Они пришли!

Милые, милые, прекрасные!
Кэмпати и Бякуя!

Молитва Алана

этой рукой, все еще моей
ждущей дня, когда она больше не будет моей
я пишу - помоги нашим усопшим
то есть да, Ты уже помог нашим усопшим,
помоги нам помочь Тебе им помогать -
нам, будущим усопшим Твоим,
а пока худо-бедно Твоим живым
в ожидании Дня Собирания.
Et lux perpetua luceat eis

(no subject)

Вважають, що Ан Сента вперше уздрів князя Кана-Яструба під час страти у місті Левінь. Але це було не так: вперше вони зустрілися в лісі, коли Барко полював у подобі собаки, а князь - у подобі яструба.
Людина не може простим оком розрізнити перевертня у звірячій подобі від правдивого звіра, але перевертень перевертня завжди впізнає. Тому Барко, щойно почувши з неба крик яструба, глянув угору і одразу зрозумів, що над лісом ширяє не простий птах.
"Ой-йо", подумав собі Барко, бо знав, що в лісі полювати заборонено, а в зубах якраз мав чотири куріпки, зв"язані за ноги.
Хлопець був зараз укритий серед дерев та підліску, але одяг тримав на галявині, на відкритому місці,біля куреня, у якому його дід ночував, коли збирав різної смоли для своїх лаків, і якби він вискочив на тую галявину та перекинувся - то яструб його б неодмінно вздрів. Тому Барко вирішив справитися інакше: занести куріпки до примітної, лише йому відомохї схованки, а потім повернутися по одежу.
Ось він прибіг до джерела, перекинувся, хотів був повісити там свою здобич на дереві, аж раптом почув:
- Ані руш.
Барко озирнувся й побачив перед собою високого стрункого чоловіка, настільки сповненого гідності, що навіть голий він тримався так, що якби тут опинився хтось одягнений - то встидався би та почав скидати з себе лахи.
- Отже, це ти, руденький, полюєш у моєму лісі, - сказав чоловік, ф так пронизливо глянув на Барка, що той прожогом кинувся долілиць та почав відбивати поклони.
- Мені немає прощення, ваша світлосте! - заговорив він, - але в мене є старий дід, який ледь-ледь ходить, і то кульгає, і вдвох ми ледве заробляємо собі на просо, а літній людині іноді треба й м"ясця попоїсти... Змилуйтеся над нами, князю! Карайте мене, але не чіпайте дідуся!
- Коли кланяєшся голий, показуєш небесам дупу, - сказав князь Кан. - Припини орати носом землю, встань та розповідай, коли це Очерет Гіс встиг так тяжко захворіти, що вже ледь кульгає. Бо коли я востаннє бачив його в Левіні, він був здоровий, як кабан, а що накульгував - так це ніколи не заважало йому бігати ані за браконьєрами, ані за спідницями.
Барко встав, аж палаючи від стида, що його впіймали на брехні, і хто! - сам князь. Але коли він наважився підвести очі, то побачив, що князь сміється.
- Гай-гай, - сказав Кан-Яструб. - А я ж досі чув про тебе тільки хороше. Ти ж той самий відчайдух, що врятував дітей від злючого собаки. А тепер я бачу, що ти не лише хоробрий, а й кмітливий. Ти знаєш, чому я заборонив полювати в цьому лісі?
Барко, приголомшений звісткою про те, що сам князь чув про його звитягу, тільки головою помотав.
- Я заборонив це, бо знав, що донька мого доброго друга, якому я зобов"язаний життям, любить перекидатися ланню та бігати цим лісом, - сказав Кан. - І я повелів винищити в ньому хижаків. Але від хижака в людській подобі її не врятував... Однак, годі стояти тут та базікати. Забирай свою здобич, перекидайся псом, та біжи за мною туди, де на мене чекає почт із моїм одягом. А потім проведеш мене до діда.
Тепер яструб летів низько, вказуючи дорогу, а за ним біг пес, несучи в зубах впольованих птахів. Ось вони вибігли на узлісся, де стали невеличким табором на широкому лузі мисливці з учту Кана.
Яструб упав на землю та перекинувся людиною, і слуги одразу підбігли до нього з одежею. Кан вбрався у довгу білу сорочку й широкі сині штані, волосся йому зібрали у вузол та закріпили золотою сіткою, на плечі накинули халата кольору павичевого хвоста, умили ноги ароматною водою та одягли в шовкові панчохи й сап"янові чоботи з потрійним швом. Поки все це діялося, Барко мовчки сидів собакою біля шатра.
- Де ви здобули такого гарного песика, чоловіку? - запитала молода красива жінка, зодягнена у подвійні жіночі шальвари з прорізом, зверху яскраві, як яєчний жовток, знизу ніжно-зелені, мов виворіт листа горкавини, та коротку мисливську курточку з підв"язаними на зап"ястках та біля ліктів червоними рукавами - аби зручгіше було стріляти з луку.
- Він перевертень, люба, - сказав їй князь, поцілувавши руку. - І онук мого старого приятеля, Гіса Очерета.
Барко, почувши, як його освідчили, спробував поклонитися княгині, хоча б і собакою. Потім він вирішив, що буде гречно піднести їй куріпок - і поклав до здобич до її ніг. Жінка розсміялася.
- Зараз він приведе мене туди, де сховав свою одежу, - сказав Кан, піднімаючись з похідного розкладного стільця, який були подали слуги. - А потім я завітаю до Очерета. Не нудьгуй без мене, люба. Барко, тепер ти вказуй дорогу.
Він і моє ім"я знає, здивувався хлопець, і побіг уперед, неквапним трусом, щоб князеві було нважко встигати.

Советы мудрого врача

Врач украинский, а советы порекомендовал москвич Дивов.
Глобализация, ять...
http://www.komarovskiy.net/blog/svinoy-gripp.html

Ребята, милые, я вас очень хорошо понимаю

Но мне иногда хочется что-то написать по-украински, для души - и у мня физически нет времени тут же параллельоделать русский вариант.
Я так много всего пишу по-русски. И "Луну", и "Мятежный дом", и дурки всякие... Мне хочется одну штуку хотя бы сделать по-украински. Для души. Простите.