Давно Олька Дорошенко-Сагайдачна не брала в руки шашки. У мене були на то свої причини, зокрема депресія, впасти в яку у мене були знов-таки серйозні причини. Ви не думайте, що я з тої депресії вийшла. Ні. Я просто пробила дно. У зв’язку з чим вирішила трохи поміняти формат.
А хто ж мені так посприяв, дорогенькі, пробити дно? Ви, співвітчизники. Ви, компатріоти, порохоботи, корбаноботи, ідіоти.
Олька Дорошенко-Сагайдачна казала вам приємні речі, бо вам буда потрібна підтримка. Товста і люта Олька буде віртуально копати вас в дупи, бо ви, Бог свідок, потребуєте копняка в дупу. Зокрема ви потребуєте добрячого стусана у справі поліцейського Олійника та застреленого пацана Михайла Медвєдєва.
Маленька передмова. Бачите цю дівчинку?

Гарненька? Що, ти би вдув? Не вдуєш, її вже двадцять років як нема. Бо одного дуже не прекрасного вечора такий собі Тараненко Анатолій сів бухий за кермо, а вона того самого вечора гуляла з собакою та переходила вулицю. А по тій вулиці їхав бухий Анатолій Тараненко. Раз – і в мене вже нема сестри, в моїх батьків – дочки, в бабусі з дідусем – онучки… Бо Толя Тараненко вирішив покататися на п’яну голову.
То було двадцять років тому.
Ви, мабуть, чекаєте від мене голосного ранту нащот п’яних покидьків, які ганяють містом на скаженій швидкості. Так, я ненавиджу п’яних покидьків, які сідають за кермо. Мені хочеться теє кермо їм на голову напнути, і щоб так ходили. Як Сервантес у комірці. Або коняка в хомуті. Але є нюанс.
Нюанс полягає в тому, що отой конкретний покидьок, ну, Толя Тараненко, він був мент.
( Read more... )