![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
П"ятицарство
На майдані робилося все спекотніше, і коли з воріт замкової в"язниці викотився візок із засудженим, декілька людей вже знепритомніли від спеки та вилежувалися в куточку під навісом казенного шинка. Але коли показався віз, на якому їхали засуджений і кат, всі кволі хутко оклигали і знов почали проштовхуватися крізь натовп поближче до місця страти.
Дерево, під яким верхи сидів князь Кан, давало густу та кучеряву тінь. На князеві був повний парадний одяг чиновника дев"ятого рангу, важкий княжий плащ із сімома китицями, та зачарований шолом Бронзовий Яструб, що вже сімсот років передавався в його родині від батька до сина. Тож ця тінь аж ніяк його не рятувала. роте він тримався стійко, і навіть оком не мигав, коли по лобі та вилицях котилися краплі поту.
Сай, їдучи до місця страти, не відчував спеки, бо у темниці було вогко, а перед тим як вивезти, з нього зняли весь одяг, напнувши паперового нараменника, щоб прикрити голе тіло. На нараменнику були перечислені його злочини, як їх записали в імператорському указі про страту. Сай був взятий у двацятиянові колодки, бо так вимагали закони. Але він був кремезний чолов"яга, і це не заважало йому тримати голову високо, хоча колодки придумали, щоб злочинець перед смертю схилявся до землі.
Натовп на площі здійняв галас. На смерть страчували тільки вбивць, чаклунів, що злигалися з хоммае, осквернителів храмових споруд та бунтівників - і зазвичай народ не жалів таких людей та жбурляв у них покидьками. Але зараз люди кланялися Саєві та кричали: "Милосердя!" до князя Кана.
Жриця Бань піднялась на місток, сповнена рішучості виконати свій останній обов"язок перед засудженим - і кожен крок давався їй вдвічи важчим, ніж попередній. Вона озирнулась на передостанньому щаблі, шукаючи в натовпі хоча б один погляд, який міг би підтримати її. Багато було тут людей, що прийшли, аби підтримати Сая, або з надією побачити його урочисте помилування. Більшість вона знала, і вони знали її, але марно було шукати в них підтримки, бо вони не знали, як вона цього потребує.
Жриця раптом побачина у натовпі жовту пляму - зодягнені в сорочки молодших послушників, біля рогу стояли вихованці школи. Вчитель, стидаючися, прикривав обличя капелюхом. Бань посміхнулася до нього. Наставали важкі часи, а в такі часи в боягузів доля важка.
Проте, в людей відважних вона не легша.
Піднявшися туди, де стояла широка плаха, вона здійняла посох, вимагаючи тиші. Площа завмерла.
- Люди! - голосно сказала жрия. Я благаю вас - будьте милосердні до засуджуваного Сая після того, як все закінчиться. Надто ж будьте милосердні до ката, бо він чинить не свою волю, а виконує тяжкий обов"язок.
Люди почали незрозуміло переглядатися. Мертвий Сай не потребкватиме милосердя, помилуваний - також, катів же ніколи не ненавиділи, а надто цього столичного ката, який приїхав та поїде собі... До чого це вона?
І лише боягуз-вчитель, почувши її слова, підняв голову, та стиха вигукнув:
- Право! Ох, ні!
Баль не розчула його вигуку, а якби і розчула - не похитнулася б ні на мить. Вона перейшла до другого краю містків та вклонилася князеві Кану.
- Княже, шановні добродії судді, та ви, пане цензоре. Востаннє я ім"ям Уммея та його Храму благаю вас припинити страту та вимагати в імператора більш справедливого вироку.
- Ваша превелебностє, - відказав цензор. - Імператор обраний Уммеєм через священне Древо та Дивоптаха, що їсть з імператорської долоні. Його вирок є остаточним, і ми не бачимо підстав надавати милосердя бунтівникові Саю.
- Хіба ж я благаю про силосердя? - спитала жінка. Він захищав людей від хоммае та тих, що його вигодували. Він учинив праведно. Його справа потребує перегляду.
