![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Мордокнигою принесло
Юрій Винничук
Їхав-єм якось автобусом з Праги. Водії свої хлопи і мають уже купу клієнтів, котрі через них передають пакунки туди й назад. З Чехії автобуси везуть цілі міхи різного товару і це видно для водіїв найбільший зарібок, бо пасажирами автобуси не переповнені. Всіх тих заробітчан водії знають і про кожного можуть сказати добре слово.
– Тойво, чуєш, жиє з Міська жінков.
– Та йди!
– Ая!
– А Місько, шо?
– А Місько вдома на гуспударці. Йому шо зле? Любка му шо дві неділи передає паки, а шомісяця гроші в куперті. На дітий. А ту мусит си троха давати раду. Баба ше молода, кров грає. Адиво, Леська летит. Та си чеха обкрутила. Видиш – на авті ї привіз. Видиш го?
– Котрий, тойво драбинястий коло «туйоти»?
– Ая. Так виглядає, гейби з Бухенвальду втік. Спух, як нитка.
– Ой, то має Леська біду. Як такво вночі ненароком ся переверне на другий бік, то го придушит однов цицьков на амінь. А тоді маєш відразу кримінал – задушила в корисливих цілях.
Влітає захекана Леська.
– Леська! Ти шо го не годуєш пирогами? Дивисі, ше троха і го вітром здує. Гукни му, аби ся тримав за клямку!
– Та стуль си писк. Шо там мої передали?
– А даш цьомка?
– Маю цьомка, але не для такого бомка. Давай сюди листи.
Пішла. А водії далі:
– А Петро…
– Котрий? Той зубатий?
– Нє, той пулькатий. Взєв си вдовицю у селі під Брном. Таку троха підтоптану. Але нє, жиби її пів села топтало. Шо нє, то нє. Пурєдна була. Але жила сама і страшно бідувала без хлопа. А Петро тепер, як пацє в теплій гноївці. Щовечора йдут си до «господи» на вечерю. Вбере си анцуґ, чорного капелюха, а та накрутит льочків – і таке паньство, що дай дорогу. Але чуєш, видівєм го днями. Питаю: Петре, та як тобі коло тої вдовиці? А він: «О-ой, шо ті казати! Жила вона без хлопа дванайціть літ, то тепер хоче то всьо надолужити. І крутити мнов, як млинком до кави. І так давай, і ще так давай, а відтак ше он як давай. Правда, жи годує на умор. Тепер си думаю, що було ліпше: гарувати на будові і не доїдати, чи гарувати в неї і переїдати?».
– І шо? Буде тікав?
– Заки-м ше нє. Вона му записала хату в Брні. Бо дітей не має. Теперка в него надія, жи ї такой заграє…
– Альбо вона його.
– Альбо вона його.
І на тім фертик.
Їхав-єм якось автобусом з Праги. Водії свої хлопи і мають уже купу клієнтів, котрі через них передають пакунки туди й назад. З Чехії автобуси везуть цілі міхи різного товару і це видно для водіїв найбільший зарібок, бо пасажирами автобуси не переповнені. Всіх тих заробітчан водії знають і про кожного можуть сказати добре слово.
– Тойво, чуєш, жиє з Міська жінков.
– Та йди!
– Ая!
– А Місько, шо?
– А Місько вдома на гуспударці. Йому шо зле? Любка му шо дві неділи передає паки, а шомісяця гроші в куперті. На дітий. А ту мусит си троха давати раду. Баба ше молода, кров грає. Адиво, Леська летит. Та си чеха обкрутила. Видиш – на авті ї привіз. Видиш го?
– Котрий, тойво драбинястий коло «туйоти»?
– Ая. Так виглядає, гейби з Бухенвальду втік. Спух, як нитка.
– Ой, то має Леська біду. Як такво вночі ненароком ся переверне на другий бік, то го придушит однов цицьков на амінь. А тоді маєш відразу кримінал – задушила в корисливих цілях.
Влітає захекана Леська.
– Леська! Ти шо го не годуєш пирогами? Дивисі, ше троха і го вітром здує. Гукни му, аби ся тримав за клямку!
– Та стуль си писк. Шо там мої передали?
– А даш цьомка?
– Маю цьомка, але не для такого бомка. Давай сюди листи.
Пішла. А водії далі:
– А Петро…
– Котрий? Той зубатий?
– Нє, той пулькатий. Взєв си вдовицю у селі під Брном. Таку троха підтоптану. Але нє, жиби її пів села топтало. Шо нє, то нє. Пурєдна була. Але жила сама і страшно бідувала без хлопа. А Петро тепер, як пацє в теплій гноївці. Щовечора йдут си до «господи» на вечерю. Вбере си анцуґ, чорного капелюха, а та накрутит льочків – і таке паньство, що дай дорогу. Але чуєш, видівєм го днями. Питаю: Петре, та як тобі коло тої вдовиці? А він: «О-ой, шо ті казати! Жила вона без хлопа дванайціть літ, то тепер хоче то всьо надолужити. І крутити мнов, як млинком до кави. І так давай, і ще так давай, а відтак ше он як давай. Правда, жи годує на умор. Тепер си думаю, що було ліпше: гарувати на будові і не доїдати, чи гарувати в неї і переїдати?».
– І шо? Буде тікав?
– Заки-м ше нє. Вона му записала хату в Брні. Бо дітей не має. Теперка в него надія, жи ї такой заграє…
– Альбо вона його.
– Альбо вона його.
І на тім фертик.
no subject
Читается легко, но вот некоторые слова понятны только по контексту. Но не польские корни слов, при этом.
no subject
no subject
no subject
Мама рассказывала, что их учительница в школе боролась с этим делом беспощадно. Например, тролила стишками типа:
Як на нашій на стодолі
Пташка гніздо махен,
А я візьму хворостину,
Унтер пташка на долину