![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
May. 10th, 2008
http://infoporn.org.ua/2008/05/09/nashe-otechestvo-vse-chelovechestvo-foto
Аби переконатися в цьому, треба почитати комменти деяких персонажів під цим матеріалом, та порівняти з виступами аналогічних вилупків на теренах Росії або Німеччини або якої завгодно дерджави. Вони однакові, наче їх зробили під копірку - а потім переклали на різні мови. Такі лююди закликають перш за все не до національної, а до "расової" свідомості, але притисни його до стінки з вимогою визначити якось позитивно цю "расову свідомість" - воно лише бекатиме та мекатиме.
Націоналізм є, перш за все, усівдомленням своєї національної ідентичності в розумінні її _унікальності_. На світі немає "другого українського народу" - так само, як другого російського, китайського, ірландського, японського тощо. Національна унікальність подібна до унікальності особистої: як і окрема людина, нація має "обличчя незагальний вираз". Цей вираз губиться, коли хтось прагне злитися у екстазі "расової єдності" - тому українські та російські расисти виглядають як гайки однієї серії, випущені на одному конвеєрі.
Жодному націоналізму расист непричетний, бо не має національної свідомості, витісняючи її "расовою свідомістю", яка насправді є ваіантом масового психозу. Згадаємо, що коли німці програли Другу Світову, Гітлер зрікся їх, назвав чужими "арійству". Він був расистом, який намагався спростувати унікальне обличчя німецької нації, розточивши його у абстрактному "арійстві".
Чому "расова свідомість" є химерою? Для відповіді на це питання треба звернутися до національної свідомості. Якщо вона складається з розуміння _унікальності_ свого народу, треба задатися питанням - у чому полягає ця унікальність. Чи є це певним біологічним явищем? Ні. Генетики знають, що жоден ген у нашому організмі не може передавати "національність". Є генетичні комплекси, які "відповідають" за колір шкіри, волосся, очей, статуру, обмін речовин - але немає гена, який є носієм національності. Звести ж національність до певного антропологічного типу також не можна, бо схожі антропологічні типи є серед кожного народу, і якщо спеціально вибирати високих та білявих, їх можна буде знайти серед росіян, німців, українців, євреїв, англійців, греків - але не можна буде знайти народу, усі представники якого є білявими та високими.
До того ж, ми не відчуваємо психологічної спільності з людьми, які належать до схожого з нами антропологічного типу, але іншої нації. Якщо зібрати докупи зі мною тілістих, заленооких та русявих німку, польку, англійку шведку - це не значить, що ми швидко відчуємо прихильність одна до одної на базі схожого антропологічного типу.
Але якщо у іншій країні я почую українську мову - в мене виникне несвідома приязнь до її носія.
З чого ж утворюється національна єдність людей? З трьох складових: мови, культури та усвідомлення причетності до історії, до якогось спільного минулого. Ці три складові забезпечують єдність людей однієї нації - і водночас відокремлюють націю від інших націй, кожна з яких має свою мову, культуру, історію. Як поведінка людини в минулому та сучасному формує характер на рівні індивіда - так історія, культура, звичаї формують особисте обличчя націй. Як особиста індивідуальність відображується у манері людського мовленні - так національна індивідуальність відбивається у мові та мовній творчості.
Треба зробити спеціальний наголос на мовній творчості, бо інколи саме вона, а не мова per se визначає особисте обличчя народу. Ulysses та Foggy dew є витворами ірландської літератури, написаними англійською, "Ніхон сьокі" та "Ніхон гайсі" - витворами японської літератури, написаними китайською. Носіями єврейської національної ідентичності та єдності є не лише іврит, а й різноманітні діалекти ідишу. Тобто, нація може аизначати свою унікальність та ідентичність не лише через мову - а й через декілька мов, і через мовлення та мовні витвори.
