À la guerre comme à la guerre

У коментах посту про приховану ворожнечу Луче поставила дуже слушне питання:

Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.

Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.

Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.

Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
( Read more... )

З днем народження!

Вот тебе, товарищ, орудие возмездия.

а кому Залізного трона?

Originally posted by maryxmas at а кому Залізного трона?

Менсплейнінговий "аргумент", за який треба одразу давати по пиці

Але я добра, я спершу поясню, де тут лажа, щоб ми могли давати по пиці з чистою совістю:

Слухайте, але ж чоловік – це продукт виховання мами, жінки. Тому всі моделі які він використовує щодо іншої статті – це те, як він навичився з мамою.

Олександр Сергійович Пушкін, як ми знаємо, був продуктом виховання няні Орини Родіонівни.
Але коли він зріс, він не став кріпаком та не навчився брати до серця інтереси кріпаків, він залишився поміщиком а брав до серця інтереси шляхетства.
Погано зробила свою справу Орина Родіонівна.

Майже в кожного плантатора на півдні США була няня-рабиня, яка його вигодувала та випестила. Це не перетворювало плататорів на аболіціоністів, це не заважало їм потім користуватися безплатною працею негрів, карати їх канчуками, продавати, розлучати родини, наявність чорної Мамушки чи якогось Дядюшки Римуса у середньому призводила лише до виникнення сентиментальних почуттів щодо няні або дядька, але цей сантимент не переносився на негрів у принципі. Були навіть такі, хто потім карав канчуками своїх нянь та дядьок, продавав своїх молочних братів та сестер, ба навіть гвалтував, бо це було можна.
Погано робили свою справу чорні раби-вихователі.

Майже в кожного заможного античного грека чи римлянина був педагог - раб, який дитину навчав, поки вона не починала ходити до школи, а може, й після того, якщо пощастло купити освіченого раба (а під час воєн і освічені люди потрапляли в полон та робилися рабами). Діти виростали, робилися патріціями чи просто громадянами - і не скасовували рабство, гладіаторські ігри, борделі з рабами й рабинями, тілесні кари, вамі до них удавалися, самі гвалтували рабів та рабинь.
Погано робили свою роботу педагоги.

Ну тобто, що жінки самі винні у тому, що не скористалися зі своєї влади над хлопчиками, поки дитина не перейшла у руки державної ситеми виховання - це таке саме їбланство, як винуватити Мамушку в тому, що Скарлет не вирісла аболіціоністкою. У людини, яка займається дитиною від народження до десь п'яти років, нема часу на "виховання почуттів", бо дитина на той час потребує насамперед задоволення примітивних тілесних потреб: годувати, колисати, пвдпивати закакану попу, міняти записюрені пелюшки, і знов годувати, колисати, коло за колом. Навчання також присутнє - навчання людській мові, примітивного самообслуговування (щоб ложку до рота доносила дитинка, а не у вухо пхала, щоб просилася на горшечок), первісних навичок поведінки, це все треба запхати у голівоньку, фактично, ще мавпеняти, не припиняючи годувати, колисати та прати закакані лахи.

Це марудна й виснажуюча праця, а коли вона доходить кінця - дитинці десь п'ять років, вона вже не тільки не валяє в штані, а й може зав'язувати собі шнурки, складає слова у речення, оволодіває логікою на певному рівні і здатна до самонавчання - суспільство забирає його з рук жінки та віддає у школу, сад і т. д.

Який висновок зробила дитинка з усього попереднього процесу? Несвідомо зробила, ненавмисно?

"Мене обслуговувала, годувала, пестила жінка = жінки обслуговують, годують і пестять".

Пестячи та обслуговуючи маленьке людське мавпеня, можна навчити його лише тоу, що такі, як ти, зазвича пестять і обслуговують.

Тому коли чоловіченько приходить і каже, що ми, жінки, знову самідурепивинні, треба просто відповідати:

ПІШОВ НА ХУЙ.

Та й по всьому. Дякую за увагу.