![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Троха про вишивату
Aug. 25th, 2016 01:44 amМій останній накид на душник… Тобто, нарис із мовного питання зачепив болючу тему. Декілька людей прийшли в коменти сказати, що я дуже-дуже не права щодо Ірини Фаріон, а надто неправа, коли вживаю слово «вишивата». Бо нема такого явища і нема такого слова, все то вигадали кляті москалі.
Я міцно взялася за розум та розважила над такою перспективою, і ось що маю сказати:
- На жаль, вишивата є; вона є як явище, отже мова потребує якогось слова для визначення цього явища.
- Слово «вишивата» є ідеальним словом для характеризації цього явища, бо описує разом як принципові розходження з власне ватою, так і принципову подібність до неї та спорідненість.
Не вірите? Ось давайте глянемо.
Вишивата дуже багато уваги приділяє мовному питанню. Хто не говорить українською – не українець. Хто пише, читає та блогує російською – той російський агент.
Але ж, дорогенькі мої, і вата дуже стурбована мовним питанням! До російської мови вона ставиться так, наче купила її усю за власні гроші, сіла на неї всією своєю ватяною дупою і кричить: «Не замай! Гавари сваєй тілячей мовой, нє смей упатріблять наш вілікій, магучій, правдивий в свабодний руській язик!»
Тобто, і вата змагається за те, щоб ми полишили російську мову, і вишивата на відстає. Цю платформу вони поділяють по-братськи.
Ну добре, один раз не Леголас. Може, знайдеться ще питання, у якому вони споріднені?
Ач, знайшлося! Ви здивуєтеся, але ватяники – принаймні ті, що мають українських родичів, до яких їздили щоліта почастуватися домашньою ковбасою та подеколи заглядали на поличку з українськими книжками, або навіть змалку хапонули в школі трохи української мови, – ці ватяники дуже піклуються про чистоту української мови чи вимови! Коли я перейшла на українську у своєму блозі, коли я почала перекладати іноземні поезії українською – мої ненависники дуже голосно сичали, що в мене нечиста та несправжня українська мова, і коли б я отримувала гривню за кожне таке сичання, я б могла щонеділі купувати собі пиво та пити за їхнє здоров’я.
Колись я розважалася тим, що питала тих пуристів, яких саме помилок припускаюся. Вони зазвичай ніц не могли відповісти, бо гівно в ступі розуміли, а не українську мову. Вони й зараз гівно в ступі розуміють, але мені вже нужно їх питати. Вони не скажуть.
Тобто, знову спільна платформа з нашими рідненькими пуристами від вишивати – оце переконання, що українською можна говорити або досконало, або ніяк. Насправді і в вати, і вишивати тут є суспільна мета: почутися вищими за людей, які не розмовляли українською від народження, а вивчали в школі, ба навіть у дорослому віці.
Ось що я вам скажу, дорогенькі: коли я почула, як розмовляють йоркширські сталевари, я покинула всі свої комплекси не тільки щодо української, а й щодо англійської мови. Бо так нівечити мову, як нівечить її «нейтів спікер», годі будь-якому іноземцеві. І це суцільне лицемірство – милуватися львівською ґварою, але форкати на суржик, як та праска турецька.
Третя риса, яка дуже споріднює вату й вишивату – це інвазивність. Тобто, схильність втручатися у чужі кордони, байдуже, державні, чи приватні. Свідки Фаріон, які до мене набігли, були такі само набридливі, як і ватота, що набігала до мене у 2014, і так само ображалися, коли за свою набридливість отримували відкоша.
І четверта риса, що поріднює вишивату з ватою – це щире переконання, що людина не здатна чогось дійти власним розумом, побачити факти й зробити висновки. Вата вірить, що ми зіпсовані американською пропагандою та куплені за печеньки від Нуланд (до речі, що за халепа, де моя частка тих печеньок, га?). Вишивата вірить,що ми зіпсовані московською пропагандою, і зневажаємо Фаріониху саме тому, а не тому, що вона верзе ка зна що. Начебто не лежать на Ютубі у загальному доступі Іроччині вихиляси у дитячому садку, начебто кожен з нас не може зазирнути до її фейсбуку і переконатися, що її чварність обернено пропорційна її розумові, і ця пропорція є константою. Ми, жителі Східної України, зневажаємо її не тому, що нас до цього спонукає Москва, а тому, що вона зневажає нас. Це єдина причина, і іншої нема. Як гукнеться, так і відгукнеться, до нас через губу – і ми у відповідь дулю. Якщо ми кажемо, що в неї з дупи не світить сонце – значить, ми не бачимо сяйва з-під її спідниць, та й по всьому.
П’ята, вирішальна риса, що поєднує вату й вишивату – це віра у прості рішення. Магічне мислення: от ми зараз зробимо якийсь ритуальний жест – і все покращає. От ми заговоримо українською – і всі живоїди, хабарники, совки, мерзотники зникнуть. От ми начепимо георгіївські стрічки – і одразу зробиться усе як при Брєжневє.
Люди, якщо ви знайшли у собі п’ять рис вишивати – то я ніц не можу поробити з тим, що ви є вишиватою. Не хочете, щоб вас нею називали? Не будьте нею. Не поділяйте людей на ґатунки за мовними параметрами. Не ставте нездійснЕнних вимог «або говорити одразу досконало, або взагалі не говорити». Не пхайтеся до незнайомих людей зі своєю цінною думкою без запрошення. Не відмовляйте їм у здатності САМИМ споглядати й робити висновки. Не спокушайтся і не спокушайте простими рішеннями.
