morreth | Aug. 21st, 2016

Ой, гаразд, ну то й я розповім.

У мене в той день було побачення. Себто, мало бути. А той хлоп жив на Севастопольській, а я на Червоному Камені. Хто не з Дніпра, пояснюю: до побудови метра Червона Каменюка - то була дупа світу, а Севастопольська - майже центр, студентський район. Туди ходили три трамваї: 1,5, 7. 1 та 5 досі ходять, а 7 скасували - жирно.
1 йде по головній вулиці міста, проспекті Карла Маркса, що нині Яворницького. 5 та 7 тоді ходили паралельною вулицею Чкалова, що нині Святослава Хороброго. При повороті на Севастопольську всі три маршрути дружньо зливалися в екстазі та далі йшли однією колією.
Але мені, щоб сісти на 7 чи 1, тра було робити пересадку на площі Островського, а до 5 можна було пішки піднятися на ДЗМО та сісти.
Ото я сіла на 5 та й їду собі. Аж десь на Чкалова стоп! - попереду вся лінія захаращена, трамваї стоять. Тобто, і 7, і 5.
Я така тіпа розумна, біжу кілька кварталів вниз на Карла Маркса, що тепер Яворницького, аби сісти на 1. Шозанах, одиниці теж стоять. Але є ж іще тролейбуси! Сідаю на тролейбуса, проїжджаю одну чи дві зупинки, і знову стоп! - тролейбуси також не їдуть.
А маршруток тоді ще не було...
Ну, закоханій дівці сім верст не гак, пішки дісталася Севастопольської. Але хлоп мене не дочекав, десь подівся.
Дійшовши пішки, дізналася, що все стоїть через трамвай та тролейбус, які зіткнулися якраз перед поворотом на Севастопольську, та так вдало, що обірвалися і тролейбусна, і трамвайна лінії.
Тобто, мені й назад нема чим їхати.
Врешті решт допхалася я до хати зі стертими ногами, вся в сльозах. А там батько третє відро чаю випива та весь на нервах. Ти чула? - кричить. - Ти знаєш?
- Та знаю, - кажу. - Не те що чула, бачила: тролейбус в'їхав у трамвай, весь центр стоїть.
А він такий:
- Ти шо? Який тролейбус! Який трамвай! У Москві переворот, ортодоксальні комуняки взяли владу!
А я така:
- Та кого хвилюють ті комуняки, та Москва і той переворот?! МЕНЕ САААААША НЕ ДІЖДАААААВ!
І знову в сльози.
Отаке в мене було гекачіпе.