Ну гаразд, мені відомі джерела моєї гомофобії. Це стрес після розлучення, коли я була нещасна і бажала, щоб усі були нещасні або принаймні щасливі лише у вузьких рамках церковного права. Просто молилася на статтю Льюїса про "право на щастя" - тобто, про те, що ми права на щастя не маємо (пане Льюїсе, я сподіваюся, що вам в раю міцно гикається за ваші статті). Казилася через те, що є якісь люди, які сміють вимагати - ВИМАГАТИ, Карле! - права бути щасливими. А чого вони? Я ж не вимагаю.
Ну і той вантаж, що я його тягнула з дитинства, коли фраза "Надто ти себе любиш, легких шляхів шукаєш" звучала як вирок.
І, звичайно, я виправдовувалася все тими ж самими ганебними словами: я не проти геїв, але нехай вони не лізуть до мене з демонстраціями своєї орієнтації. Та ще й ображалася, коли називали гомофобкою.
Я розлучилася з чоловіком, мені було погано, я хотіла, щоб ніхто довкола не дражнив мене своєю радістю.
А ЩО У ВАС, БЛЯТЬ, НЕ ТАК? Хто вас скривдив?
Поплачтеся отут, я гарантую цілковите розуміння та співчуття. Поплачтеся щиро та відверто. Це краща терапія ніж ковтати жовч ненависті, збльовуючи потроху.
Ну і той вантаж, що я його тягнула з дитинства, коли фраза "Надто ти себе любиш, легких шляхів шукаєш" звучала як вирок.
І, звичайно, я виправдовувалася все тими ж самими ганебними словами: я не проти геїв, але нехай вони не лізуть до мене з демонстраціями своєї орієнтації. Та ще й ображалася, коли називали гомофобкою.
Я розлучилася з чоловіком, мені було погано, я хотіла, щоб ніхто довкола не дражнив мене своєю радістю.
А ЩО У ВАС, БЛЯТЬ, НЕ ТАК? Хто вас скривдив?
Поплачтеся отут, я гарантую цілковите розуміння та співчуття. Поплачтеся щиро та відверто. Це краща терапія ніж ковтати жовч ненависті, збльовуючи потроху.