Накано Сігехару. Хвилі

Немає жодної душі.
Ані людської, ані собачої - лише у берег хвилі б’ються.
Невпинні, білопінні, в берег б’ються.
Безмовні, котяться і в берег б’ються.
І знову котяться, і знов, безмовні, в берег б’ються.
Ані людини, ані собаки -
Самий лиш вітер свище там, де хвилі б’ються.
Підносить бризки, морем пахне вітер,
І хвилі з ранку в берег б’ються,
А вечір настає – так само б’ються,
Напоєні морською сіллю, б’ються,
А берег тягнеться без краю і кінця.
Відсіль на північ тягнеться без краю,
На південь також тягнеться без краю.
На півночі – моя країна,
На півдні – теж моя країна,
І тем є берег, і об нього хвилі б’ються,
Аж звідси – і дотіль, невпинні, б’ються,
Безмовні – котяться, і в берег б’ються,
І зранку б’ються,
Здійнявши вперті голови, щосили б’ються –
Отак, до вечора, і б’ються,
І ні людини,
Ані собаки…