На все добре, цьом.
Я міцно взялася за розум та розважила над такою перспективою, і ось що маю сказати:
- На жаль, вишивата є; вона є як явище, отже мова потребує якогось слова для визначення цього явища.
- Слово «вишивата» є ідеальним словом для характеризації цього явища, бо описує разом як принципові розходження з власне ватою, так і принципову подібність до неї та спорідненість.
Не вірите? Ось давайте глянемо.
Вишивата дуже багато уваги приділяє мовному питанню. Хто не говорить українською – не українець. Хто пише, читає та блогує російською – той російський агент.
Але ж, дорогенькі мої, і вата дуже стурбована мовним питанням! До російської мови вона ставиться так, наче купила її усю за власні гроші, сіла на неї всією своєю ватяною дупою і кричить: «Не замай! Гавари сваєй тілячей мовой, нє смей упатріблять наш вілікій, магучій, правдивий в свабодний руській язик!»
Тобто, і вата змагається за те, щоб ми полишили російську мову, і вишивата на відстає. Цю платформу вони поділяють по-братськи.
Ну добре, один раз не Леголас. Може, знайдеться ще питання, у якому вони споріднені?
Ач, знайшлося! Ви здивуєтеся, але ватяники – принаймні ті, що мають українських родичів, до яких їздили щоліта почастуватися домашньою ковбасою та подеколи заглядали на поличку з українськими книжками, або навіть змалку хапонули в школі трохи української мови, – ці ватяники дуже піклуються про чистоту української мови чи вимови! Коли я перейшла на українську у своєму блозі, коли я почала перекладати іноземні поезії українською – мої ненависники дуже голосно сичали, що в мене нечиста та несправжня українська мова, і коли б я отримувала гривню за кожне таке сичання, я б могла щонеділі купувати собі пиво та пити за їхнє здоров’я.
Колись я розважалася тим, що питала тих пуристів, яких саме помилок припускаюся. Вони зазвичай ніц не могли відповісти, бо гівно в ступі розуміли, а не українську мову. Вони й зараз гівно в ступі розуміють, але мені вже нужно їх питати. Вони не скажуть.
Тобто, знову спільна платформа з нашими рідненькими пуристами від вишивати – оце переконання, що українською можна говорити або досконало, або ніяк. Насправді і в вати, і вишивати тут є суспільна мета: почутися вищими за людей, які не розмовляли українською від народження, а вивчали в школі, ба навіть у дорослому віці.
Ось що я вам скажу, дорогенькі: коли я почула, як розмовляють йоркширські сталевари, я покинула всі свої комплекси не тільки щодо української, а й щодо англійської мови. Бо так нівечити мову, як нівечить її «нейтів спікер», годі будь-якому іноземцеві. І це суцільне лицемірство – милуватися львівською ґварою, але форкати на суржик, як та праска турецька.
Третя риса, яка дуже споріднює вату й вишивату – це інвазивність. Тобто, схильність втручатися у чужі кордони, байдуже, державні, чи приватні. Свідки Фаріон, які до мене набігли, були такі само набридливі, як і ватота, що набігала до мене у 2014, і так само ображалися, коли за свою набридливість отримували відкоша.
І четверта риса, що поріднює вишивату з ватою – це щире переконання, що людина не здатна чогось дійти власним розумом, побачити факти й зробити висновки. Вата вірить, що ми зіпсовані американською пропагандою та куплені за печеньки від Нуланд (до речі, що за халепа, де моя частка тих печеньок, га?). Вишивата вірить,що ми зіпсовані московською пропагандою, і зневажаємо Фаріониху саме тому, а не тому, що вона верзе ка зна що. Начебто не лежать на Ютубі у загальному доступі Іроччині вихиляси у дитячому садку, начебто кожен з нас не може зазирнути до її фейсбуку і переконатися, що її чварність обернено пропорційна її розумові, і ця пропорція є константою. Ми, жителі Східної України, зневажаємо її не тому, що нас до цього спонукає Москва, а тому, що вона зневажає нас. Це єдина причина, і іншої нема. Як гукнеться, так і відгукнеться, до нас через губу – і ми у відповідь дулю. Якщо ми кажемо, що в неї з дупи не світить сонце – значить, ми не бачимо сяйва з-під її спідниць, та й по всьому.
П’ята, вирішальна риса, що поєднує вату й вишивату – це віра у прості рішення. Магічне мислення: от ми зараз зробимо якийсь ритуальний жест – і все покращає. От ми заговоримо українською – і всі живоїди, хабарники, совки, мерзотники зникнуть. От ми начепимо георгіївські стрічки – і одразу зробиться усе як при Брєжневє.
Люди, якщо ви знайшли у собі п’ять рис вишивати – то я ніц не можу поробити з тим, що ви є вишиватою. Не хочете, щоб вас нею називали? Не будьте нею. Не поділяйте людей на ґатунки за мовними параметрами. Не ставте нездійснЕнних вимог «або говорити одразу досконало, або взагалі не говорити». Не пхайтеся до незнайомих людей зі своєю цінною думкою без запрошення. Не відмовляйте їм у здатності САМИМ споглядати й робити висновки. Не спокушайтся і не спокушайте простими рішеннями.
На все добре, цьом.