- Кажу вам, що справу було розглянуто кращими законниками Імперїї, вона ясна і перегляду не потребує, - відповів цензор.
- Княже, - звернулася жінка до Кана. - Своєю владою скасуйте страту. Ви маєте на це право.
- Маю, - відповів Яструб, і вперше за день здригнувся. - Але я не можу підтримати бунтівника, що роздирає тіло Дракона. Благаю, не робіть необмислених кроків.
- О, то ви здогадалися, що я мушу зробити, - усміхнулася до нього жриця. - Але я обдумувала цей крок багато днів, і всю сьогоднішню ніч.
Жінка підвисила голос так, що її знов почула вся площа:
- Княже, мае провінції Ен, Срібна Горлица, квола з того дня, як Сая взято було до в"язниці. Сьогоднішня страта її вб"є. Ви вважаєте, що заради блага провінції можна стратити Сая, але це не так. Тому я скористаюся правом помилування, яке одвік належить Храму!
На площі знову здійнявся галас - вже радісний. Остання смертна страта в Ен була тридцять років тому, а Правом не користувалися ще довше - тому майже ніхто не пам"ятав, чим забезпечене храмове право помилування.
- Чому ви плачете, вчителю? - запитав Барко. - Хіба ви не раді?
- Я знаю закони, дурнику, - відповів учитель. - Храм має право помилувати засудженого лише на одній підставі: якщо замість нього добровільно умре жрець.
Дерево, під яким верхи сидів князь Кан, давало густу та кучеряву тінь. На князеві був повний парадний одяг чиновника дев"ятого рангу, важкий княжий плащ із сімома китицями, та зачарований шолом Бронзовий Яструб, що вже сімсот років передавався в його родині від батька до сина. Тож ця тінь аж ніяк його не рятувала. роте він тримався стійко, і навіть оком не мигав, коли по лобі та вилицях котилися краплі поту.
Сай, їдучи до місця страти, не відчував спеки, бо у темниці було вогко, а перед тим як вивезти, з нього зняли весь одяг, напнувши паперового нараменника, щоб прикрити голе тіло. На нараменнику були перечислені його злочини, як їх записали в імператорському указі про страту. Сай був взятий у двацятиянові колодки, бо так вимагали закони. Але він був кремезний чолов"яга, і це не заважало йому тримати голову високо, хоча колодки придумали, щоб злочинець перед смертю схилявся до землі.
Натовп на площі здійняв галас. На смерть страчували тільки вбивць, чаклунів, що злигалися з хоммае, осквернителів храмових споруд та бунтівників - і зазвичай народ не жалів таких людей та жбурляв у них покидьками. Але зараз люди кланялися Саєві та кричали: "Милосердя!" до князя Кана.
Жриця Бань піднялась на місток, сповнена рішучості виконати свій останній обов"язок перед засудженим - і кожен крок давався їй вдвічи важчим, ніж попередній. Вона озирнулась на передостанньому щаблі, шукаючи в натовпі хоча б один погляд, який міг би підтримати її. Багато було тут людей, що прийшли, аби підтримати Сая, або з надією побачити його урочисте помилування. Більшість вона знала, і вони знали її, але марно було шукати в них підтримки, бо вони не знали, як вона цього потребує.
Жриця раптом побачина у натовпі жовту пляму - зодягнені в сорочки молодших послушників, біля рогу стояли вихованці школи. Вчитель, стидаючися, прикривав обличя капелюхом. Бань посміхнулася до нього. Наставали важкі часи, а в такі часи в боягузів доля важка.
Проте, в людей відважних вона не легша.
Піднявшися туди, де стояла широка плаха, вона здійняла посох, вимагаючи тиші. Площа завмерла.
- Люди! - голосно сказала жрия. Я благаю вас - будьте милосердні до засуджуваного Сая після того, як все закінчиться. Надто ж будьте милосердні до ката, бо він чинить не свою волю, а виконує тяжкий обов"язок.
Люди почали незрозуміло переглядатися. Мертвий Сай не потребкватиме милосердя, помилуваний - також, катів же ніколи не ненавиділи, а надто цього столичного ката, який приїхав та поїде собі... До чого це вона?
