![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
П"ятицарство
Ан Сента народився у селищі Вугрі провінції Ен, на шістьдесят третьому році правління Ясена. Мати його звалася Імла, і була вона дочкою колишнього вояка Очерета Гіса, а хто його батько - довго не могли узнати, бо ані Гіс, ані Імла нікому не казали.
Сталося це так: Імла, коли їй виповнилось сімнадцять, пішла з дому до міста, навчатися лікарській справі у міській храмовій школі, але вже через сім місяців дівчина повернулась із чималеньким вже пузом, і сільські хлопці, які колись закидали до неї вудку, та отримали саму водорость, тепер тільки пирхали через губу, виміщуючи образу через презирство.
Були й такі, хто волів взяти Імлу разом з майбутньою дитиною, але гордовитості в Імлі не поменшало, тож всі вони отримали відкоша.
Імла з батьком жили не в самому селищі Вугрі, а віддалік, біля лісу, бо Очерет варив лак, і так йому було зручніше. На такий заробіток він мав папір від князя Кана-Яструба, і платив за це "лісовий збір". Поговорювали, що він не тільки варить лак, а й потроху полює у князівському лісі, але жодного разу його на цьому не впіймали.
Імла була перевертнем, і це також нікого не дивувало, бо народила її лісова мае, яка покохала Очерета. Так це було чи ні, чи насправді німа жінка, що прожила з Очеретом рік, а потім кудись поділась, залишивши дитинку, була мае - достеменно невідомо, але на тринадцятому році життя Імла почала перекидатися ланню, а у Очерета в родині не перекидався ніхто.
Отже, батько з донькою жили собі насамоті, ростили малого хлопчика, аж тут на третьому році його життя сталося лихо: Імла якось перекинулась, аби літньої ночі побігати ланню під повним місяцем Хашу, а вранці, вертаючись додому, спіткала якогось браконьєра, що поцілив їй стрілою просто в груди. Після смерті вона, звісно, прийняла людську подобу, тож браконьєр перелякався, забрав стрілу та ушився звідти. Навряд чи це був хтось свій, бо у Вуграх та сусідніх селищах кожен знав, що дочка Очерета перекидається ланню, і так дурно в лань не стріляв би.
Очерет поховав доньку і продовжив виховувати онука сам.
Малого тоді звали Іку, "Джерельце", бо народився він під сузір"ям Джерела. Але коли йому пішла дванадцята, всі стали кликати його Барко, і ось чому.
Жив у Вуграх багатій Шерех, який мав великі гурти овець та презлючого пса при них. Пса звали Щелепа, і він недарма носив таке ім"я, бо морда в нього була здоровенна, люта, і здавалося, що складається з самих щелеп.
Якось діти влітку пішли по суниці, що ростуть на пасовиськах, а той пес кинувся на них. Псові вже доводилося вбивати вовків та калічити людей, тож дітям, мабуть, прийшлося б непереливки, бо він не признавав нікого, крім хазяїна, його родини та пастуха Тріски, що якраз куняв і нічого не чув. Аж тут Іку, що був з дітей найстаршим, перекинувся собакою і налетів на Щелепу так, що навіть повалив його. Діти к криками кинулися врозтіч, а Іку-пес вчепився Щелепі в шию, повис та не відпускав, хоча здоровенна тварюка била його пазурами та качалася через нього, щоб придушити. Коли Тріска прокинувся від дитячого крику та підбіг туди, де собаки билися, Щелепа вже стікав кров"ю. Але й хлопчикові прийшлося тяжко, і, втративши свіомість, він перекинувся на людину. Тут Щелепа міг би його добити, аж Тріска, не вагаючись, прибив пса ярлигою та поніс пораненого Іку до храму.
В храмі йому перев"язали рани, і туди ж прибіг Шерех, який, ледь дочекавшись, поки хлопець опритомніє, накинувся на нього з лайкою.
- Ах ти паскудо, син шибеника! Через тебе загинув мій пес, а він мені коштував вісім чвертей срібла! Він ще не встих принести приплоду - хто мені вдшкодує? Та навіть якщо продати тебе разом з твоїм брудним дрантям, не можна буде взяти восьми чвертей!
Це була правда, бо за дитину аж ніяк не можна взяти більше п"яти. А от що Шерех віддав вісім за пса - то буда вже брехня, але Іку цього не знав.
