Ото коли дерева були великі, Сергій Худієв ще нормальний, а я ще толкінстка, було в нас щось на кшталт творчої зустрічі мене з читачами в християнській бібліотеці, де тоді рулив Сергій.
Здається, то було напередодні Нового року чи Різдва православного - ну така то атмосфера дуже неформальна, навіть пивце на столі було. І заглянув тоді Рамендік.
Не можу вже коректно пригадати (бо давно, та й пивце), про що саме йшлося, але якось вирулило на Норд-Ост, бо воно тоді було в усіх на вустах і всім страшенно було шкода і загиблих, і постраждалих. А дехто й був знайомий безпосередньо з кимось із загиблих, зокрема з ансамблю ірдандського танцю Ірідан.
Ага. Отже, то була зима 2002-2003 року, коли в мене або вже виходив, або ще готувався до виходу "По той бік світанку".
І про Норд-Ост зайшлося через те, мабуть, що я співала переклади ірландських пісень, що ними ото тоді почала займатися. Через те згадали покійного О'Карпова, який також перекладав пісні, а через нього - Ірідан.
І тут Михайлик Рамендік висказав шикарну богословьску ідею. Вона мене тоді аж струсонула, та ідея. За два рочки, як стрслося оте цунамі на островах та хтось із православних їєранхів пьорднув, що це нечестивих туристів Бог покарав - то він своїм перінням Рамендікову ідею затьмарив, але тоді ще був лише Норд-Ост, і Мишаніна ідея відкрилася мені у всій новизні.
Так от, Мишаня сказав, що то Бог, мабуть покарав іріданців, зокрема О'Карпова, через їхню симпатію до терористів, тобто до ірландських повстанців, тобто до всього ірландського. Ну, то так схема працює: вони любили ірландське та співали повстанських пісень, отже, схвалювали ІРА та терор, отже, Бог дав їм шанс познайомитися з чеченськими повстанцями та їхнім теророс і через те постраждати, ба навіть загинути.
Тільки довжина столу врятувала Мишаню від моментального випису по їбалу. І тільки той факт, що ми знаходилися у християнській бібліотеці, врятував Мішаню від випису по їбалу взагалі. Бо спершу мені було не той, а потім мене розібрало всепрощення та дух Різдва. Ну й Михайлика зацюкали, тіпа що ти верзеш.
Тепер його їбало перебуває - будете сміятися - в Ірландії. Отака ірония долі й святого Патріка. Сиить воно в Ірландії, святій землі Ірландії, та пиздить звідти про те, що ми тутай фашисти і хунта.
Мораль сієї басні такова: не відкладай ні на хвилину піздюля, якого прагнеш виписати. Виписуй негайно. Іншого шансу може й не бути.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
