По итогам одной дискуссии, растянувшейся на 3 журнала

Благополучие глухо, слепо и тупо. Пол и возраст не имеют значения. Материальное состояние не имеет значения - небедный человек может быть неблагополучен внутренне. Интеллект в смысле "по Кеттеллу" (определяемый тестами на КИ) не имеет СОВСЕМ никакого значения: благополучный человек тупеет, ему неизбежно начинает казаться, что любую беду он руками разведет, а кто так не может - тот сам себе буратино. Благополучие убивает в человеке живую душу.
_________________________

Интересный феномен - заметила начиная с дела Иванниковой или дискуссии с апачем у Яны - не помню уже, что было раньше: "семейные" и "женские" темы неизменно привлекают людей, которые наввыпередки желают высказаться в ключе "сам(а) виноват(а)". Занять позицию сочувствующего не жертве, а причинятелю страданий. Не просто отсутствие компассии, нет - декларируемая антикомпассия.

Лично я считаю это признаком тяжелого морального уродства.

Щодо мовного питання...

...то треба завважити, що будь-яка дискусія з цієї теми неухильно впирається в тезу "українська мова мені не потрібна, бо я не хочу її вивчати; я не хочу її вивчати - отже, її ніхто не хоче втвчати; її ніхто не хоче вивчати - отже, вона не потрібна нікому". Отак думка починає бігати замкненим колом. Коли розвінчано байки про несамовите пригнічення російськомовних громадян України та посилання до бабусів-дідусів, які війну пройшли, а тепер мають надриватися над "чуждим язиком" - у сухому залишку ми маємо просто несамовиту ненависть до самих лише звуків української мови та безглузду брехню на кшталт того, що наша мова нібито походить від польської.
То чом ми маємо рахуватися з ненавистю? Собаки брешуть, караван собі йде.

Апдейт: отут я великими літерами пишу

ВИЩЕСКАЗАНЕ НЕ СТОСУЄТЬСЯ ТИХ УКРАЇНЦІВ, ЩО, МАЮЧИ РОСІЙСЬКУ ЗА РІДНУ МОВУ, _НЕ_ РОЗПОВСЮДЖУЮТЬ БРЕХНІ ПРО УКРАЇНСЬКУ ТА НЕ ВВАЖАЮТЬ ЇЇ "ДІАЛЄКТОМ РУССКОГО ЯЗИКА".