- Хто стерегтиме тепер мої гурти?! - горлав далі багатій. - Новий пес коштуватиме мені ще вісім! Це вже шістнадцять! А які збитки я терпітиму, поки він не підросте - адже цей дурень Тріска не встереже гурта без вправного собаки!
Люди, що збіглися на його крик, почали йому дорікати:
- Безсоромні твої очі, Шереху! Підрахуй краще свої збитки у тому разі, якби пес розірвав когось із дітей! Хіба можна тримати таке страховисько! А пса забив твій власний гуртівник та родич. Ти сам винний у тому, що сталося, і не можеш вимагати від Очерета відшкодувати збитки.
- А ось і можу! - волав Шерех. - І не пхайте свого носа до мого проса! Хай Очерет віддасть мені гроші за тварину, або я вимагатиму, щоб хлопця віддали мені в найми, аж поки він не відшкодує всі шістнадцять чвертей!
Іку знав, що дідові нема звідки взяти таких грошей, спроквола мовив:
- Я згодний!
Якби він промовчав, або дочекався діда, якому далеченько прийшлося йти від своєї домівки до храму, вийшло б інакше, але слово було сказане, і сказане під стелею храму, отже - мае почули його та прийняли.
Але священиця з уїзного храму, якій на той час довелося там бути, розсудила інакше:
- По-перше, добродію, ти дійсно винний в тому, що виховав пса як справжнього хоммае, отже ти не можеш вимагати повного відшкожування збитку, а маєш ділити відповідальність порівну. По-друге, ціна за такого пса, який би він не був сторож - шість чвертей щонайбільше, а ніяк не вісім. По-третє, треба вилучити з цих грошей штраф за поранення, що твій пес причинив дитині. Ця дитина - єдина в батьків, а пораненнія тяжкі, отже штраф складає повну вартість дитини, так, якби вона була загинула - п"ять чвертей. Надалі, ніхто не повинний виплачувати тобі вартість купівлі нового пса, бо твій власний службовець та родич убив старого - отже, вимагай з нього. І нарешті - якщо Очерет винний тобі одну чверть срібла, а хлопець погодився на тебе працювати, то ось тобі мій вирок: коли хлопець одужає, нехай він стереже твої гурти, перекинувшись псом, протягом року, а ти тим часом маєш купити та виростити собі нового пса. Але якщо ти його не купиш - через рік хлопець все одно буде вільний від тієї служби. І ще скажу тобі - протягом цього року ти повинний утримувати хлопця, даючи йому їжу та одяг по справедливості. Якщо бажаєш, можеш оскаржити мій вирок в уїзному суді.
Шерех побачив, що коли він не погодиться на ті умови, сельчани його з"їдять живцем, і приніс клятву, що згодний на річну службу Іку, і не буде стягувати ані з хлопця, ані з діда жодної платні.
Так Іку цілий рік ніс службу в Шереха, прекидаючись псом, пас його гурти. Він не дуже си втомлював з цієї роботи, бо полюбив, перекинувшись, бігати по горах та луках, а сельчани, чиїх дітей він врятував, пригощали його, коли він повертався - але діти є дітьми, і вони піддражнювали Іку: "Бар-Бар-Бар!", як гарчать собаки. Потім це підхопили й дорослі - тож, Іку стали кликати Барком.
Сталося це так: Імла, коли їй виповнилось сімнадцять, пішла з дому до міста, навчатися лікарській справі у міській храмовій школі, але вже через сім місяців дівчина повернулась із чималеньким вже пузом, і сільські хлопці, які колись закидали до неї вудку, та отримали саму водорость, тепер тільки пирхали через губу, виміщуючи образу через презирство.
Були й такі, хто волів взяти Імлу разом з майбутньою дитиною, але гордовитості в Імлі не поменшало, тож всі вони отримали відкоша.
Імла з батьком жили не в самому селищі Вугрі, а віддалік, біля лісу, бо Очерет варив лак, і так йому було зручніше. На такий заробіток він мав папір від князя Кана-Яструба, і платив за це "лісовий збір". Поговорювали, що він не тільки варить лак, а й потроху полює у князівському лісі, але жодного разу його на цьому не впіймали.
Імла була перевертнем, і це також нікого не дивувало, бо народила її лісова мае, яка покохала Очерета. Так це було чи ні, чи насправді німа жінка, що прожила з Очеретом рік, а потім кудись поділась, залишивши дитинку, була мае - достеменно невідомо, але на тринадцятому році життя Імла почала перекидатися ланню, а у Очерета в родині не перекидався ніхто.
