Only women could sign up for all this shit

Originally posted by meamia at Only women could sign up for all this shit

Второй день хочу запостить вот эту статью http://m.huffpost.com/us/entry/having-it-all-kinda-sucks_b_9237772.html

Сегодня юзер lolique, спасибо ей огромное, потратила свои перерывы в работе на быстрый перевод.
Конечно, читая это, я чувствовала перед глазами образ мамы, стирающей вручную пеленки моего младшего брата до 12 ночи с кругами под глазами и не смеющей о швах сказать никому, даже мне до моего уже взрослого возраста (не говоря уж о недержании мочи после родов! такое вообще никогда не могло быть озвучено, как и физический процесс секса). Но авторка сама услужливо перечисляет свои привилегии в самом начале. Да, с памперсами, смесями, помощью мужа - это все равно очень сильно sucks в сочетании с работой. И без работы не сахар и стресс, тупеешь и фигеешь в круговороте, но с работой - просто enormously sucks!.. Декретный отпуск в каком-то виде, а не так, как в США, конечно, необходим, но длинный, как показывает практика многих мест, создает очень сильный гандикап для женщин на рынке труда. Вообще все практики перекладывания детовыращивания на исключительно женщин и стереотип общественного сознания, что женщина врожденно ЗНАЕТ, КАК выращивать ребенка - создают гандикап. Мне очень нравится, что сейчас в рекламах показывают мальчиков и мужчин, возящихся с младшими сиблингами и детьми. Сколько можно уже транслировать эти дурацкие стереотипы.

( Article translation into Russian )

Що не так з цією керигмою?

Переклад
Дивно, що 20 доларів здаються значною сумою, коли жертвуєш їх на церкву, але мало, коли йдеш по магазинах.
Дивно, що дві години тягнуться нескінченно, коли ти у церкві, але пролітають як мить, коли дивишся хороше кіно.
Дивно, що ми не знаходимо слів, коли молимося, але без проблем знаходмо, про що погворити з другом.
Дивно, що так важко прочитати один розділ Біблії, але так легко прочитати розділ популярного романую
Дивно, що кожен хоче сісти в перших рядках на концерті, а в церкві всі скупчуються на задніх.
Дивно, що нам треда знати про події в церкві за два-три тижні, щоб включити в розклад, але для інших подій ми знаходимо місце навіть в останню хвилину.
Дивно, як важко вивчити якісь факти про Бога та поділитися ними з іншими, але як легко переповідати плітки.
Дивно, як ми віримо всьому, що пишуть газети й журнали, але ставимо під сумнів слова Біблії.

ТА НІЧОГО ДИВНОГО В ТОМУ НЕМА, ХОЛЕРА!

Коли ми йдемо по магазинах, ми за свої гроші маємо щось, що можна помацати, використати, з'їсти чи випити. Кіно чи роман нас розважають, бо їхні творці докладають зусиль, аби зачепити наші почуття. Друзі та родичі можуть бути нудними, але вони слухають тебе та відповідають. Чи, принаймні, кивають. І таке інше.

Це називається "зворотній зв'язок", як хто не знає.

У Бога проблеми зі зворотнім зв'язком. Або переформуюємо так: у багатьох вірян проблеми з зворотнім зв'язком при спробі спілкуватися з Богом.

Так, є віряни, в кого не виникає з цим проблем. Але вищенаведений текст вочевидячки не для них. Я особисто знаю людей, яким дві години в церкві здаюься кількома хвилинами довгоочікуваного спокою, медитації, натхнення. Але цей текст не для них. Для кого він? Якщо для мене - то дякую, я чудовенько розумію, чому в церкві мені нудніше, ніж у світі. ТОМУ ЩО СВІТ ДОКЛАДАЄ ЗУСИЛЬ, АБИ БУТИ ЦІКАВИМ. А Церква - ні. Вона не намагається забезпечити зворотній зв'язок. Ну, тобто, намагається, але якось незграбно. Як у цьому тексті, розрахованому на тих людей, яким він, власне, не потрібний, та ще й маніпулятивному за сутністю. Ти критикуєш людей, які віддають перевагу світові перед Церквою - ЩО ТИ МОЖЕШ НАТОМІСТЬ ЇМ ЗАПРОПОНУВАТИ? О, так, вічне спасіння... Але зажди, це не твоя пропозиція. Це дає Бог. І попереджає, що ходіння до красивої будівлі з банею по неділях ще не гарантує тобі того спасіння. То працівникові будиночка з банею треба серйозно напружити мозок, аби знайти для тбе резони прийти.

Власне, саме тому я свого часу покинула апологетику. О, це класно, привести людину до Церкви. Людина відчуває душевне піднесення, прийняття від ближніх, полегшення через прощення гріхів від Бога... Проходить час - і людина починає відчувати... нудьгу. Рутина є рутина. Є люди, яким вона подобається, і є люди, яким вона гірша за пекло. Я належу до второї категорії. Такою мене створив Бог. Або такими Бог створив обставини, у яких я виховалася, обоє рябоє. Я нудьгую під час Літургії. І я не можу чесно займатися апологетикою, не додаючи: так, з часом це також набридає. Страшні слова, але будь-які інші будуть брехнею, а брехня ненависна Господові понад усе, хіба ж ні?

І ця листівка - свідоцтво про те, що нас таких багато. Її автор прагне нас закликати до сумлінного відвідування церкви, але цей заклик не працює, бо він спрямований лише на тих, хто встидається своєї нудьги та приховує її навіть від самих себе. Хотілося би мені зустріти автора обличчям до обличчя та спитати: ось двадцять доларів. За них я в Україні куплю їдла на три дні або нормальне взуття або ліки для того, хто їх потребує. Що я отримаю за них у церкві? І дивитися у вічі, поки він шукає відповіді. Просто щоб цей автор був змушений хоч п'ять хвилин бути чесним із самим собою.

Нудьга рутинного церковного життя - це проблема. Відсутність зворотнього зв'язку - це проблема. Як показує наведена листівка та тонна іншого продукту, подібного до неї - поблема нагальна і болюча. Але все, що церква може робити - це перекидувати її на плечі вірян. Наче їм бракує інших проблем.

А кто у нас самый классный доктор? А кого мы сегодня поздравляем?

С днем рождения, Тикки!