І лише боягуз-вчитель, почувши її слова, підняв голову, та стиха вигукнув:
- Право! Ох, ні!
Баль не розчула його вигуку, а якби і розчула - не похитнулася б ні на мить. Вона перейшла до другого краю містків та вклонилася князеві Кану.
- Княже, шановні добродії судді, та ви, пане цензоре. Востаннє я ім"ям Уммея та його Храму благаю вас припинити страту та вимагати в імператора більш справедливого вироку.
- Ваша превелебностє, - відказав цензор. - Імператор обраний Уммеєм через священне Древо та Дивоптаха, що їсть з імператорської долоні. Його вирок є остаточним, і ми не бачимо підстав надавати милосердя бунтівникові Саю.
- Хіба ж я благаю про силосердя? - спитала жінка. Він захищав людей від хоммае та тих, що його вигодували. Він учинив праведно. Його справа потребує перегляду.
- Кажу вам, що справу було розглянуто кращими законниками Імперїї, вона ясна і перегляду не потребує, - відповів цензор.
- Княже, - звернулася жінка до Кана. - Своєю владою скасуйте страту. Ви маєте на це право.
- Маю, - відповів Яструб, і вперше за день здригнувся. - Але я не можу підтримати бунтівника, що роздирає тіло Дракона. Благаю, не робіть необмислених кроків.
- О, то ви здогадалися, що я мушу зробити, - усміхнулася до нього жриця. - Але я обдумувала цей крок багато днів, і всю сьогоднішню ніч.
Жінка підвисила голос так, що її знов почула вся площа:
- Княже, мае провінції Ен, Срібна Горлица, квола з того дня, як Сая взято було до в"язниці. Сьогоднішня страта її вб"є. Ви вважаєте, що заради блага провінції можна стратити Сая, але це не так. Тому я скористаюся правом помилування, яке одвік належить Храму!
На площі знову здійнявся галас - вже радісний. Остання смертна страта в Ен була тридцять років тому, а Правом не користувалися ще довше - тому майже ніхто не пам"ятав, чим забезпечене храмове право помилування.
- Чому ви плачете, вчителю? - запитав Барко. - Хіба ви не раді?
- Я знаю закони, дурнику, - відповів учитель. - Храм має право помилувати засудженого лише на одній підставі: якщо замість нього добровільно умре жрець.
no subject
no subject
зараз ще раз почну;
"капці":
//роте він тримався стійко//
проте?
//були перечислені //
перелічені?
no subject
//хоча колодки придумали//
вигадали?
//побачина// побачила
//голосно сказала жрия// жриця
//до засуджуваного // засудженого
//після того, як все закінчиться//
скінчиться?
no subject
збентежено?
//не потребкватиме милосердя// потребуватиме
//благаю про силосердя?// милосердя
//необмислених кроків//
необміркованих?
//добровільно умре//
вмре?
no subject
а иначе никак совсем нельзя?
no subject
no subject
или я ошибаюсь?
no subject
ну і втрапив князь у халепу
no subject
no subject
no subject
no subject
Сильно, да.
no subject
no subject
no subject
Кстати, со способом отсрочить уход духа-покровителя через добровольную смерть жреца та же картина.
Надо ли оно кому-то, или все украинский успели подучить
Дерево, под которым верхом сидел князь Кан, давало густую и кудрявую тень. На князе была полная парадная одежда чиновника девятого ранга, тяжёлый княжеский плащ с семью кисточками и заколдованный шелом Бронзовый Ястреб, который уже семьсот лет передавался в его роду от отца к сыну. Так что эта тень совсем никак его не спасала. Однако ж он держался стойко и даже глазом не моргал, когда по лбу и вискам катились капли пота.
Сай по пути к месту казни не чувствовал жары, так как в темнице было сыро, а перед тем как вывезти с него сняли всю одежду, натянув бумажный наплечник, чтоб прикрыть наготу. На наплечнике были перечислены его преступления, как их записали в императорском указе о казни. Сай был взят в двадцатияновые колодки, как требовали законы. Но он был дюжий малый, и это не мешало ему держать голову высоко, хотя колодки придумали, чтоб преступник перед смертью склонялся к земле.