Отже, батько з донькою жили собі насамоті, ростили малого хлопчика, аж тут на третьому році його життя сталося лихо: Імла якось перекинулась, аби літньої ночі побігати ланню під повним місяцем Хашу, а вранці, вертаючись додому, спіткала якогось браконьєра, що поцілив їй стрілою просто в груди. Після смерті вона, звісно, прийняла людську подобу, тож браконьєр перелякався, забрав стрілу та ушився звідти. Навряд чи це був хтось свій, бо у Вуграх та сусідніх селищах кожен знав, що дочка Очерета перекидається ланню, і так дурно в лань не стріляв би.
Очерет поховав доньку і продовжив виховувати онука сам.
Малого тоді звали Іку, "Джерельце", бо народився він під сузір"ям Джерела. Але коли йому пішла дванадцята, всі стали кликати його Барко, і ось чому.
Жив у Вуграх багатій Шерех, який мав великі гурти овець та презлючого пса при них. Пса звали Щелепа, і він недарма носив таке ім"я, бо морда в нього була здоровенна, люта, і здавалося, що складається з самих щелеп.
Якось діти влітку пішли по суниці, що ростуть на пасовиськах, а той пес кинувся на них. Псові вже доводилося вбивати вовків та калічити людей, тож дітям, мабуть, прийшлося б непереливки, бо він не признавав нікого, крім хазяїна, його родини та пастуха Тріски, що якраз куняв і нічого не чув. Аж тут Іку, що був з дітей найстаршим, перекинувся собакою і налетів на Щелепу так, що навіть повалив його. Діти к криками кинулися врозтіч, а Іку-пес вчепився Щелепі в шию, повис та не відпускав, хоча здоровенна тварюка била його пазурами та качалася через нього, щоб придушити. Коли Тріска прокинувся від дитячого крику та підбіг туди, де собаки билися, Щелепа вже стікав кров"ю. Але й хлопчикові прийшлося тяжко, і, втративши свіомість, він перекинувся на людину. Тут Щелепа міг би його добити, аж Тріска, не вагаючись, прибив пса ярлигою та поніс пораненого Іку до храму.
В храмі йому перев"язали рани, і туди ж прибіг Шерех, який, ледь дочекавшись, поки хлопець опритомніє, накинувся на нього з лайкою.
- Ах ти паскудо, син шибеника! Через тебе загинув мій пес, а він мені коштував вісім чвертей срібла! Він ще не встих принести приплоду - хто мені вдшкодує? Та навіть якщо продати тебе разом з твоїм брудним дрантям, не можна буде взяти восьми чвертей!
Це була правда, бо за дитину аж ніяк не можна взяти більше п"яти. А от що Шерех віддав вісім за пса - то буда вже брехня, але Іку цього не знав.
- Хто стерегтиме тепер мої гурти?! - горлав далі багатій. - Новий пес коштуватиме мені ще вісім! Це вже шістнадцять! А які збитки я терпітиму, поки він не підросте - адже цей дурень Тріска не встереже гурта без вправного собаки!
Люди, що збіглися на його крик, почали йому дорікати:
- Безсоромні твої очі, Шереху! Підрахуй краще свої збитки у тому разі, якби пес розірвав когось із дітей! Хіба можна тримати таке страховисько! А пса забив твій власний гуртівник та родич. Ти сам винний у тому, що сталося, і не можеш вимагати від Очерета відшкодувати збитки.
- А ось і можу! - волав Шерех. - І не пхайте свого носа до мого проса! Хай Очерет віддасть мені гроші за тварину, або я вимагатиму, щоб хлопця віддали мені в найми, аж поки він не відшкодує всі шістнадцять чвертей!
Іку знав, що дідові нема звідки взяти таких грошей, спроквола мовив:
- Я згодний!
Якби він промовчав, або дочекався діда, якому далеченько прийшлося йти від своєї домівки до храму, вийшло б інакше, але слово було сказане, і сказане під стелею храму, отже - мае почули його та прийняли.
