Жизнь с нарциссом

Тут возник вопрос, на который у меня только один ответ: если вам на жизненном пути встретился нарцисс, а вы совершенно случайно не психотерапевт с очобенным интересом к хиитрым мозговым тараканам - просто бегите.

Да, нарциссы нередко творческие или просто, как говорят, "интересные" личности. Да, их оперение ярко сверкает и переливается. Чем ярче оно сверкает и переливается, тем быстрее бегите. Это приманивающая окраска для жертв. Знаете, рыбку-удильщика? У нее во рту такой интересный фонарик. Рыбки подплывают рассмотреть, что это там такое сияет так интересно - а удильщик их хам! - и готово. Вот и нарцисс так. Он сожрет ваш ресурс, облизнется и потребует еще, а если окажется, что он сожрал все, то отбросит вас и пойдет дальше.

Другое дело, если вы сами нарцисс. Тогда все вообще плохо, потому что от себя же не убежишь.

Мне кажется, что быть нарциссом - это как быть алкоголиком. Кстати, многие совмещают, по одной и той же причине: внутри у нарцисса постоянно играет вставленная в детстве шарманка, воспроизводящая одно и то же: "ты ничтожество, ла-ла-ла, тебя никто никогда не полюбит, ла-ла-ла, у тебя такие руки, что сбежали даже брюки, ла-ла-ла, ты урод моральный и физический, ла-ла-ла..." и так без конца. Чтоб заглушить эту хрень, нарциссы как раз и производят всякие там фейерверки с треском и блеском. А на пути к совершеннолетию каждый открывает для себя бухло, которое тоже на время может приглушить злопакостный органчик. Ну и вот.
( Read more... )

Минутка рекламы

Сын написал рецензию на винтажную игру "Мрачное фанданго"

http://madmundt.blogspot.com/2015/04/grim-fandango.html

Плаката намалювали!

Можна брати й поширювати:



Дякую авторові!

Прекрасний, як небо, Жадан

Сергій Жадан

Старші питають Фому:
«Скажи, Фомо, чому
ти кожного разу будуєш церкву,
а отримуєш на виході
чергову тюрму?

І сидиш в цій тюрмі,
де навіть слідчі німі,
чекаючи, що зійде те, що не сіяв
у мерзлому ґрунті по довгій зимі.

Скажи, Фомо, чому
ти готовий вірити будь-кому,
але не хочеш слухати власного серця,
яке переганяє цю лють німу?»

А Фома відповідає так:
«Вважайте, що я останній мудак,
але так як ви несете свою віру,
хіба що вбитих виносять
під час піхотних атак.

Ви ж не думаєте взагалі,
як нам виглядати на вашому тлі,
як після вас нам лишатися жити,
тим більше – як нам лежати в землі.

Ось ви за ним ідете,
спів його тихий, а волосся густе,
але як йому вірити, коли я знаю,
що з цього каміння нічого не зросте?»

«Та ладно, – кажуть старші, – Фомо,
а для чого ми тут стоїмо?
Для чого зазираємо йому в обличчя
з надією, наче сліпі в трюмо?

Думаєш, нас не вбиває,
скільки розпачу містять його слова,
як він однім дарує віру,
а іншим лише громадянські права?

Просто, Фомо, не бійся, не бійся.
Страх у серці – найжорстокіший вбивця.
Страх позбавляє тебе любові.
Він не боїться – і ти не бійся.
Страх не лишає тобі надії,
він діє на того, на кого діє.
Страх – це не пам’ять про те, що минуло,
А відсутність віри в майбутні події».

«Ладно, – говорить Фома, –
віра ніколи не приходить сама,
віра – як форель, на яку полюєш
і тримаєш по тому руками обома,

Хай тепер б’є хвостом,
лускою зблискує над блок-постом.
В мене є лише те, що я тримаю в долонях.
Так само ось із вашим Христом.

Ви самі вірите лише тоді,
коли він втішає вас у біді.
Легко вірити, коли з вами поруч
хтось радиться з мертвими і ходить по воді».

А старші кажуть: «Фомо,
а з чого ми живемо?
З того, що небо працює, мов машина,
і в надійних руках аварійне кермо.
Ти теж можеш вірити, Фомо, вір,
оскільки жоден демон і жоден звір
не позбавить тебе твого права на віру,
доки ти маєш мову і зір.

Говори про довгі жнива,
про почуті підлоти і побачені дива.
Неважливо, чи при цьому хтось тебе почує,
головне, чи знайдеш ти потрібні слова».

І старші стоять над ним,
діляться справжнім і головним,
говорять, як глухонімі зазвичай
говорять із іншим глухонімим.

Протягом довгих років
життя половлює боржників
і робить із атеїстів та клерків
місіонерів та чоловіків:

йти в одній із ватаг,
писати знамення на прапорах,
вірити в те, у що насправді не віриш,
не боятись того, що вганяє в страх.