Мордокнигою принесло

Юрій Винничук
Їхав-єм якось автобусом з Праги. Водії свої хлопи і мають уже купу клієнтів, котрі через них передають пакунки туди й назад. З Чехії автобуси везуть цілі міхи різного товару і це видно для водіїв найбільший зарібок, бо пасажирами автобуси не переповнені. Всіх тих заробітчан водії знають і про кожного можуть сказати добре слово.
– Тойво, чуєш, жиє з Міська жінков.
– Та йди!
– Ая!
– А Місько, шо?
– А Місько вдома на гуспударці. Йому шо зле? Любка му шо дві неділи передає паки, а шомісяця гроші в куперті. На дітий. А ту мусит си троха давати раду. Баба ше молода, кров грає. Адиво, Леська летит. Та си чеха обкрутила. Видиш – на авті ї привіз. Видиш го?
– Котрий, тойво драбинястий коло «туйоти»?
– Ая. Так виглядає, гейби з Бухенвальду втік. Спух, як нитка.
– Ой, то має Леська біду. Як такво вночі ненароком ся переверне на другий бік, то го придушит однов цицьков на амінь. А тоді маєш відразу кримінал – задушила в корисливих цілях.
Влітає захекана Леська.
– Леська! Ти шо го не годуєш пирогами? Дивисі, ше троха і го вітром здує. Гукни му, аби ся тримав за клямку!
– Та стуль си писк. Шо там мої передали?
– А даш цьомка?
– Маю цьомка, але не для такого бомка. Давай сюди листи.
Пішла. А водії далі:
– А Петро…
– Котрий? Той зубатий?
– Нє, той пулькатий. Взєв си вдовицю у селі під Брном. Таку троха підтоптану. Але нє, жиби її пів села топтало. Шо нє, то нє. Пурєдна була. Але жила сама і страшно бідувала без хлопа. А Петро тепер, як пацє в теплій гноївці. Щовечора йдут си до «господи» на вечерю. Вбере си анцуґ, чорного капелюха, а та накрутит льочків – і таке паньство, що дай дорогу. Але чуєш, видівєм го днями. Питаю: Петре, та як тобі коло тої вдовиці? А він: «О-ой, шо ті казати! Жила вона без хлопа дванайціть літ, то тепер хоче то всьо надолужити. І крутити мнов, як млинком до кави. І так давай, і ще так давай, а відтак ше он як давай. Правда, жи годує на умор. Тепер си думаю, що було ліпше: гарувати на будові і не доїдати, чи гарувати в неї і переїдати?».
– І шо? Буде тікав?
– Заки-м ше нє. Вона му записала хату в Брні. Бо дітей не має. Теперка в него надія, жи ї такой заграє…
– Альбо вона його.
– Альбо вона його.
І на тім фертик.

Как Альпина Паблишер теряет клиентов

Originally posted by telluriya at Как Альпина Паблишер теряет клиентов

Так как в femunity меня забанили, не помню, за что, напишу здесь. Такой подведения итогов псто. Хороший кейс отсутствия навыков работы с негативными отзывами и российской клиентоориентированности.

В воскресенье вечером подруга скинула ссылочку на странный пост в группе издательства Альпина Паблишер. На первый взгляд вроде бы обычный предновогодний розыгрыш призов, но с маленькой ложечкой дегтя: наборы призов "для девочек" и "для мальчиков" различались: девочкам предлагались книги о кулинарии, красоте и моде, семейной жизни, и еще почему-то раскраска, а вот мальчикам - интересные издания о космосе, человеческом разуме и т.п. Я все заскринила вместе с комментариями, и, как оказалось, не зря:


( Read more... )

Антифашисты из Стаханова

Originally posted by frankensstein at Антифашисты из Стаханова

Старое видео от 3 мая 2014 года, которое попало в сеть только сейчас.

Город Стаханов, Луганская область. Какой-то человек вступил на улице в перепалку с толпой сторонников России, которые любят называть себя "антифашистами". Начало перепалки на видео не попало, но как следует из дальнейших выкриков толпы, мужик заявил собравшимся, что он украинец.

Дальнейшее не нуждается в комментариях. Толпа догнала и буквально затоптала человека просто за то, что он обозначил свою позицию. У жертвы не было символики "Правого сектора", не было флагов или чьих-то портретов, не было оружия. Просто он оказался украинцем в Стаханове. Этого хватило.

Антифашисты такие антифашисты.