Але священиця з уїзного храму, якій на той час довелося там бути, розсудила інакше:
- По-перше, добродію, ти дійсно винний в тому, що виховав пса як справжнього хоммае, отже ти не можеш вимагати повного відшкожування збитку, а маєш ділити відповідальність порівну. По-друге, ціна за такого пса, який би він не був сторож - шість чвертей щонайбільше, а ніяк не вісім. По-третє, треба вилучити з цих грошей штраф за поранення, що твій пес причинив дитині. Ця дитина - єдина в батьків, а пораненнія тяжкі, отже штраф складає повну вартість дитини, так, якби вона була загинула - п"ять чвертей. Надалі, ніхто не повинний виплачувати тобі вартість купівлі нового пса, бо твій власний службовець та родич убив старого - отже, вимагай з нього. І нарешті - якщо Очерет винний тобі одну чверть срібла, а хлопець погодився на тебе працювати, то ось тобі мій вирок: коли хлопець одужає, нехай він стереже твої гурти, перекинувшись псом, протягом року, а ти тим часом маєш купити та виростити собі нового пса. Але якщо ти його не купиш - через рік хлопець все одно буде вільний від тієї служби. І ще скажу тобі - протягом цього року ти повинний утримувати хлопця, даючи йому їжу та одяг по справедливості. Якщо бажаєш, можеш оскаржити мій вирок в уїзному суді.
Шерех побачив, що коли він не погодиться на ті умови, сельчани його з"їдять живцем, і приніс клятву, що згодний на річну службу Іку, і не буде стягувати ані з хлопця, ані з діда жодної платні.
Так Іку цілий рік ніс службу в Шереха, прекидаючись псом, пас його гурти. Він не дуже си втомлював з цієї роботи, бо полюбив, перекинувшись, бігати по горах та луках, а сельчани, чиїх дітей він врятував, пригощали його, коли він повертався - але діти є дітьми, і вони піддражнювали Іку: "Бар-Бар-Бар!", як гарчать собаки. Потім це підхопили й дорослі - тож, Іку стали кликати Барком.
no subject
Не читал этого произведения. Кто автор?
И чому на мовi? Заказ или для души?
no subject
Меня сбило то, что на мове. Отлично на мове вышло, мне очень понравилось.
А есть аусдитория для фэнтэзи именно на мове?
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
"Але й хлопчикові прийшлося тяжко, і, втративши свіомість, він перекинувся на людину." - свіДомість
"прибив пса ярлигою" - хм, а хіба не гирлига? ніколи не траплялося слово ярлига, втім певно просто не зустрічав
"вирок в уїзному суді" - в повітовому суді
А взагалі сподобалося, мова гарна, особливо припало до смаку "так дурно в лань не стріляв би". Єдине, що не сподобалося, це "Він не дуже си втомлював з цієї роботи" чи то зумисне аби показати яка це околиця?
no subject
Ярлига - то моя словотворчість. Невдало, на вашу думку?
no subject
так годится?
Было это так: Мгла, когда ей исполнилось семнадцать, ушла из дому в город учиться искусству врачевания в городской храмовой школе, но уже через семь месяцев девушка вернулась с немаленьким уже пузом, и сельские парни, когда-то забрасывавшие ей удочки и получившие одни водоросли, теперь только фыркали сквозь зубы, вымещая обиду презрением.
Были и такие, кто желал взять Мглу вместе с будущим ребенком, но гордости в ней не стало меньше, потому они все получили отказ.
Мгла с отцом жили не в самом поселке Угри, а поодаль, возле леса, ведь Тростник варил лак, и так ему было удобнее. На такой заработок он имел бумагу от князя Кана-Ястреба, и платил за это "лесной сбор". Поговаривали, что он не только варит лак, но и потихоньку охотится в княжеском лесу, но ни разу его на этом не поймали.
Мгла была оборотнем, и это тоже никого не удивляло, ведь родила ее лесная маэ, которая полюбила Тростника. Так это было или нет, или действительно немая женщина, что прожила с Тростником год, а потом куда-то пропала, оставив ребенка, была маэ – достоверно неизвестно, но на тринадцатом годе жизни Мгла стала оборачиваться ланью, а у Тростника в семье не оборачивался никто.
no subject
Тростник похоронил дочку и продолжил воспитывать внука сам.
Мальчика тогда звали Ику, "Родничок", потому что родился он под созвездием Родника. Но когда ему пошел двенадцатый, все стали звать его Барко, и вот почему.
Жил в Угрях богач Шорох, у которого были большие отары овец и злющий пес при них. Пса звали Челюсть, и он недаром носил такое имя, потому что морда у него была здоровенная, злая, и казалось, что состоит она из одних челюстей.
