Новая экзегетика-8: Бог-отец

Конечно же, Бог не мужчина. У Него нет у-хромосомы в клетках, потому что нет тела. Нет яиц и члена. Соответственно, нет тестостеронового фона в крови. Словом, нет ничего, что определяло бы Его как мужчину.

По той же причине Он - и не женщина.
Наделение Бога полом - а скорее гендером - чистая образность.

Но любой человек, связанный с искусством, знает, что образ не бывает случайным. Мы не говорим "тяжелый, как перышко" или "мокрый, подобно огню" (разве что хотим удивить аудиторию парадоксальностью своего мышления). Мы сравниваем подобное с подобным.

Когда древние писатели представляли Бога мужчиной - они имели в виду прежде всего власть, которую мужчина имел в патриархальном обществе. Чтобы все эти цари и патриархи слушались Бога, на них нужно было рявкнуть авторитетным мужским басом. Или, что еще вернее - они сами интерпретировали голос, призывавший их в темноте, как авторитетный мужской бас.

Но есть еще одна реальность, которая не зависит от патриархатной цивилизации: это трансцендентность Бога в отношении Творения.

То, что делает Бог с творением и со всеми нами, совершенно не похоже на материнство. Ни в какой момент творение не было частью Бога, как ребенок есть частью матери. Ни в какой момент Бог не питает его Собой, как мать питает ребенка грудью. Эта модель приемлема для пантеистов, но не для нас. Наш Бог похож на отца, который инициирует и поддерживает - но опосредованно, через мать/материю/природу. Контакт с отцом - штука не априорная, в отличие от контакта с матерью, от него можно уйти, можно устраниться.

Есть и еще один аспект: соперничество с отцом, борьба с ним, необходимая для взросления и сепарации. Тут мы вспоминаем Иакова, который боролся с Богом и получил за это прозвание Израиль, а также тяжбу Иова с Богом. Борьба же с матерью архетипически полный трэш, это Орестея, матива, какая-то, ну его нафиг.

Іронічні антропологічні ілюстрації

(авторка - Віраго)

якщо хто хоче зрозуміти на нинішніх реаліях, що таке прадавній індоєвропейський чоловічий військовий союз, то почитайте допис Дмитра Різниченко за посиланням;


(картинка для привернення уваги)

цей конкретний допис яскраво ілюструє саме те світосприйняття, де головна цінність - бунтувати, опиратися, битися, повставати та загинути, і де вважається, що саме ця героїчна енергетика творчо рушить всесвітом;

у прадавньому світі не було держави, щоб владнати це питання, саме тому прадавній світ чітко і за допомогою ритуалу відмежовував чоловіків, які підкорилися порядку, будують цивілізацію і здатні приймати рішення, від чоловіків та молоді, які лише воюють, займаються загарбництвом чи охороною кордону, і за рахунок яких розвивається хіба мистецтво війни і епічна поезія;
більше того, кожен чоловік спочатку завжди потрапляв у групу вояків, а лише після певних умов міг стати повноцінним і "дорослим" членом суспільства; світ тоді був дикий, і те, що зараз нам здається трагедіями дорослих - смерть, біль, голод - було всюди, і життя у такий атмосфері ознакою дорослого не вважалося;
молоді воїни ж, крім їх провідників (а згадайте княжат на Січі), не мали права голосу у вирішенні справ суспільства, яке боронили, а дорослі воїни, які у суспільство повернулися і за тривалий час довели, що можуть провадити успішне життя господаря - мали;

ну, а якщо ви хочете зрозуміти, хто такі берсерки там чи що, то пригадайте "різників" харківських; байдуже, зроблено це з національної ворожнечі чи за наказом для провокації, головне, що різали не дуже відокремлюючи чужих від своїх, хто трапився під руку, процес був важливіший;

для нормального розвитку суспільства потрібне і те, й інше, але ніколи ця епічна чоловіча ватага не має брати гору, бо будь-яка держава взагалі завжди починалася з руйнування цієї ватаги і її підкорення господарю, який військовим ватажком був лише за сумісництвом;

як воно виглядає?
от зараз і на наших теренах виглядає і звучить, як підлітковий бунт та спроби мірятися цюцюркою із сусідом;
люди, які 25 років не можуть побудувати нормальну державу, а жили у заповіднику совка, і лише зараз так-сяк отямилися, хизуються своєю обраністю і видатними якостями перед тими, які успішно позбулися совка давно і відразу (що, не було у східній Європі революцій у 90х? не було балканських війн? не було успішних реформ?);
підліткове відчуття обраності - то одна з найперших ознак, епічний герой завжди молодий і "обраний", він ніколи не живе звичайним життям (а хто б йому дав, коли його виганяли на кордон або у ліс разом із такими самими, доки не подорослішає?); звісно, насправді у всій прадавній історії людства епічний герой "обраний", або щоб померти, або щоб перестати бути воїном і стати царем (тобто господарем), і як цар почати судити і вішати тих самих своїх вчорашніх побратимів за порушення порядку, бо цар слугує порядку ( і це ми бачимо всю дорогу в Європі, у всіх історіях і літературних творах, від Тезея до Генрі 5 у Шекспіра);

