Троха про товстих і страшних феміністок

Є один нюанс. 

Коли ти з віком, або через хворобу, або через пологи, або через нещасний випадок, абощо, втрачаєш красу та свіжість - чоловіки починають показувати спражнє обличчя.  

Отут і становиться зрозуміло, хто є ху. Хто реально людина, а хто тримався у рамках, бо чекав, що йому поїбацця принесуть чи хоча б прикрасять собою інтер'єр. Перші у меншості.

Дівчата, змолоду негарні, відкривають для себе цю істину одразу. Але на більшість вона валиться як сніг на голову, хоча б здавалося, сніг у грудні має бути очікуваним природним явищем, як і старіння.

У такий момент жінка, яка раніше була глуха до феміністського дискурсу, має підвищені шанси зробитися чутливою для нього. Бо те, що було статистикою, перетворюється на неприємний особистий досвід. Так, переставши бути шматком ласого мняса, ти не стала для нього людиною. Ти стала шматком несмачного старого мняса, тю на тебе. Ти думала, що тинітака, що в тобі відкрили багатий внутрішній світ та люблять заради нього? Сюрприз.

Не всі жінки одразу сприймають неприємний факт, деякі поневіряються спершу по ведичних курсах та "займаються собою", сідаючи на дієти та бігаючи по доріжках фітнес-центрів. От щойно вона поверне молодість, і до нех знов почнуть ставитися як до... потрібної рачі.

Знов сюрприз.

Але якщо саме в такому стані жінка натрапляє на Бетті Фрідан, Сімону де Бовуар, Андреа Дворкін чи Наомі Вулф, у неї може відкритися третє око. Так, експлуатація. Так, відсторнення від влади. Так, вони не бачать в тобі люб\юдину зараз, бо, власне, не бачили ніколи. Просто коли "вонибневдули", з них масочки спадають.

Так, я теж товста й страшна. Гребіть у комиші.