Как-то дети летом пошли за земляникой, растущей на пастбищах, а тот пес бросился на них. Псу уже приходилось убивать волков и калечить людей, и детям, наверное, пришлось бы плохо, ведь он не признавал никого, кроме хозяина, его семьи и пастуха Щепки, который как раз дремал и ничего не слышал. Но тут Ику, который был среди детей самым старшим, обернулся собакой и налетел на Челюсть так, что даже повалил его. Дети с криками бросились куда глаза глядят, а Ику-пес вцепился Челюсти в шею, повис и не отпускал, хотя здоровенная тварь била его когтями и кувыркалась через него, чтоб придушить. Когда Щепка проснулся от детского крика и подбежал туда, где дрались собаки, Челюсти уже истекал кровью. Но и мальчику пришлось несладко, и, потеряв сознание, он обернулся человеком. Тут Челюсти мог бы его добить, но Щепка, не колеблясь, прибил пса своим посохом и понес раненого Ику в храм.
В храме ему перевязали раны, и туда же прибежал Шорох, который, едва дождавшись, пока парень придет в себя, набросился на него с руганью.
—Ах ты, паскуда, сын висельника! Из-за тебя погиб мой пес, а он мне стоил восемь четвертей серебра! Он еще не успел принести приплода – кто мне возместит? Да даже если продать тебя вместе с твоими грязными лохмотьями, не возьмешь восемь четвертей!
Это была правда, ведь за ребенка аж никак нельзя взять больше пяти. А вот что Шорох отдал восемь четвертей за пса – то было уже вранье, но Ику этого не знал.
черновое еще
Люди, сбежавшиеся на его крик, стали его укорять:
—Бесстыжие твои глаза, Шорох! Подсчитай лучше свои убытки в том случае, если б пес разорвал кого-нибудь из детей! Разве можно держать такое чудовище! А пса забил твой собственный чабан и родич. Ты сам виноват в том, что случилось, и не можешь требовать у Тростника возмещения!
- А вот и могу! - вопил Шорох. - И не суйте свой нос в мои дела! Пусть Тростник отдаст мне деньги за животное, или я буду требовать, чтобы парня отдали мне в батраки до тех пор, пока он не возместит мне все шестнадцать четвертей!
Ику знал, что деду неоткуда взять такие деньги, и слабо сказал:
—Я согласен!
Если бы он промолчал или дождался деда, которому далековато пришлось идти от своего дома к храму, вышло бы иначе, но слово было сказано, и сказано под крышей храма, значит – маэ услышали его и приняли.
Но священница уездного храма, которой там в то время случилось быть, рассудила иначе:
—Во-первых, уважаемый, ты и правда виноват в том, что воспитал пса как настоящего хоммаэ, значит, ты не можешь требовать полного возмещения убытка, а должен делить ответственность пополам. Во-вторых, цена за такого пса, каким бы он ни был сторожем – шесть четвертей самое большее, а никак не восемь. В-третьих, следует вычесть из этих денег штраф за ранения, которые твой пес нанес ребенку. Этот ребенок – единственный у родителей, а раны тяжелые, значит, штраф составляет полную стоимость ребенка, так, как если бы он погиб – пять четвертей. Далее, никто не должен выплачивать тебе стоимость покупки нового пса, ведь твой собственный служитель и родич убил прежнего – то и требуй с него. И наконец – если Тростник должен тебе одну четверть серебра, а парень согласился на тебя работать, то вот тебе мое решение: когда парень выздоровеет, пусть он стережет твои отары, обернувшись псом, в течение года, а ты тем временем должен купить и вырастить себе нового пса. Но если ты его не купишь, через год парень все равно будет свободен от той службы. И еще скажу тебе: в течение этого года ты должен содержать парня, давая ему еду и одежду по справедливости. Если желаешь, можешь обжаловать мое решение в уездном суде.
Шорох увидел, что если он не согласится на эти условия, то сельчане его живьем съедят, и дал клятву, что согласен на годовую службу Ику, и не будет требовать ни с парня, ни с деда никакой платы.
Так Ику целый год служил у Шороха, оборачиваясь псом, пас его отары. Он не очень уставал от этой работы, так как полюбил, оборотившись, бегать по горам и лугам, а сельчане, чьих детей он спас, угощали его, когда он возвращался – но дети есть дети, и они поддразнивали Ику: «Бар-бар-бар!», как рычат собаки. Потом это подхватили и взрослые — так Ику стали звать Барко.
Re: черновое еще
A avtoru za tekst :)