Толпа на площади подняла шум. Смертной казни подвергали лишь убийц, колдунов, спутавшихся с хоммаэ, осквернителей храмовых зданий и бунтовщиков - и обычно народ не жалел таких людей и швырял в них отбросами. Но сейчас люди кланялись Саю и кричали: "Милосердия!" к князю Кану.
Жрица Бань поднялась на помост, исполненная решимости выполнить свою последнюю обязанность перед осуждённым -0 и каждый шаг казался ей вдвое тяжелей предыдущего. Много было тут людей, которые пришли, чтоб поддержать Сая, или с надеждой увидеть его торжественное помилование. Большинство она знала, и они знали её, но бесполезно было искать у них поддержки, ведь они не знали, как это нужно.
Жрица вдруг увидела в толпе жёлтое пятно - одетые в рубахи младших послушников, возле поворота стояли воспитанники школы. Учитель, стыдясь, прикрывал лицо шляпой. Бань улыбнулась ему. Наступали трудные времена, а в такие времена трудна судьба трусов.
Впрочем, у людей отважных она не легче.
Поднявшись туда, где стояла широкая плаха, она подняла посох, требуя тишины. Площадь замерла.
- Люди! - громко сказала жрица. - Я умоляю вас - будьте милосердны к осуждённому Саю после того, как всё закончится. Более же будьте милосердны к палачу, ведь он вершит не свою волю, а исполняет трудную обязанность.
Люди стали недоумённо переглядываться. Мёртвый Сай не будет нуждаться в милосердии, помилованный - тоже, палачей же никогда не ненавидели, а тем паче этого столичного палача, что приехал и уедет себе... К чему это она?
no subject
- Право! Ох, нет!
Баль не расслышала его возгласа, а если бы и расслышала - не поколебалась бы ни на миг. Она перешла к другому краю помоста и поклонилась князю Кану.
- Князь, высокочтимые судьи, и вы, господин цензор. Последний раз именем Уммея и его Храма молю вас остановить казнь и потребовать у императора более справедливого суда.
- Ваше преподобие, - ответил цензор. - Император избран Уммеем через священное Древо и Дивоптицу, что ест с императорской ладони. Его приговор окончателен, и мы не видим оснований предоставлять милосердие бунтовщику Саю.
- Разве я молю о милосердии? - спросила женщина. - Он защищал людей от хоммаэ и тех, кто его вскормили. Он поступил праведно. Его дело требует пересмотра.
- Говорю вам, что дело было рассмотрено лучшими законниками Империи, оно ясное и пересмотра не требует, - ответил цензор.
- Князь, - обратилась женщина к Кану. - Своей властью отмените казнь. Вы имеете на это право.
- Имею, - ответил Ястреб и впервые за день вздрогнул. - Но я не могу поддержать бунтовщика, раздирающего тело Дракона. Умоляю, не совершайте необдуманных шагов.
- О, так вы догадались, что я должна сделать, - улыбнулась ему жрица. - Но я обдумывала этот шаг много дней и всю нынешнюю ночь.
Женщина возвысила голос так, что её опять услышала вся площадь:
- Князь, маэ провинции Эн, Серебряная Голубка, слаба с того дня, как Сай взят был в тюрьму. Сегодняшняя казнь её убьёт. Вы считаете, что ради блага провинции можно казнить Сая, но это не так. Посему я воспользуюсь правом помилования, что испокон веков принадлежит Храму!
На площади опять поднялся шум - уже радостный. Последняя смертная казнь в Эн была тридцать лет назад, а Правом не пользовались ещё дольше - потому почти никто не помнил, чем обеспечено храмовое помилование.
- Почему вы плачете, учитель? - спросил Барко. - Разве вы не рады?
- Я знаю законы, дурачок, - ответил учитель. - Храм имеет право помиловать осуждённого лишь на одном основании - если вместо него добровольно умрёт жрец.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject