У дитятки начались сердешные дела...

В нее влюбился некий Дима Зурабьянц.

А еще она протащилась от The Show Must Go On. Крутит его целыми днями. А от "Голдфигера" не протащилась :(.

(no subject)

Мордастик не почувався щасливим драконом.
Він скучив за кузнею. Йому там подобалося. Він міг їсти вугілля досхочу, і коваль загалом не був поганою людиною. Мордастик вимагав від життя небагато чого – і мав це.
Ця велика жінка забрала його звідти та пхнула до стайні. Там скрізь були інші дракони. Мордастикові були не до вподоби інші дракони. І ці люди давали йому несмачне вугілля.
Він був скоріше задоволений, коли хтось серед ночі забрав його зі стаєнки. Він думав, що повертається до коваля.
Тепер до нього дійшло, що цього не сталося. Він був у ящику, його кидало туди-сюди, і він потроху починав сердитися.

Сержант Потрух обмахувався записником, розглядаючи зібраних вартових.
Потім кашлянув.
- Добре, хлопці. Розташовуйтеся.
- Ми розташовані, Фред, - сказав капрал Шляббс.
- Для тебе – сержант, Шляббі, - сказав сержант Потрух.
- Та навіщо нам взагалі сідати? Я почуваюся справжнім йолопом, сидячи тут та слухаючи твою...
- Ми маємо це робити, бо тепер нас побільшало, - сказав сержант Потрух. – Добре. Кхи. Добре. Гаразд. Ми вітаємо в гвардії сьогодні молодшого констебля Детритуса – честь не віддавати! – та молодшого констебля Дуріна, а також молодшого констебля Ангву. Ми сподіваємося на довге... Що там у тебе, Дуріне?
- Га? – перепитав Дурін з невинним виглядом.
- Я не можу зарадити своїм очам, коли вони бачать щось дуже схоже на обоюдогостру метальну сокиру, молодший констеблю, хоча я зачитував тобі правила Гвардії.
- Фольклорна зброя, сержанте? – спитав Дурін з надією.
- Можеш залишити її у своїй шафці. Гвардія має одного меча, короткого, та одну дубину.
За винятком Детритуса, додав він подумки. По-перше, тому що найдовший меч в тролячій ручищі буде як зубочистка, а по-друге, як з’ясувалося в ході віддання честі, цей гвардієць, зданий пришпилити власну руку до власного вуха. Ні, Детритус матиме дубинку. Може, заб’є себе нею до смерті.
Тролі та гноми! Гноми та тролі! Він цього не бажав, не при його житті! І це ж іще не найгірше...
Він знову кашлянув. Коли він читав зі свого записника, він чув якийсь дражливий голос, нібито озивався хтось з минулого, хто чув його прилюдні виступи в школі....
- Добре, - знову сказав він, трошки невпевнено. – Так. Тут сказане...
- Сержанте?
- Що іщ... Ой, це ти, капрал Моркві. Так?
- Ти нічого не забув, сержанте? – спитав Моркві.
- Не вім, - обережно відповів Потрух. – А що?
- Відносно рекрутів, серже. Вони мають щось скласти? – Моркві зробив паузу.
Сержант Потрух наморщив носа. Подивимося... Нові вартові отримали і розписалися за: одну сорочку (залізну, кольчужну), один шолом, залізній та мідяний, один нагрудник, залізний (кім молодшого констебля Ангви, якій треба спеціально його підігнати, та молодшого констебля Детритуса, якому видали нашвидкуруч пристосовану захисну збрую бойового слона), одну дубину, дубову, одну піку або алебарну на випадок тривоги, один арбалет, один піщаний годинник, один короткий меч (крім молодшого констебля Детритуса і один значок, службовий, Нічної Варти, мідяний.
Що з цього всього треба було складати і куди – Потрух ніяк не міг второпати.
- Я гадаю, складати нічого не треба. Нічого зайвого в них нема, вони за все розписалися і навіть Детритус поставив хрестика.
- Вони мають скласти присягу, серже.
- О... е... Мають?
- Так, серже. Це закон.