Чи може "расова свідомість" пред'явити на свій захист щось подібне? Ні. Racial identity базується лише на збігові певних антропологічних ознак, які значно більшою мірою є справою випадку, ніж національна ідентичність. Національна ідентичність може (і повинна, я вважаю) бути справою вибору для людини. Власне кажучи, нація - це попутники, які подорожують з тобою разом із минулого в майбутнє. Ти можеш іти з тими, з ким поруч народився - а можеш обрати інших. Цей вибір несе певну відповідальність - разом з нацією ти обираєш минуле й майбутнє, ти становишся причетний ганьби та слави свого суспільства - всього, що висловив Коротич у своєму шедевральному вірші "Переведіть мерне через майдан":
З жалями й незабутою любов'ю.
Там дужим був i там нiкчемним був я.
Що означає "расова ідентичність"? Я можу відчути певну спільність з людиною іншої нації - через причетність до світової культури, християнської віри, роду Адама. Але це все виключає будь яку "расову спільність". "Католик", "Людина", Європеєць" - все це не стосується антропологічних ознак. Людина й католик може для мене бути азіатом, європеєць - мусульманином або буддистом, Людина - африканцем чи австралійцем. Обираючи той чи інший грунт для визначення наднаціональної спільності з кимоось, що я обираю, обираючи антропологічний тип? Про що ми розмовлятимемо, коли зустрінемочь, якщо крім цього типу, в нас нічого спільного немає? "У мене карі очі, у мене чорні брова?" Як на мене, то тема нецікава.
Тому, кажу я, людина, яка сповідує водночас расизм і націоналізм, або бреше або перебуває у стані глибокого неадеквату. Якби вона була націоналістом, вона визнавала би насамперед культурну єдність і нехтувала антропологічними параметрами. Якщо ж для неї white power понад усе - то треба мати мужність та відкрито зректися свого народу та культури заради спільних камлань з однодумцями з Росії, Німеччини, Польщі, США та ін. расисти - не українці, не християни, не європейці, навіть не люди, якщо в них немає почуття спільноти з людьми, християнами, європейцями інших кольорів. Вони просто "білі". Глісти також білі, вони й є найближча расистам рідня.
Аби переконатися в цьому, треба почитати комменти деяких персонажів під цим матеріалом, та порівняти з виступами аналогічних вилупків на теренах Росії або Німеччини або якої завгодно дерджави. Вони однакові, наче їх зробили під копірку - а потім переклали на різні мови. Такі лююди закликають перш за все не до національної, а до "расової" свідомості, але притисни його до стінки з вимогою визначити якось позитивно цю "расову свідомість" - воно лише бекатиме та мекатиме.
Націоналізм є, перш за все, усівдомленням своєї національної ідентичності в розумінні її _унікальності_. На світі немає "другого українського народу" - так само, як другого російського, китайського, ірландського, японського тощо. Національна унікальність подібна до унікальності особистої: як і окрема людина, нація має "обличчя незагальний вираз". Цей вираз губиться, коли хтось прагне злитися у екстазі "расової єдності" - тому українські та російські расисти виглядають як гайки однієї серії, випущені на одному конвеєрі.
Жодному націоналізму расист непричетний, бо не має національної свідомості, витісняючи її "расовою свідомістю", яка насправді є ваіантом масового психозу. Згадаємо, що коли німці програли Другу Світову, Гітлер зрікся їх, назвав чужими "арійству". Він був расистом, який намагався спростувати унікальне обличчя німецької нації, розточивши його у абстрактному "арійстві".
Чому "расова свідомість" є химерою? Для відповіді на це питання треба звернутися до національної свідомості. Якщо вона складається з розуміння _унікальності_ свого народу, треба задатися питанням - у чому полягає ця унікальність. Чи є це певним біологічним явищем? Ні. Генетики знають, що жоден ген у нашому організмі не може передавати "національність". Є генетичні комплекси, які "відповідають" за колір шкіри, волосся, очей, статуру, обмін речовин - але немає гена, який є носієм національності. Звести ж національність до певного антропологічного типу також не можна, бо схожі антропологічні типи є серед кожного народу, і якщо спеціально вибирати високих та білявих, їх можна буде знайти серед росіян, німців, українців, євреїв, англійців, греків - але не можна буде знайти народу, усі представники якого є білявими та високими.
