Цього вечора мені зателефонував Гофман, і ми погодилися на тому, що громадський обов"язок на цих виборах дещо нагадував подружній обов"язок - довелося багато трахатися. Мені десь із годиноньку, Гофманові десь із дві.
Виборчі листи було складено не за алфавітом, а за місцем проживання, але все одно черга була чималенька. Якісь пацуваті хлопці намагалисся просунутися поза чергою, але їм швиденько дали відкоша.
Народ трапляється дуже цікавий - переді мною стояли чоловік та жінка, які принесли паспорт свого сина - мовляв, він не хоче стояти в черзі, а хоче грати у футбола - і намагалися проголосувати за нього. Дуже дивувалися, коли дізналися, що не можна.
Але сама величезна цікавість громадян до цих виборів мені радше сподобалася. І хоча бюлетні нагадували різнокольорові простирадла, які жужмом ледь-ледь запихувалися до скрині, було приємно знати, що стільки політиканів змагаються за мою увагу.