Сержант Потрух виглядав розгубленим. Мабуть, це таки був закон. Моркві значно краще знався на таких речах. Він знав всі закони Анк-Морпорка щирим серцем. Він був єдиним, хто їх знав. Все, що знав Потрух – це те що він ніколи не складав присяги, а найближче до присяги з того, що склав Шляббі, була приказка: «Пердолив я цю гру в солдатики...»
- Ну добре, - сказав Потрух. – Ви зараз скласте присягу, а... е... капрал Моркві покаже вам, як. Моркві, ти, е, складав присягу коли приєднався до нас?
- О, так, серже. Оскільки ніхто її в мене не вимагав, я її склав самому собі.
- О... Добре. Тоді давай.
Моркві встав і зняв шолома. Пригладив чуприну. Потім підняв правицю.
- Підніміть свої праві руки ви також, - сказав він. – Е... це та, що ближча до молодшого констебля Ангви, молодший констеблю Детритус. І повторюйте за мною, - він прикрив очі і його губи ворушилися кілька секунд, ніби він читав щось на внутрішній поверхні черепа.
- Я кома квадратна скобка ім’я рекрута квадратна скобка кома... - він кивнув до них. – Повторюйте.
Вони хором повторили. Ангва стримувала сміх.
- Щиро присягаюся квадратна скобка ім’я потрібного бога у творильному відмінку квадратна скобка...
Ангва занадто сумнівалася в собі, щоб дивитися на його обличчя.
- Підтримувати Закони та Установи міста Анк-Морпорк, служити загальній фравді кома та захищати ферсону Його наклонна риса Її Величності скобка вписати ім’я діючого монарха скобка...
Ангва намагалася дивитися в точку за вухом Моркві. На додачу до всього Детритусова монотонне гундіння на дюжину слів відставало від усіх інших голосів.
- Без страху кома фристрасті кома та думки про власну безфеку крапка з комою заради того щоб зуфинити злодіїв та захистити невинних кома фокласти своє життя якщо це буде фотрібно у ході несення служби кома так допоможи мені скобка вищезгадане божество скобка точка Боги бороніть короля наклонна риса королеву скобка ім’я діючого монарха скобка точка.
Ангва вдячно замовкла та нарешті подивилася на обличчя Моркві. Те, що бігло по його щоках, без всякого сумніву було сльозами.
- Е... добре... ото воно так, дякую, - промурмотів сержант Потрух.
- За-хи-ща-ти не-вин-них ко-ма...
- Закінчіть у власний час, молодший констеблю Детритус.
Сержант прочистив горлянку та звірився з записником.
- Так, Хапайло Хоскінс знову вийшов на волю, тож дивіться на вся боки, ви знаєте, на що він схожий після свого святкувального напою, і цей триклятий Вуглеморда побив чотирьох чоловік останньої ночі...
- ... хо-ді не-сен-ня служ-би ко-ма
- А де капітан В’їмс? – вимогливо спитав Шляббі. – Він мав це зробити.
- Капітан В’їмс... начебто розбирає речі, - сказав сержант Потрух. – Це не така проста штука, знову вцивілюватися. Добре, - він глянув у записника, потім на своїх людей. Людей, ха...
Його губи ворушилися, коли він лічив. Тут, між Шляббі та констеблем Дуріном, сидів дуже малий обірваний волоцюга, чиї борода й волосся розрослися так непомірно, що він виглядав як тхір в кущах.
- ...ви-ще-зга-да-не бо-же-ство ско-бка то-чка...
- Ох, ні, - сказав Потрух. – Ти що тут робиш, Тут-і-Зараз? Дякую, Детритусе – честь не віддавати! – тепер сідай.
- Пан Моркві притяг мене сюди, - сказав Тут-і-Зараз.
- Превентивне затримання, серже, - сказав Моркві.
- Знову? – Потрух зняв ключі до камери з гвіздка та кинув їх крадієві. – Камера номер три. Візьми коючі з собою, як вони нам знадобляться, то ми тебе покличемо.
- Ви справжній лицар, пане Потрух, - сказав Тут-і-Зараз, спускаючися сходами до камер.
Потрух похитав головою.
- Найгірший в світі крадій.