Dec. 2nd, 2009
(no subject)
Dec. 2nd, 2009 10:58 ammorrethКотофейская Машина открыла ваш истинный облик! ![]() Ты можешь казаться взрослой, но в душе ты всегда котенок. Достаточно увидеть один раз, как ты гоняешься за бабочками!Какая ты кошка? |
П"ятицарство
Dec. 2nd, 2009 06:43 pmНа майдані робилося все спекотніше, і коли з воріт замкової в"язниці викотився візок із засудженим, декілька людей вже знепритомніли від спеки та вилежувалися в куточку під навісом казенного шинка. Але коли показався віз, на якому їхали засуджений і кат, всі кволі хутко оклигали і знов почали проштовхуватися крізь натовп поближче до місця страти.
Дерево, під яким верхи сидів князь Кан, давало густу та кучеряву тінь. На князеві був повний парадний одяг чиновника дев"ятого рангу, важкий княжий плащ із сімома китицями, та зачарований шолом Бронзовий Яструб, що вже сімсот років передавався в його родині від батька до сина. Тож ця тінь аж ніяк його не рятувала. роте він тримався стійко, і навіть оком не мигав, коли по лобі та вилицях котилися краплі поту.
Сай, їдучи до місця страти, не відчував спеки, бо у темниці було вогко, а перед тим як вивезти, з нього зняли весь одяг, напнувши паперового нараменника, щоб прикрити голе тіло. На нараменнику були перечислені його злочини, як їх записали в імператорському указі про страту. Сай був взятий у двацятиянові колодки, бо так вимагали закони. Але він був кремезний чолов"яга, і це не заважало йому тримати голову високо, хоча колодки придумали, щоб злочинець перед смертю схилявся до землі.
Натовп на площі здійняв галас. На смерть страчували тільки вбивць, чаклунів, що злигалися з хоммае, осквернителів храмових споруд та бунтівників - і зазвичай народ не жалів таких людей та жбурляв у них покидьками. Але зараз люди кланялися Саєві та кричали: "Милосердя!" до князя Кана.
Жриця Бань піднялась на місток, сповнена рішучості виконати свій останній обов"язок перед засудженим - і кожен крок давався їй вдвічи важчим, ніж попередній. Вона озирнулась на передостанньому щаблі, шукаючи в натовпі хоча б один погляд, який міг би підтримати її. Багато було тут людей, що прийшли, аби підтримати Сая, або з надією побачити його урочисте помилування. Більшість вона знала, і вони знали її, але марно було шукати в них підтримки, бо вони не знали, як вона цього потребує.
Жриця раптом побачина у натовпі жовту пляму - зодягнені в сорочки молодших послушників, біля рогу стояли вихованці школи. Вчитель, стидаючися, прикривав обличя капелюхом. Бань посміхнулася до нього. Наставали важкі часи, а в такі часи в боягузів доля важка.
Проте, в людей відважних вона не легша.
Піднявшися туди, де стояла широка плаха, вона здійняла посох, вимагаючи тиші. Площа завмерла.
- Люди! - голосно сказала жрия. Я благаю вас - будьте милосердні до засуджуваного Сая після того, як все закінчиться. Надто ж будьте милосердні до ката, бо він чинить не свою волю, а виконує тяжкий обов"язок.
Люди почали незрозуміло переглядатися. Мертвий Сай не потребкватиме милосердя, помилуваний - також, катів же ніколи не ненавиділи, а надто цього столичного ката, який приїхав та поїде собі... До чого це вона?
І лише боягуз-вчитель, почувши її слова, підняв голову, та стиха вигукнув:
- Право! Ох, ні!
Баль не розчула його вигуку, а якби і розчула - не похитнулася б ні на мить. Вона перейшла до другого краю містків та вклонилася князеві Кану.
- Княже, шановні добродії судді, та ви, пане цензоре. Востаннє я ім"ям Уммея та його Храму благаю вас припинити страту та вимагати в імператора більш справедливого вироку.
- Ваша превелебностє, - відказав цензор. - Імператор обраний Уммеєм через священне Древо та Дивоптаха, що їсть з імператорської долоні. Його вирок є остаточним, і ми не бачимо підстав надавати милосердя бунтівникові Саю.
- Хіба ж я благаю про силосердя? - спитала жінка. Він захищав людей від хоммае та тих, що його вигодували. Він учинив праведно. Його справа потребує перегляду.
- Кажу вам, що справу було розглянуто кращими законниками Імперїї, вона ясна і перегляду не потребує, - відповів цензор.
- Княже, - звернулася жінка до Кана. - Своєю владою скасуйте страту. Ви маєте на це право.
- Маю, - відповів Яструб, і вперше за день здригнувся. - Але я не можу підтримати бунтівника, що роздирає тіло Дракона. Благаю, не робіть необмислених кроків.
- О, то ви здогадалися, що я мушу зробити, - усміхнулася до нього жриця. - Але я обдумувала цей крок багато днів, і всю сьогоднішню ніч.
Жінка підвисила голос так, що її знов почула вся площа:
- Княже, мае провінції Ен, Срібна Горлица, квола з того дня, як Сая взято було до в"язниці. Сьогоднішня страта її вб"є. Ви вважаєте, що заради блага провінції можна стратити Сая, але це не так. Тому я скористаюся правом помилування, яке одвік належить Храму!
