с растительным жиром, в лучшем случае оно было двух сортов - в стаканчике и на палочке, порой шоколадного или ягодного окраса (или пополам, называлось "Забавой"). За пирожным "Картошка" и тортом "Полено" давились, а лепили их из оставшихся на конвейере бисквитных крошек, перемешанных с маргарином и сгущенкой. И вся эта дрянь была жутко дорогой по тем меркам. З/п преподавателя техникума 120 руб., а килограмм сливочного масла в/с 3 руб. 40 коп., вареная колбаса с селитрой - тоже 3 руб. 40 коп., и конфеты в шоколадной глазури "Пилот", "Ласточка", "Буревестник" 3 руб. 40 коп. В стране было три ценовых пояса и специальные коэффициенты: чем дальше от столицы, тем цены выше (а продуктов меньше).

*** в Беларуси сейчас подобная еда. Перестаньте мычать про качество их продуктов

**** нет, моя мама не торговала продуктами с черного входа - она преподавала товароведение, а не работала в магазине. Так сказать, теоретик еды. А потому холодильник наш был пуст, как у всех

***** такие посты я буду повторять, пока не исчезнет с моих глаз последний ностальгирующий идиот

Спостереження

Утретє намегаюся прочитати "Великого Гетсбі" і утретє кидаю та відкриваю чергового Френсіса.

Отка цікавинка: майже в усіх романах Діка Френсіса герой - сирота. Або повний ("Заради пригоди", "Кривавий спорт", "Відбиток", тетралогія про Сіда Голлі, ділогія про Кіта Філдінга), або частковий ("Повернення", "Злам", "По саму руківку"). Навіть коли обидва батьки в комплекті - це холодні відчужені люди, які не розуміють сина і до яких він ніколи не звертається по допомогу ("Нерв", "Політ до фінішу"). Хоча, неповного комплекту батьків це також стосується: у "Зламі" батько ставиться до сина відкрито вороже, у "По саму руківку" мати сама безпорадно та емоційно холодна і т. ін. Причому, загиблих батьків герой майже завжди згадує з ніжністю, а от с живими - як у тій частушці: "На хрена родня такая, лучше буду сиротой".

Я читала Френсиса з дитинства, і так звикла до того сирітства, що здивувалася, коли прочитала в автобіографії Френсиса "Спорт королев", щр в нього в наявності були й батько й матір, і він любив обох.

Романів Фелікса Френсиса я прочитала лише два, але в обох - загиблий батько та емоційно холодна відчужена матір, яка геть не цікавиться життям сина, аж поки з нею не скоїться справжня халепа. Але у фіналі герой одержує не лише перемогу над злодієм, а й виправляє свої сімейні стосунки: у "Перехресті" знаходить примиреня з матір'ю, у "Нічиїй" - зі старшим братом.

Читатиму третій - чи утримається тенденція? І біс з ним, с Гетсбі.