До того ж, ми не відчуваємо психологічної спільності з людьми, які належать до схожого з нами антропологічного типу, але іншої нації. Якщо зібрати докупи зі мною тілістих, заленооких та русявих німку, польку, англійку шведку - це не значить, що ми швидко відчуємо прихильність одна до одної на базі схожого антропологічного типу.
Але якщо у іншій країні я почую українську мову - в мене виникне несвідома приязнь до її носія.
З чого ж утворюється національна єдність людей? З трьох складових: мови, культури та усвідомлення причетності до історії, до якогось спільного минулого. Ці три складові забезпечують єдність людей однієї нації - і водночас відокремлюють націю від інших націй, кожна з яких має свою мову, культуру, історію. Як поведінка людини в минулому та сучасному формує характер на рівні індивіда - так історія, культура, звичаї формують особисте обличчя націй. Як особиста індивідуальність відображується у манері людського мовленні - так національна індивідуальність відбивається у мові та мовній творчості.
Треба зробити спеціальний наголос на мовній творчості, бо інколи саме вона, а не мова per se визначає особисте обличчя народу. Ulysses та Foggy dew є витворами ірландської літератури, написаними англійською, "Ніхон сьокі" та "Ніхон гайсі" - витворами японської літератури, написаними китайською. Носіями єврейської національної ідентичності та єдності є не лише іврит, а й різноманітні діалекти ідишу. Тобто, нація може аизначати свою унікальність та ідентичність не лише через мову - а й через декілька мов, і через мовлення та мовні витвори.
Чи може "расова свідомість" пред'явити на свій захист щось подібне? Ні. Racial identity базується лише на збігові певних антропологічних ознак, які значно більшою мірою є справою випадку, ніж національна ідентичність. Національна ідентичність може (і повинна, я вважаю) бути справою вибору для людини. Власне кажучи, нація - це попутники, які подорожують з тобою разом із минулого в майбутнє. Ти можеш іти з тими, з ким поруч народився - а можеш обрати інших. Цей вибір несе певну відповідальність - разом з нацією ти обираєш минуле й майбутнє, ти становишся причетний ганьби та слави свого суспільства - всього, що висловив Коротич у своєму шедевральному вірші "Переведіть мерне через майдан":
З жалями й незабутою любов'ю.
Там дужим був i там нiкчемним був я.
Що означає "расова ідентичність"? Я можу відчути певну спільність з людиною іншої нації - через причетність до світової культури, християнської віри, роду Адама. Але це все виключає будь яку "расову спільність". "Католик", "Людина", Європеєць" - все це не стосується антропологічних ознак. Людина й католик може для мене бути азіатом, європеєць - мусульманином або буддистом, Людина - африканцем чи австралійцем. Обираючи той чи інший грунт для визначення наднаціональної спільності з кимоось, що я обираю, обираючи антропологічний тип? Про що ми розмовлятимемо, коли зустрінемочь, якщо крім цього типу, в нас нічого спільного немає? "У мене карі очі, у мене чорні брова?" Як на мене, то тема нецікава.
Тому, кажу я, людина, яка сповідує водночас расизм і націоналізм, або бреше або перебуває у стані глибокого неадеквату. Якби вона була націоналістом, вона визнавала би насамперед культурну єдність і нехтувала антропологічними параметрами. Якщо ж для неї white power понад усе - то треба мати мужність та відкрито зректися свого народу та культури заради спільних камлань з однодумцями з Росії, Німеччини, Польщі, США та ін. расисти - не українці, не християни, не європейці, навіть не люди, якщо в них немає почуття спільноти з людьми, християнами, європейцями інших кольорів. Вони просто "білі". Глісти також білі, вони й є найближча расистам рідня.
9 мая - праздник, который всегда...
May. 10th, 2008 10:15 pmЯ начинаю ненавидеть День Победы. Года этак примерно с 2000-го, постепенно, но неуклонно. За то количество маразматического креатива, которое обрушивается на меня в эти дни. Ющенковский бигборд, совмещающий георгиевскую ленточку и слоган УПА, просто меркнет на фоне всего прочего.
