Поздравляю всех нас

С днем рождения Профессора!

Про нас, "свідомих"

(Русские френды - если хотите, продублирую текст на русском)

Останнім часом довелося стикатися з людьми, для кого слово "свідомий" - це своєрідна лайка. Читаючи українську літературу 20-х років, бачу, що за лайку воно правило декому й тоді. Пресупозиція такого слововживання натякає на те, що за позитив імперським шовіністам править саме несвідомість, російською - "бессознательность". Відсутність національної свідомості подібна до відсутності свідомості особистої: нація, як і людина, може знаходитися у "бессознательном состоянии", лише трохи дихаючи, а врешті дуже схожа на труп. Тоді її беруть за ноги і тягнуть куди треба. Несвідома, подібна до трупа нація, яка тільки ледь чутно дихає - то мрія будівників імперій. Тому слово "свідомий" для них - лайка.

Несвідомість такими людьми вихваляється наче якась цнота. "Тато, чому ми живемо в гівні?" - "Бо є таке слово: батьківщина, синку". Де народився, там і згодився. Звідти вже один крок до "знай, сверчок, свой шесток", "по Сеньке и шапка" та ін. Людина не мусить замислюватися над своїм патріотизмом, це почуття має бути інстинктивне, як любов до матері. Але ж навіть до матері не кожний здетен відчувати інстинктивну, несвідому любов. До п"яти років кожне дитинча кохає матір несвідомо, а потім починається встановлення з нею людських стосунків, і якщо матір погано поводиться з дитиною - це апріорне, дитяче кохання може бути зруйноване. Несвідомий патріотизм - це заклик до народу перебувати в стані духовного та ментального немовляти, а тим самим - довічний дозвіл для батьківщини-матері до кінця дитячого віку вирішувати долю тієї дитини: або пестити біля грудей, або викинути на мороз. Дуже зручно: індивід зобов"язаний країні всім, країна йому - нічим.

Я задумалася про себе й таких як я. Справді, слово "свідомий" буде найточнішою характеристикою для нашої національної орієнтації. Ми українці не за кров"ю, не за місцем народження - а за власним свіомим вибором та бажанням. Ми, як і люди 10-х та 20-х, могли обирати. Так склалося, що нас рано позбавили "матері", якою б вона не була. Ментальне дитинство скінчилося разом з фізичним - ми, народжені в СРСР, одного ранку проуинулися і взнали, що великої спільної Батьківщини в нас нема. Нас не спитали.

Дехто з нас поневірявся досить довго. Рідною мовою для нас була російська, і ми дивилися на Росію як на країну, що може замінити нам втрачену "матір". Але проходило п"ять, десять, п"ятнадцять років - рано чи пізно ми взнавали, що Росія не прийме нас як тих, що повернулися. А  "понаехавшими" ставати не хотілося. Ми починали розуміти: Росія  хоче бути матір"ю лише з однієї умови: втрати свідомості. Ми повинні були впасти в ментальну летаргію, скасувати всі свої бажання та вимоги, відмовитися від діалогу з "мамою", бо який діалог може бути в немовляти з дорослою людиною - і покохати Росію не тому що вона гідна кохання - а тому що вона спадкоємиця втраченої матері, і і за правом спадку претендує на нашу любов, а також на право вирішувати, або пестити дитину біля грудей, або викидати на мороз.

Ми дивилися на тих, кого викинуто на мороз - і розуміли, що втрата свідомості, до якої закликають будівники імперій, буде загибельною, фатальною. Кожному українцеві, хто чув про 30 роки відомо, що це таке - коли мати їсть дітей; але жодна матір в ті страшні часи, не обстоювала свого "права" на це.

Саме з цієї причини для нас був неприйнятний і український націоналізм у тій формі, яку продають Корчинський та компанія. Бо цей націоналізм - так само несвідомий, Україну належить кохати через те, що вона є Україною, місцем народження, і знову-таки не питаючи, є вона в кожному окремому випадку правою, чи ні, знову-таки прийнявши позу ментального немовляти, широко розкриваючи пташиного ротика для нової порції їдла, не переймаючися питанням, що це за їдло.

Ми шукали свого шляху, і знайшли його. Це - націоналізм свідомий. Серце, яке підпорядковане розумові. Націоналізм, джерелом якого є гордість вільної людини, що сама обирає свою долю, мову, культуру - а не гординя дитини, що хизується досягненнями батьків, бо своїх не має за душею.

Свідомість - це єдиний шлях уникнути перетворення на імперських будівників або на їхніх жертв. Це любов, яка базується не на ілюзіях, а на обміркованих почуттях. "Вибрати не можна лише батьківщину" - писав поет Василь Симоненко, який, за іронією долі, саме обрав собі батьківщину і був їй вірний. Народжений в СРСР, він не перетворився на патріота "загальнорадянського", насправді - недоросійського.  Як і інші, народжені та померлі в Російській чи Австро-Угорській імперіях, у Польщі, СРСР, Канаді, Франції - вибирали Україну.

Бути українцем тепер - це насамперед вибирати.

Трошечки апдейту

Звичайно, наявність свідомої любові до батьківщини ніяк не заперечує наявність любові несвідомої. Але я не належу до тих людей, що одразу відчули в Україні або в Росії матір. І нас таких багато - дітей стандартних залізобетонних спальних кварталів, однакових в усіх містах світу. Наша любов до батьківщини - це насамперед мова і література. Не наша вина, що змалку нас було відірвано від грунту. Не наша вина, що в тих місцях, звідки приїздили на "комсомольськие стройки" наші дідусі та бабусі, на нас вже ніхто не чекає. Не наша вина, що ми почати вивчати мову дорослими й розмовляємо "по-книжковому", та ще й з помилками, бо нам бракує мовного середовища. Ми є такими, якими є.

Свідомі. 

Под катом - дубль по-русски

( Read more... )

Фсем ффтыкать!!!

http://www.bgshop.ru/description.aspx?product_no=548256

Об истребителях Санта-Клаусов

Ингвалл, ты не обижайся на Гофмана и на меня.

Просто мы тут замучены Санта-Клаусами. Я не знаю, как с этим делом в благословенных США, но у нас нормального Деда Мороза днем с огнем не сыщешь уже. Везде эти очкастые. Достали.