Перекрестные ссылки

Гугление по совершенно левому запросу вывело меня на воспоминания Леонида Филатова.

"Для меня загадка, почему Райкин выбрал меня. Я написал пьесу для курса, который был на два года младше и где учились Костя Райкин, Юра Богатырев, Наташа Варлей, Наташа Гундарева. У меня там был глухой, безответный роман. На один из показов пришел Аркадий Исаакович. Как-то вечером мне звонит Костя: "Папа просил тебя зайти". Я собрал свое лучшее тряпье, оделся, пришел. Вхожу. За столом сидят Леонид Лиходеев, Лев Кассиль и хозяин дома. Меня усадили, дали чего-то выпить. Я рта раскрыть не могу. Мальчишка из Ашхабада - а напротив три классика. Понемногу пришел в себя, стал шутить. Райкин милостиво улыбался, потом взял меня за руку и повел в кабинет. Там, до сих пор помню, держа меня почему-то за пульс, он стал расспрашивать: "Квартиры нет, конечно, постоянной прописки тоже, и в армию, поди, нужно идти. Да-а... ситуация. Так я вам предлагаю. От меня уходят трое одесских людей. Одному я, к несчастью, успел дать квартиру на Литейном, а второму - нет, так вот она - ваша. Если вы ко мне пойдете работать в театр, я вам обещаю полное освобождение от воинской повинности. Осенью у нас гастроли в Англию, Бельгию, весной - в Польшу".

Эти трое одесских людей были - Жванецкий, Карцев и Ильченко. А из воспоминаний Жванецкого известно другое: они не уходили от Райкина. Он их мягко, вежливо "попросил". "Попросил" по всем понятной причине: эта талантливая троица была слишком самостоятельна, они становились ему вровень, а он этого не терпел.

«…я знаю только команду Ленинградского Государственного театра миниатюр под руководством […] Аркадия Райкина. […] человек там одиннадцать-тринадцать-четырнадцать артистов, не помню. Но это действительно команда. Во главе стоял абсолютно гениальный великий игрок и все ему подавали мячи. Потому что он был кровопийца и тиран, как художественный руководитель. Он не терпел, если кто-то играл и кто-то забивал. То есть играть — играй, но не забивай. Ты играй на меня, а я буду забивать, я знаю, как это делать.»
Михаил Жванецкий

И квартира, которую вот так, размашисто, по-доброму, отдали Филатову, стало быть, предназначалась Жванецкому.

Который до сих пор говорит о Райкине с почтительнейшим придыханием.

П"ятицарство

Але намісник Мо мав у столиці покровителя, міністра Тесая.
Той тесай був висунений з повітових суддів до провінційних, а надалі - до столичних. Всюди він прославився як суддя справедливий, і через це володар Ясен призначив його на посаду міністра Правосуддя.
Коли князь Кан приїхав у справі дуанів, Володар прийняв його не в палаці, а в військовому шатрі за містом, де він тепер царював за прикладом володарки Гінран. Це через напучування Тесая він вчинив "шімакірен" - "нове правління шатра". Тесай казав, що утримання палацу обходиться задорого, і це лягає тягарем на плечі простого народу, тому тепер Володар сам жив і всіх приймав у шатрі.
Тесай взагалі корінням несправедливості вважав тяжіння людей до багатства, розкошу та втіхи. І не можна сказати що він був геть зовсім неправий, бо хіба ж вчитель Нію не навчав, що краще бути володарем на одному кені землі, ніж над всією країною, і мати дві сорочки прості та одні святкову, ніж єдвабні шати? І хіба його учень Кай не писав, що поміркованість є цнотою, а схильність до першості - вадою? Дехто відказував, що у часи Кая знак, який читається як "першість" - означав "крайнощі". Але Тесай не любив такого тлумачення. Якщо хтось має дві пари чоботів, а хтось - жодної, то це несправедливо.
Тому Тесай не любив князів та сильних людей - на його думку, вже саме їхнє існування роздирало тіло держави. Але він, хоч і мав на Володаря великий вплив, ще не міг діяти силою, бо якби князі об"єдналися проти нього, він би не встояв. Тому він вдавався до хитрощів.
Князь Кан, як йому було наказано, полишив своїх людей в місті, а сам поїхав до того шатра, прочекав там пів-дні, а коли його вже покликали до Володаря, там були Тесай та Мо.
Що там трапилось - того не можна переказати, бо занадто довго триватиме оповідь - але князь зумів відстояти життя та волю для втікачів, і не зумів - для Сая та його людей.
Люди Сая, затавровані, мали піти на соляні копалини, а самого Сая Володар засудив до страти.
Але оскільки той Сай, як було сказано у вироку, "захіхав на цілісність тіла держави", його мали стратити четвертуванням, а не зняттям голови.
А четвертуванням не страчували людей вже понад шістьсот років. Князь Кан спробував відстояти хоча б милосердну страту, але Тесай сказав:
- Справедливість - є насамперед наданням належного. Сай Дикий Кіт вбив жерця та кільканадцять вояків, і ще багатьох покалічив. Його не можна стиартит стільки разів, скількох людей вин убив - але можна його стратою налякати тих, хто плекає в серці убивчі задуми. До того ж, він підданий князя Кана, отже це має зробити не столична управа, а провінційна, і за стратою повинен наглядати сам князь.
Кан зрозумів, що воля тесая стала волею Володаря, і похитнути цю волю тепер йому зась. пішов помолитися до Храму-під-Деревом, і сказав:
- Країна йде до занепаду, о Драконе. Що мені робити? Тесай тепер зайняв всі думки Володаря та наводить в країні справедливість, як її розуміє сам. Його людьми кишить кожна провінція, і скрізь усіх, хто підвисить проти них голос, оголошують супротивниками справедливості. Моїми руками Тесай знищив Барса, а тепер хоче знищити й мене: якщо я послухаюся Володаря та страчу Сая Дикого Кота, я вчиню страшну несправедливість. Якщо я його не послухаю, я муситиму повстати проти влади Тесая, отже - проти Володаря. Це повстання роздере країну, і я тоді справді буду винний у розриванні Твого тіла. Навчи мене, що робити.
- Княже, - почувся голос. - я не навчати вас поставлений Творцем, а лише берегти. Але якщо ви самі не вбережете себе - що зможу я? Ти знаєш голос Уммея в собі - то голос совісті. Настане мить, коли вона закричить, але ти можеш не послухатись цього крику. І відтоді я вже не розмовлятиму з тобою. А часу на рішення в тебе обмаль.
Кан забрав своїх людей та повернувся до провінції. Але повернувся не один: разом з ним Тесай послав чиновика третього ступеню Симу, якого призначив генеральним цензором провінції Ен.
Той чиновник прослідив, щоб втікачів було розташовано по селах - по одній родині на село - і щоб шістьох людей Саф Дикого Кота затаврували й зіслали на соляні копалини.
Страту Сая Дикого Кота призначили на перший день осені.