Пеарю любимого

Олежень Фочікян
Редакція "Асланівського вісника"
3-й день десятого місяця, вторниця
Трохи пізніше

Після тижневої відпустки-відрядження знайома до болю офісна обстановка виглядала підзабуто, отже, по-новому. Але здається, ніяких реальних змін не трапилося. Дівчата були б раді побовтати язиками, але з дверей "штабу" визирнув Алі Журба - припорошений вже сивиною кремезний чолов'яга, гідний нащадок асланівських яничарів - і, подолавши миттєвий подив, насунув на Олеженя з розпростертими обіймами:

- Ну, нарешті! - і після подвійного цьомку намертво зчепив замком на його спині ведмежі лапи. - Все, сороки, я забираю од вас цього бабія. Ніяких "ну от!", ніяких "чому?" Виробнича необхідність!

В "штабі" чаклував за "Керуленом" фотокореспондент Йабвдул Школотаєв. Вся "Трійка" в зборі.

- О, шеф! - радісно підвівся з-за столу. - Ви в ГеПі вже були?

Йабвдула було введено до "Трійки" завдяки зручності винайденого Олеженем жанру фоторозповіді, який незмінно рятував газету не лише при потребі терміново викинути забраковану Фуґанцзи статтю або, навпаки, втиснути гарячу інформацію (репортаж, що складається зі світлин та розгорнутих підписів до них, легко переверстати під будь-яку потребу самою лише зміною розмірів знімків), але й натякнути в документальному зображеннні на те, що не скажеш прямо словом. Школотаєв, талановитим знавець своєї справи, виявився також просто тямовитим хлопчиком, здатним створювати натяки, водночас непрозорі для "жобкінських соколів" і промовисті для думаючих читачів. Щоправда, підписи в нього виходили значно гірше, ніж світлини (а саме від підпису, його взаємодії з зрображенням часто-густо залежало підсилення потрібного демотиваційного ефекту), і Олежень з Журбою старанно їх правили - звичайно, не претендуючи на долю від його гонорарів, хоча, по совісті кажучи, могли б офіційно оформити цю частину роботи на себе. Але прикормлювали молодь. Треба було, крім всього іншого, мати на підхопленні людину, введену в курс таємної редакційної політики, якій можна було б доручати делікатні завдання.

- Судячи з того, що ноги не колесом - ще не був, - впевнено відповів Алі Журба, відпускаючи Олеженя з залізного захвату.