В Мэйл.ру - вот это:
В иелевизоре - Сосо, блять, Павлиашвили в шинели поет, как его спасла санитарка Анюта. педерастическим голосом таким, тряся патлами.
В магазин иду - висит плакатег: "Ветеранам - скидка 3%". Это, значит, если ветеран сделает покупку на 100 гривен, ему от магазина великодушно подарят 3. Бляди. Этих ветеранов на массиве осталось два с половиной человека, хотите порадовать их скидкой - ну, дайте человеческую, в 40%, в 50! Один день в году у них праздник, а у вас 365 дней в году миллионные обороты по всей восточной Украине - ну сделайте хоть что-то похожее на человеческий жест!
Уроды.
В Мэйл.ру - вот это:
В иелевизоре - Сосо, блять, Павлиашвили в шинели поет, как его спасла санитарка Анюта. педерастическим голосом таким, тряся патлами.
В магазин иду - висит плакатег: "Ветеранам - скидка 3%". Это, значит, если ветеран сделает покупку на 100 гривен, ему от магазина великодушно подарят 3. Бляди. Этих ветеранов на массиве осталось два с половиной человека, хотите порадовать их скидкой - ну, дайте человеческую, в 40%, в 50! Один день в году у них праздник, а у вас 365 дней в году миллионные обороты по всей восточной Украине - ну сделайте хоть что-то похожее на человеческий жест!
Уроды.
И снова о Мирандах
May. 10th, 2008 10:51 pmВыдержка из сочинения Рай Дзё "Нихон Гайси":
_______________________________________________
С тех пор, как Фудзивара захватили фактическую власть в свои руки, все императрицы были из их рода, все императоры были рождаемы их дочерьми, все высшие придворные и правительственные должности были у их сыновей, братьев и родичей. Как трава при полотье, выбрасывался вон всякий, кто не был их рода. Члены императорской фамилии и те не избежали этого. Но самое ужасное то, что они меняли императоров одного за другим. Они смотрели на них, как на фигурки шахматной игры. Киёмори во всем совершенно походил на них, но вдобавок к этому у него была еще и смелость. Он рассудил, что если люди, не имеющие за собой никаких подвигов и заслуг пользуются такой неограниченной властью и заставили императоров выказывать свое расположение к ним, то для него, оказавшего большие услуги императорскому дому, будет позволительно все, что бы он ни делал. Все в один голос ставят ему в вину то, что он выдвинулся так сразу, без подготовки этого поколениями, но ничего не говорят о тех, кто были его учителями и наставниками в этом. Но это еще не все. Причина, что Киёмори стал таким, кроется в том, что император Госиракава воспитал, взлелеял мощь его. Высокими рангами, государственными должностями нельзя пользоваться как орудием для личных целей. Если пользуется им для личных целей подданный, то, значит, он идет против своего государя. Если пользуется ими лично для своих целей государь, то, значит, он идет против своих предков государей. И вот, установленные предками государями высокие чины и должности Госиракава без зазора жаловал Киёмори. Значит, он пользовался ими для своих личных целей. И Киёмори, опираясь на свои заслуги, становился все наглее и наглее в своих домогательствах от верховной власти. Дошло до того, что удержать его в пределах стало уже невозможным. Так кого же винить в этом?