бо дорослим зрозуміло, що творча енергія, то не енергія бунту і подвигу, а енергія успішного виробництва і організації, буквально створення нового порядку з хаосу; те, що казан кипить, булькає, і там плаває щось, різноманітне на вигляд, не робить ще вміст казана борщем;
язичницькі боги тим і відрізнялися від героїв, що створювали і управляли, а не лише перемагали, рятували, знищували і привласнювали трофеї;

хто ми зараз? з точки зору господаря, хто ми, українці?
люди, які живуть і утримують свої сім'ї фактично за європейські та американські кошти, бо українська держава - банкрут, і не лише бюджет, а й виробництво...
люди, які вдягаються, споживають фактично усе імпортне, крім їжі (агов, уявімо, що волонтери не можуть нічого купити європейського, навіть реплік, уявимо, що наші виробники не можуть закупити тканини імпортні)...
люди, що не здатні без допомоги світу оборонити свою державу, а поки що здатні лише голосно та героїчно за неї померти і знову програти...

власне, з цієї схеми може еволюціювати лише специфічний ранній феодалізм;
пригадайте спроби Хмельницького побудувати державу, і у вас одразу виникнуть питання, крім зовнішнього ворога, яка ще неприборкана сила вирвалася на волю?
сила, ворожа будь-якій державності, бо всі, хто на початок Хмельниччини був "хазяєм", добре ж знали, як саме держава має бути облаштована, навіть і настільки децентралізована держава, як Річ Посполита;
вони все те бачили роками на власні очі, як працюють сеймики, суди, самоврядування в містах тощо;
то чому ж запровадили полковий устрій? чому військове управління? чому угоди укладалися від імені війська запорізького, лише війська, а не від імені народу-країни-правителя?

Європа, звісно, не боїться України, Європа панькається з Україною, наче з підкинутою дитиною бомжів; поведінка Європи щодо нас, це як у книжці про республіку шкід;
і Європа. як нам це не прикро, може знищити Україну без будь-якого геройства, просто виявивши трохи більше байдужості;
бо ніхто не дає войовничим і героїчним підліткам право голосу у дорослих справах, поки підлітки не довели, що вміють щось інше, ніж бити шибки, ризикувати собою і організовувати бойовий загін, тобто являти собою епічного героя;
саме так було у всіх індоєвропейських народів, найпрадавніша "скрєпа", збереглася з часів опанування хліборобства і зміцнення патріархату;

И еще немножко о пассионариях и воинах

У нас в Днепре траур, потому что ровно год назад был сбит Ил-76 с экипажем и десантниками в основном из Днепропетровской и Запорожской областей.

Погибли молодые мужчины, кто-то успел стать отцом, кто-то нет. Полсотни человек.

Погибли они потому, что кое-кому захотелось поиграть в пассионариев и воинов. Ну, то есть, на самом деле Хулио захотело поиграть в лидера сверхдержавы, а пассионарии и воины сами набежали. Но их доля в бедах Украины сопоставима с долей Хулиа, хотя и делится на все участвующие рыла: они убивали просто потому что это увеличивало их чувство собственной значимости и поднимало ЧСВшечку. У них в руках были все инструменты законного разрешения своих проблем - хотя я так и не поняла в чем заключались проблемы: Донбасс жил не хуже остальной Украины - но хотелось поиграть в противостояние Америке и в Майдан.

И я не вижу разницы между Резниченко и такими же "пассионариями и воинами" на сепараторской стороне. То есть, две разницы есть: одна чисто декоративная - Резниченко носит чуб и говорит по-украински, а вторая уже более существенна: Резниченке Бог рог не дал играть тут в пассионария и воина. А то он расколбасил бы Украину точно так же, как лугандонские пассионарии расколбасили подконтрольную им территорию. Потому что принципиальные пассионарии не умеют работать. Руки заняты дрочкой на героический эпос.

Как бы я хотела запереть всех пассионариев с обеи сторон фронта в одном просторном помещении и выдать им цистерну вазелина для выяснения отношений. Пусть бы резвились. А мужики, сорванные на фронт из цехов, офисов, теплиц, школьных кабинетов - пошли бы обратно на свои рабочие места...

Жаль, что многих уже не вернуть. Как этих 49.