![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Спостереження
Утретє намегаюся прочитати "Великого Гетсбі" і утретє кидаю та відкриваю чергового Френсіса.
Отка цікавинка: майже в усіх романах Діка Френсіса герой - сирота. Або повний ("Заради пригоди", "Кривавий спорт", "Відбиток", тетралогія про Сіда Голлі, ділогія про Кіта Філдінга), або частковий ("Повернення", "Злам", "По саму руківку"). Навіть коли обидва батьки в комплекті - це холодні відчужені люди, які не розуміють сина і до яких він ніколи не звертається по допомогу ("Нерв", "Політ до фінішу"). Хоча, неповного комплекту батьків це також стосується: у "Зламі" батько ставиться до сина відкрито вороже, у "По саму руківку" мати сама безпорадно та емоційно холодна і т. ін. Причому, загиблих батьків герой майже завжди згадує з ніжністю, а от с живими - як у тій частушці: "На хрена родня такая, лучше буду сиротой".
Я читала Френсиса з дитинства, і так звикла до того сирітства, що здивувалася, коли прочитала в автобіографії Френсиса "Спорт королев", щр в нього в наявності були й батько й матір, і він любив обох.
Романів Фелікса Френсиса я прочитала лише два, але в обох - загиблий батько та емоційно холодна відчужена матір, яка геть не цікавиться життям сина, аж поки з нею не скоїться справжня халепа. Але у фіналі герой одержує не лише перемогу над злодієм, а й виправляє свої сімейні стосунки: у "Перехресті" знаходить примиреня з матір'ю, у "Нічиїй" - зі старшим братом.
Читатиму третій - чи утримається тенденція? І біс з ним, с Гетсбі.
Отка цікавинка: майже в усіх романах Діка Френсіса герой - сирота. Або повний ("Заради пригоди", "Кривавий спорт", "Відбиток", тетралогія про Сіда Голлі, ділогія про Кіта Філдінга), або частковий ("Повернення", "Злам", "По саму руківку"). Навіть коли обидва батьки в комплекті - це холодні відчужені люди, які не розуміють сина і до яких він ніколи не звертається по допомогу ("Нерв", "Політ до фінішу"). Хоча, неповного комплекту батьків це також стосується: у "Зламі" батько ставиться до сина відкрито вороже, у "По саму руківку" мати сама безпорадно та емоційно холодна і т. ін. Причому, загиблих батьків герой майже завжди згадує з ніжністю, а от с живими - як у тій частушці: "На хрена родня такая, лучше буду сиротой".
Я читала Френсиса з дитинства, і так звикла до того сирітства, що здивувалася, коли прочитала в автобіографії Френсиса "Спорт королев", щр в нього в наявності були й батько й матір, і він любив обох.
Романів Фелікса Френсиса я прочитала лише два, але в обох - загиблий батько та емоційно холодна відчужена матір, яка геть не цікавиться життям сина, аж поки з нею не скоїться справжня халепа. Але у фіналі герой одержує не лише перемогу над злодієм, а й виправляє свої сімейні стосунки: у "Перехресті" знаходить примиреня з матір'ю, у "Нічиїй" - зі старшим братом.
Читатиму третій - чи утримається тенденція? І біс з ним, с Гетсбі.