Это так. Но все же усиление рода Тайра началось вовсе не только с императора Госиракава. Раньше Тадамори пользовался расположением Сиракава и Тоба и безостановочно продвигался вперед в чинах и должностях. Про него говорили, что он идет вне всякой очереди. Нужно думать, что императоры, опираясь на его силу, подавляли таким образом род Минамото, а подавляя Минамото, они тем самым ослабляли власть рода Фудзивара, ибо, начиная с Мицунака и Ёримицу, Минамото стали для Фудзивара их когтями и зубами. Когда регент Фудзивара Канэиэ обманул императора Кадзана[125], то Минамото Ёринобу действительно охранял дорогу[126], не пропуская никого. Затем в годы правления Бундзи[127] императорский дом также подозревал, что верховный канцлер Фудзивара Канэдзанэ помогал Минамото Ёритомо. Это опять же было, пожалуй, основано на том, что из поколения в поколение оба эти рода действовали заодно, помогая друг другу. Вот в силу таких-то именно соображений и выработалось преемственно передававшаяся между императорами и отрекшимися императорами политика, заключавшаяся в том, чтобы привлекать к себе Тайра и этим сдерживать Фудзивара. Привлечение к управлению Сугавара Митидзанэ в 890-х годах имело тот же самый смысл; разница только в том, что Митидзанэ не был военным, как Тайра. Митидзанэ при всей своей мудрости и лояльности и тот не мог все же освободиться от желания иметь власть в своих руках. Тем паче Тайра. За исключением Сигэмори все они были необразованы и не обладали ни тактом, ни изворотливостью ума. Гордясь своими заслугами, они хотели быть единственными для императора, держать все в своих руках и в своем шествии вперед не знали, как остановиться. Можно ли винить их в этом? Если бы Сигэмори пережил своего отца, то он все бы стал делать как раз напротив, чем делал тот. Он сумел бы убедить и обуздать сыновей и братьев, и стань они помощниками императорскому дому, то род их, хотя и идущий после Фудзивара по времени, сравнялся бы с ним в могуществе. И за что бы могли ухватиться тогда Минамото, чтобы подняться? Свое выступление Минамото определили как подавление смуты. Но на самом деле это была только узурпация абсолютной власти императорской фамилии. И чьи грехи, чьи преступления легче и чьи тяжелее, Тайра ли, или Минамото, решить нелегко!
Но между Минамото были взаимные подозрения и глубокая вражда. От одной кости, от одной плоти они поедом ели один другого. А ведь Тайра до самой смерти своей не утрачивали той любви и привязанности, которая связывала их. "Повесть о Тайра" передается в мире от поколения к поколению. Она распевается под аккомпанемент бивы и напевы ее то жалобные, то мужественные, то навевают грусть, то возбуждают дух. И не бывает слушателя, который бы не был тронут и не взгрустнул. Я как-то путешествовал на западе в Нагато и, проезжая Данноура, видел место, где стерты были с лица земли Тайра. Потом я отправился в Хиго и там слышал, что в этой области есть место Гокэяма[128]. Это крутые горы и глубокие пропасти. Там скрывались Тайра, и потомки их сохранились до настоящего времени[129]. Но они не входят ни в какие сношения с другими людьми. Так говорят. Вот значит! Вины Тайра перед императорским домом покрыты их заслугами перед ним, и небо не уничтожило до последка всех потомков их. Пожалуй, что и правду говорят!
Переход абсолютной власти императора к воеводским родам начался при Тайра, а совершился при Минамото, но все же основанием для этого послужил род Фудзивара.
____________________________________
Очень точный анализ того, к чему привела "мирандизация" управления в эпоху Хэйан.
_______________________________________________
С тех пор, как Фудзивара захватили фактическую власть в свои руки, все императрицы были из их рода, все императоры были рождаемы их дочерьми, все высшие придворные и правительственные должности были у их сыновей, братьев и родичей. Как трава при полотье, выбрасывался вон всякий, кто не был их рода. Члены императорской фамилии и те не избежали этого. Но самое ужасное то, что они меняли императоров одного за другим. Они смотрели на них, как на фигурки шахматной игры. Киёмори во всем совершенно походил на них, но вдобавок к этому у него была еще и смелость. Он рассудил, что если люди, не имеющие за собой никаких подвигов и заслуг пользуются такой неограниченной властью и заставили императоров выказывать свое расположение к ним, то для него, оказавшего большие услуги императорскому дому, будет позволительно все, что бы он ни делал. Все в один голос ставят ему в вину то, что он выдвинулся так сразу, без подготовки этого поколениями, но ничего не говорят о тех, кто были его учителями и наставниками в этом. Но это еще не все. Причина, что Киёмори стал таким, кроется в том, что император Госиракава воспитал, взлелеял мощь его. Высокими рангами, государственными должностями нельзя пользоваться как орудием для личных целей. Если пользуется им для личных целей подданный, то, значит, он идет против своего государя. Если пользуется ими лично для своих целей государь, то, значит, он идет против своих предков государей. И вот, установленные предками государями высокие чины и должности Госиракава без зазора жаловал Киёмори. Значит, он пользовался ими для своих личных целей. И Киёмори, опираясь на свои заслуги, становился все наглее и наглее в своих домогательствах от верховной власти. Дошло до того, что удержать его в пределах стало уже невозможным. Так кого же винить в этом?
