post

Originally posted by izubr at post

Я не встаю по утрам, а меня встают.
Делай добро, говорят, наводи уют,
Вышли отчёт, говорят, проведи урок.
Переступи порог.

Вымой посуду, вой или ной, но мой.
Где-то к полуночи я прихожу домой.
Чтобы себе не казаться совсем немой
Я говорю с хурмой.

Вот на столе хурма, за окном луна.
Бок её мягкий, розовый, как свеча.
Всё окончательно рухнет, когда она
Будет мне отвечать.

Я не встаю по утрам, я срываю срок,
Не высылаю отчёт, не веду урок.
Не отвечаю, не выхожу на связь.
- Эй, как жизнь?
- Удалась.

Кто-нибудь, дай мне силы на первый шаг,
Верных спряжений, нужного падежа
Гнать, ненавидеть, слышать, смотреть, дышать,
Видеть. Терпеть. Держать.

Йовбаки з Генштабу проти жінок в армії

http://novynarnia.com/2016/01/21/marsh-nevidimogo-batalyonu-genshtab-skasuvav-nakaz-pro-vidmovu-priynyattya-zhinok-na-kontrakt-zsu/

Друга річниця початку боїв на Грушевського

Сергій Нігоян

Вторая годовщина первых смертей

Originally posted by tyler78 at Вторая годовщина первых смертей

"Ми познайомилися з ним уже в лісі. Нас вивантажили на сніг за метрів 10 біля мікроавтобусу. Поруч було щось схоже на залишки вогнища, і мимоволі у мене з'явилося відчуття, що нас приготували до якогось темного ритуалу.

Як тебе звати, спитав я. Юрій, відповів він. А я Ігор, вголос сказав я, а подумки додав - от і познайомились перед смертю.
Вгорі виднілася заграва далекого міста, крізь підсвічені рожевим хмари ледь чутно летіли невидимі літаки. Десь палала Грушевського, десь вирувало життя, але тут стояв лютий холод і тиша, берези і граби завмерли, ні вітру, ні снігу.

***
Били нас по черзі, але Вербицькому діставалося більше - за те, що був зі Львова, а отже, на думку тітушок - бандера. Коли нас везли на гараж, Юрій лежав без руху і тихо, можливо, непритомний. Його занесли у фургон і поклали на підлогу, а мене заштовхали так, що я опинився на його ногах у тісному проході.
Більше ми не бачилися. На гаражі я чув, як його катують, як він кричить. Процедура була така сама, як у лісі - по черзі.
Неводвзі перед тим, як мене вивезли, його винесли і поклали коло мене. Він лежав мовчки, дуже важко дихав. Я його не бачив, бо мав поліетиленовий пакет на голові, лише чув. Лежали ми поруч на підлозі, я намагався влаштуватися так, щоб притулитися до нього, щоб зберегти дорогоцінне тепло.
***
Помре він не цієї ночі, а наступної. Від холоду, з переламаними ребрами, він не зорієнтується, як вийти, як виповзти з лісу, всього лише 500 метрів до дороги.
Доля. Царство небесне".

(с) Igor Lutsenko