На площі знову здійнявся галас - вже радісний. Остання смертна страта в Ен була тридцять років тому, а Правом не користувалися ще довше - тому майже ніхто не пам"ятав, чим забезпечене храмове право помилування.
- Чому ви плачете, вчителю? - запитав Барко. - Хіба ви не раді?
- Я знаю закони, дурнику, - відповів учитель. - Храм має право помилувати засудженого лише на одній підставі: якщо замість нього добровільно умре жрець.
Дерево, під яким верхи сидів князь Кан, давало густу та кучеряву тінь. На князеві був повний парадний одяг чиновника дев"ятого рангу, важкий княжий плащ із сімома китицями, та зачарований шолом Бронзовий Яструб, що вже сімсот років передавався в його родині від батька до сина. Тож ця тінь аж ніяк його не рятувала. роте він тримався стійко, і навіть оком не мигав, коли по лобі та вилицях котилися краплі поту.
Сай, їдучи до місця страти, не відчував спеки, бо у темниці було вогко, а перед тим як вивезти, з нього зняли весь одяг, напнувши паперового нараменника, щоб прикрити голе тіло. На нараменнику були перечислені його злочини, як їх записали в імператорському указі про страту. Сай був взятий у двацятиянові колодки, бо так вимагали закони. Але він був кремезний чолов"яга, і це не заважало йому тримати голову високо, хоча колодки придумали, щоб злочинець перед смертю схилявся до землі.
Натовп на площі здійняв галас. На смерть страчували тільки вбивць, чаклунів, що злигалися з хоммае, осквернителів храмових споруд та бунтівників - і зазвичай народ не жалів таких людей та жбурляв у них покидьками. Але зараз люди кланялися Саєві та кричали: "Милосердя!" до князя Кана.
Жриця Бань піднялась на місток, сповнена рішучості виконати свій останній обов"язок перед засудженим - і кожен крок давався їй вдвічи важчим, ніж попередній. Вона озирнулась на передостанньому щаблі, шукаючи в натовпі хоча б один погляд, який міг би підтримати її. Багато було тут людей, що прийшли, аби підтримати Сая, або з надією побачити його урочисте помилування. Більшість вона знала, і вони знали її, але марно було шукати в них підтримки, бо вони не знали, як вона цього потребує.
Жриця раптом побачина у натовпі жовту пляму - зодягнені в сорочки молодших послушників, біля рогу стояли вихованці школи. Вчитель, стидаючися, прикривав обличя капелюхом. Бань посміхнулася до нього. Наставали важкі часи, а в такі часи в боягузів доля важка.
Проте, в людей відважних вона не легша.
Піднявшися туди, де стояла широка плаха, вона здійняла посох, вимагаючи тиші. Площа завмерла.
- Люди! - голосно сказала жрия. Я благаю вас - будьте милосердні до засуджуваного Сая після того, як все закінчиться. Надто ж будьте милосердні до ката, бо він чинить не свою волю, а виконує тяжкий обов"язок.
Люди почали незрозуміло переглядатися. Мертвий Сай не потребкватиме милосердя, помилуваний - також, катів же ніколи не ненавиділи, а надто цього столичного ката, який приїхав та поїде собі... До чого це вона?
І лише боягуз-вчитель, почувши її слова, підняв голову, та стиха вигукнув:
- Право! Ох, ні!
Баль не розчула його вигуку, а якби і розчула - не похитнулася б ні на мить. Вона перейшла до другого краю містків та вклонилася князеві Кану.
- Княже, шановні добродії судді, та ви, пане цензоре. Востаннє я ім"ям Уммея та його Храму благаю вас припинити страту та вимагати в імператора більш справедливого вироку.
- Ваша превелебностє, - відказав цензор. - Імператор обраний Уммеєм через священне Древо та Дивоптаха, що їсть з імператорської долоні. Його вирок є остаточним, і ми не бачимо підстав надавати милосердя бунтівникові Саю.
- Хіба ж я благаю про силосердя? - спитала жінка. Він захищав людей від хоммае та тих, що його вигодували. Він учинив праведно. Його справа потребує перегляду.
- Кажу вам, що справу було розглянуто кращими законниками Імперїї, вона ясна і перегляду не потребує, - відповів цензор.
- Княже, - звернулася жінка до Кана. - Своєю владою скасуйте страту. Ви маєте на це право.
- Маю, - відповів Яструб, і вперше за день здригнувся. - Але я не можу підтримати бунтівника, що роздирає тіло Дракона. Благаю, не робіть необмислених кроків.
- О, то ви здогадалися, що я мушу зробити, - усміхнулася до нього жриця. - Але я обдумувала цей крок багато днів, і всю сьогоднішню ніч.
Жінка підвисила голос так, що її знов почула вся площа:
- Княже, мае провінції Ен, Срібна Горлица, квола з того дня, як Сая взято було до в"язниці. Сьогоднішня страта її вб"є. Ви вважаєте, що заради блага провінції можна стратити Сая, але це не так. Тому я скористаюся правом помилування, яке одвік належить Храму!
На площі знову здійнявся галас - вже радісний. Остання смертна страта в Ен була тридцять років тому, а Правом не користувалися ще довше - тому майже ніхто не пам"ятав, чим забезпечене храмове право помилування.
- Чому ви плачете, вчителю? - запитав Барко. - Хіба ви не раді?
- Я знаю закони, дурнику, - відповів учитель. - Храм має право помилувати засудженого лише на одній підставі: якщо замість нього добровільно умре жрець.