Это так. Но все же усиление рода Тайра началось вовсе не только с императора Госиракава. Раньше Тадамори пользовался расположением Сиракава и Тоба и безостановочно продвигался вперед в чинах и должностях. Про него говорили, что он идет вне всякой очереди. Нужно думать, что императоры, опираясь на его силу, подавляли таким образом род Минамото, а подавляя Минамото, они тем самым ослабляли власть рода Фудзивара, ибо, начиная с Мицунака и Ёримицу, Минамото стали для Фудзивара их когтями и зубами. Когда регент Фудзивара Канэиэ обманул императора Кадзана[125], то Минамото Ёринобу действительно охранял дорогу[126], не пропуская никого. Затем в годы правления Бундзи[127] императорский дом также подозревал, что верховный канцлер Фудзивара Канэдзанэ помогал Минамото Ёритомо. Это опять же было, пожалуй, основано на том, что из поколения в поколение оба эти рода действовали заодно, помогая друг другу. Вот в силу таких-то именно соображений и выработалось преемственно передававшаяся между императорами и отрекшимися императорами политика, заключавшаяся в том, чтобы привлекать к себе Тайра и этим сдерживать Фудзивара. Привлечение к управлению Сугавара Митидзанэ в 890-х годах имело тот же самый смысл; разница только в том, что Митидзанэ не был военным, как Тайра. Митидзанэ при всей своей мудрости и лояльности и тот не мог все же освободиться от желания иметь власть в своих руках. Тем паче Тайра. За исключением Сигэмори все они были необразованы и не обладали ни тактом, ни изворотливостью ума. Гордясь своими заслугами, они хотели быть единственными для императора, держать все в своих руках и в своем шествии вперед не знали, как остановиться. Можно ли винить их в этом? Если бы Сигэмори пережил своего отца, то он все бы стал делать как раз напротив, чем делал тот. Он сумел бы убедить и обуздать сыновей и братьев, и стань они помощниками императорскому дому, то род их, хотя и идущий после Фудзивара по времени, сравнялся бы с ним в могуществе. И за что бы могли ухватиться тогда Минамото, чтобы подняться? Свое выступление Минамото определили как подавление смуты. Но на самом деле это была только узурпация абсолютной власти императорской фамилии. И чьи грехи, чьи преступления легче и чьи тяжелее, Тайра ли, или Минамото, решить нелегко!
Но между Минамото были взаимные подозрения и глубокая вражда. От одной кости, от одной плоти они поедом ели один другого. А ведь Тайра до самой смерти своей не утрачивали той любви и привязанности, которая связывала их. "Повесть о Тайра" передается в мире от поколения к поколению. Она распевается под аккомпанемент бивы и напевы ее то жалобные, то мужественные, то навевают грусть, то возбуждают дух. И не бывает слушателя, который бы не был тронут и не взгрустнул. Я как-то путешествовал на западе в Нагато и, проезжая Данноура, видел место, где стерты были с лица земли Тайра. Потом я отправился в Хиго и там слышал, что в этой области есть место Гокэяма[128]. Это крутые горы и глубокие пропасти. Там скрывались Тайра, и потомки их сохранились до настоящего времени[129]. Но они не входят ни в какие сношения с другими людьми. Так говорят. Вот значит! Вины Тайра перед императорским домом покрыты их заслугами перед ним, и небо не уничтожило до последка всех потомков их. Пожалуй, что и правду говорят!
Переход абсолютной власти императора к воеводским родам начался при Тайра, а совершился при Минамото, но все же основанием для этого послужил род Фудзивара.
____________________________________
Очень точный анализ того, к чему привела "мирандизация" управления в эпоху Хэйан.
