Бойкотирую "Бабаевский"

http://shraibman.livejournal.com/395828.html

П"ятицарство

Ан Сента народився у селищі Вугрі провінції Ен, на шістьдесят третьому році правління Ясена. Мати його звалася Імла, і була вона дочкою колишнього вояка Очерета Гіса, а хто його батько - довго не могли узнати, бо ані Гіс, ані Імла нікому не казали.
Сталося це так: Імла, коли їй виповнилось сімнадцять, пішла з дому до міста, навчатися лікарській справі у міській храмовій школі, але вже через сім місяців дівчина повернулась із чималеньким вже пузом, і сільські хлопці, які колись закидали до неї вудку, та отримали саму водорость, тепер тільки пирхали через губу, виміщуючи образу через презирство.
Були й такі, хто волів взяти Імлу разом з майбутньою дитиною, але гордовитості в Імлі не поменшало, тож всі вони отримали відкоша.
Імла з батьком жили не в самому селищі Вугрі, а віддалік, біля лісу, бо Очерет варив лак, і так йому було зручніше. На такий заробіток він мав папір від князя Кана-Яструба, і платив за це "лісовий збір". Поговорювали, що він не тільки варить лак, а й потроху полює у князівському лісі, але жодного разу його на цьому не впіймали.
Імла була перевертнем, і це також нікого не дивувало, бо народила її лісова мае, яка покохала Очерета. Так це було чи ні, чи насправді німа жінка, що прожила з Очеретом рік, а потім кудись поділась, залишивши дитинку, була мае - достеменно невідомо, але на тринадцятому році життя Імла почала перекидатися ланню, а у Очерета в родині не перекидався ніхто.
Отже, батько з донькою жили собі насамоті, ростили малого хлопчика, аж тут на третьому році його життя сталося лихо: Імла якось перекинулась, аби літньої ночі побігати ланню під повним місяцем Хашу, а вранці, вертаючись додому, спіткала якогось браконьєра, що поцілив їй стрілою просто в груди. Після смерті вона, звісно, прийняла людську подобу, тож браконьєр перелякався, забрав стрілу та ушився звідти. Навряд чи це був хтось свій, бо у Вуграх та сусідніх селищах кожен знав, що дочка Очерета перекидається ланню, і так дурно в лань не стріляв би.
Очерет поховав доньку і продовжив виховувати онука сам.
Малого тоді звали Іку, "Джерельце", бо народився він під сузір"ям Джерела. Але коли йому пішла дванадцята, всі стали кликати його Барко, і ось чому.
Жив у Вуграх багатій Шерех, який мав великі гурти овець та презлючого пса при них. Пса звали Щелепа, і він недарма носив таке ім"я, бо морда в нього була здоровенна, люта, і здавалося, що складається з самих щелеп.
Якось діти влітку пішли по суниці, що ростуть на пасовиськах, а той пес кинувся на них. Псові вже доводилося вбивати вовків та калічити людей, тож дітям, мабуть, прийшлося б непереливки, бо він не признавав нікого, крім хазяїна, його родини та пастуха Тріски, що якраз куняв і нічого не чув. Аж тут Іку, що був з дітей найстаршим, перекинувся собакою і налетів на Щелепу так, що навіть повалив його. Діти к криками кинулися врозтіч, а Іку-пес вчепився Щелепі в шию, повис та не відпускав, хоча здоровенна тварюка била його пазурами та качалася через нього, щоб придушити. Коли Тріска прокинувся від дитячого крику та підбіг туди, де собаки билися, Щелепа вже стікав кров"ю. Але й хлопчикові прийшлося тяжко, і, втративши свіомість, він перекинувся на людину. Тут Щелепа міг би його добити, аж Тріска, не вагаючись, прибив пса ярлигою та поніс пораненого Іку до храму.
В храмі йому перев"язали рани, і туди ж прибіг Шерех, який, ледь дочекавшись, поки хлопець опритомніє, накинувся на нього з лайкою.
- Ах ти паскудо, син шибеника! Через тебе загинув мій пес, а він мені коштував вісім чвертей срібла! Він ще не встих принести приплоду - хто мені вдшкодує? Та навіть якщо продати тебе разом з твоїм брудним дрантям, не можна буде взяти восьми чвертей!
Це була правда, бо за дитину аж ніяк не можна взяти більше п"яти. А от що Шерех віддав вісім за пса - то буда вже брехня, але Іку цього не знав.
- Хто стерегтиме тепер мої гурти?! - горлав далі багатій. - Новий пес коштуватиме мені ще вісім! Це вже шістнадцять! А які збитки я терпітиму, поки він не підросте - адже цей дурень Тріска не встереже гурта без вправного собаки!
Люди, що збіглися на його крик, почали йому дорікати:
- Безсоромні твої очі, Шереху! Підрахуй краще свої збитки у тому разі, якби пес розірвав когось із дітей! Хіба можна тримати таке страховисько! А пса забив твій власний гуртівник та родич. Ти сам винний у тому, що сталося, і не можеш вимагати від Очерета відшкодувати збитки.
- А ось і можу! - волав Шерех. - І не пхайте свого носа до мого проса! Хай Очерет віддасть мені гроші за тварину, або я вимагатиму, щоб хлопця віддали мені в найми, аж поки він не відшкодує всі шістнадцять чвертей!
Іку знав, що дідові нема звідки взяти таких грошей, спроквола мовив:
- Я згодний!
Якби він промовчав, або дочекався діда, якому далеченько прийшлося йти від своєї домівки до храму, вийшло б інакше, але слово було сказане, і сказане під стелею храму, отже - мае почули його та прийняли.
Але священиця з уїзного храму, якій на той час довелося там бути, розсудила інакше:
- По-перше, добродію, ти дійсно винний в тому, що виховав пса як справжнього хоммае, отже ти не можеш вимагати повного відшкожування збитку, а маєш ділити відповідальність порівну. По-друге, ціна за такого пса, який би він не був сторож - шість чвертей щонайбільше, а ніяк не вісім. По-третє, треба вилучити з цих грошей штраф за поранення, що твій пес причинив дитині. Ця дитина - єдина в батьків, а пораненнія тяжкі, отже штраф складає повну вартість дитини, так, якби вона була загинула - п"ять чвертей. Надалі, ніхто не повинний виплачувати тобі вартість купівлі нового пса, бо твій власний службовець та родич убив старого - отже, вимагай з нього. І нарешті - якщо Очерет винний тобі одну чверть срібла, а хлопець погодився на тебе працювати, то ось тобі мій вирок: коли хлопець одужає, нехай він стереже твої гурти, перекинувшись псом, протягом року, а ти тим часом маєш купити та виростити собі нового пса. Але якщо ти його не купиш - через рік хлопець все одно буде вільний від тієї служби. І ще скажу тобі - протягом цього року ти повинний утримувати хлопця, даючи йому їжу та одяг по справедливості. Якщо бажаєш, можеш оскаржити мій вирок в уїзному суді.
Шерех побачив, що коли він не погодиться на ті умови, сельчани його з"їдять живцем, і приніс клятву, що згодний на річну службу Іку, і не буде стягувати ані з хлопця, ані з діда жодної платні.
Так Іку цілий рік ніс службу в Шереха, прекидаючись псом, пас його гурти. Він не дуже си втомлював з цієї роботи, бо полюбив, перекинувшись, бігати по горах та луках, а сельчани, чиїх дітей він врятував, пригощали його, коли він повертався - але діти є дітьми, і вони піддражнювали Іку: "Бар-Бар-Бар!", як гарчать собаки. Потім це підхопили й дорослі - тож, Іку стали кликати Барком.