У засідці - Мені дід таке розповідав: гребуть вони дубом на Керман. Аж раз – летить. Здоровенний, трясця його матері, одна голова така, як хата. І отак, підібгавши крила, пікірує собі просто на дуб. Хапає того дуба в пазурі – а пазуриська там, як наш восьмитонний гак – і в небо підіймає. Летять. Хлопці же й помолилися, і посповідалися – а тварюка не поспішає ними закусювати, мабуть, до гнізда летить, гаденят своїх годувати. Ну шо робити, не стрибати ж із неба. Летять, униз дивляться – Дністро завивається між береги, поля від соняшників жовті, луки зелені, такий красивий Божий світ, коли на нього з-під янгольського приполу дивишся, та ще й востаннє… Ну, раз нема чого робити – треба люльки запалити. Набили, запалили, сидять думають. Дідові кажуть: Грицько, ти ж начебто характерник, по академіях навчався, зроби щось із тим гаспидом. А що з ним зробиш, каже дід, коли що ні зроби, а воно впустить дуба, і буде внизу холодець із запорожців. Давайте вже до гнізда долетимо, там вже візьмемо тварюку в шаблі, а я їй очі засліплю. На тому й порішили.
Осьо летять, а дід собі думає: йой, як же ж засліпити того гаспида, коли за плечима тільки трівіум, а до тваринництва іще й не бралися. Де що успів вхопити про драконів – пригадує, але то так, самі клапті. І в тому сенсу нема, бо луска на пузі в залізнобрюхів сам знаєш, яка.
- Та можна ж було злевітувати човна?
- А що з драконом робити? Тут або так, або так. Ану його к бісовій матері, дід вирішив, долетим – то й буде видно. А самому ж лячно. Він і проситься: дядьки, як воно там станеться – один Бог відає, а я ще тютюну в житті не куштував. Пригостить, будь ласка. Бреше, звичайно, але дядьки йому люльку напхали й передають з корми на ніс. Аж раптом почвара голоу повертає, і просто з руки тую люльку хоп! Дід ледве руку встиг відсмикнути, а люльку гадові в пащеку закинув. Прожував гаспид тую люльку – іще голову поверає, іще хоче. Ну, що тут поробиш – голова дорожча за капшук, почали гаспида тютюном годувати, аж бачать – він все нижче летить, і нібито так… куняє. З нами хресна сила, зараз дуба впустить! А йому з того тютюну з перцем, мабуть, в роті напекло, то воно й ирішило напитись. Вгледіло річку, і заходить на посадку. Ну, думає дід, почув Господь молитви наші! Винає паличку і гатить холєру з усієї сили по ногах! Воно дуба в річку впустило, запорожці всі посипалися з того дуба, як горох, а воно ж здоровенне та зле, що по ногах одержало, здіймається в небо та знову униз пікірує. Дід кричить хлопцям: рятуйтеся у воді, я його зараз відведу! Вскочив на шаблю та в небо злетів…
- Вони на шаблях літали?
- Ну, власне, на піхвах, бо шаблею рубатися ще треба… Шо ти грегочеш? От розбещена молодь пішла, вже «піхва» при ньому не скажи.
- Я думав, на мітлах…
- Ти здурів, шоб козак на метлі літав? Це тоді було суворо, на мітлах та коцюбах – самі баби.
- А на герлигах?
- Нє, на герлигах – то мольфари… Отже злетів дід на шаблюці, і думає – гаплик мені, бо гаспид мене зараз просто у повітрі спалить. І починає так літати, як муха, туди-сюди во всі боки, щоб тварюка не могла прицілитися. Аж тут знову Бог змилостивився: тварюка, тютюну нажувалася, і памороки їй забило. Не змогла вчасно вийти з піке, та як хряснеться об землю! У тому місці ще й досі урвище є, Зміїв Байрак зветься.
- Так предки безтямно винищували рідкісних таварин…
- Чого це винищували? Воно собі очуняло третім днем і далі полетіло. А дід з козаками дуба налагодили та знов поплили до Керману.
- Ох і здоров же ти брехати, Опанасе. Залізнобрюхи не виростають до таких розмірів, щоб підняти цілого дуба з півсотнею козаків.
- Це вони зараз не виростають, бо через ту трикляту маглівську авіацію молодь гробиться. Воно ще зльоток, рочків йому двісті од сили – а його ракетою чавк, і нема. Бо вони ж на тих злошибучих радарах виглядають як безпілотники… А за дідів виростали здоровенні, жили по сімсот років.
- Після чого крила вже не могли їх носити, і бідолашна тваринка гинула з голоду, або від ікол молодшого брата за видом, який вподобав мисливчу територію. Еволюція безжальна, друже: коли ти виконав свою програму розмноження, ти їй вже непотрібний. Розумієш, до чого я хилю? П’ятисотлітній залізнобрюх не підняв би дуба з козаками, бо ледве тягав у повітрі власну тушу.
- У Англії жив семисотлітній залізнобрюх, і він літав.
- Залізнобрюх? У Англії?
- Так.
- Ти геть забрехався, приятелю.
- Спитай в Чарлі. Його брательник працює у Грінготсі і на власні очі бачив того дракона. Чарлі також бачив, його викликали до консультацій. Це саме залізнобрюх.
- І він бачив, як той дракон літав? У Грінготсі?
- Та ні, бовдуре, вони втекли на тому драконі з Грінготсу – Чарлів брательник…
- Той, шо там працював?
- Та ні, молодший. Ти де був останні два роки, в Сибіру? Чув про Гаррі Поттера? Волдемортів переворот? Битву за Гогвортс?
- Та щось таке чував…
- Чарлів брательник – друг Гаррі Поттера! І вони билися разом! І разом пограбували Грінготтс і втекли, верхи на драконі.
- Бачу, наш Чарлі таке саме заливайко, як і ти.
- Знаєш що, заманав. Як не віриш, то як повернемось, зайди до книгарні і знайди «Історію Києво-Лисогорської академії». Там чорним по білому сказано, що у 1701 році від Різдва Христова доглядач-тваринник Академії Грицько Горшеня передав гоблінам приборканого дракона у обмін на чотири вози зброї для Палія. Я забув тобі сказати… дід таки знайшов лігво та повернувся туди з величезним мішком тютюну... Тихо! Чуєш?
- Авжеж. Летить, красень, ясний наш сокіл… Попереджаю: своїх цигарок не дам. Буди Чарлі.
- Charlie! Wake up, sleepy head! The dragon is about to supper with us!
- Oh, actually I wasn’t asleep. You were arguing rather audibly. What about, I wonder?
- No big deal, just methods of dragon-taming. Have you ever used tobacco?
- Tobacco?
- Yes, tobacco as a tranquilizer.
- Nonsense. Animal rightists say the method is three hundred years ago and way too barbaric.
- My point exactly.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif){kind=small}
