À la guerre comme à la guerre

[morreth]

У коментах посту про приховану ворожнечу Луче поставила дуже слушне питання:

Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.

Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.

Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.

Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.

Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».

За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.

Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.

А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.

Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.

Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.

Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.

Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.

Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.

Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?

Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.

Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.

Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.

Comments

[mouglas.livejournal.com]

Тут возникает интересный вопрос - как такое отношение сочетается с любовью к определенному мужчине?
Вот у классиков (которые, ожидаемо, по большей части мужчины) много написано про любовь на противостояние, когда воспринимаешь любимого как противника - а с другой стороны, испытываешь к нему влечение, и энергия борьбы одновременно дает силу и для любви; либо другой вариант - когда мужчина оказывается добрым и эмпатичным в большинстве случаев, а все случаи, кроме этого большинства, ему прощаются - он же мужчина, куда уж ему.
Это действительно так работает, или как-то иначе? Если вообще работает.

[http://users.livejournal.com/_zlyden_/]

Да никак оно не сочетаеся, в том и дело.

[mouglas.livejournal.com]

Насколько я знаю Моррет, таки как-то сочетается.

[morreth.livejournal.com]

Может, ты не особо хорошо меня знаешь? :)

[mouglas.livejournal.com]

Может. Но ты же тут в комментариях написала, как именно сочетается.

[http://users.livejournal.com/_zlyden_/]

Я погорячился с "никак не сочетается".
Ниже в комментариях несколько ответов - как. Мучительно и с неукоснительным соблюдением взаимоисключающих параграфов в голове.
Естественно оно сочетается только у немногочисленной, но очень шумной категории радфемок, которая очень любит говорить за всё разнообразие феминистического движения и тем немало репутации этого движения вредят. У которых среди прочей шизоидной симптоматики отключился инстинкт размножения.
А в голову без вавки это всё очень болезненно укладывается.

[morreth.livejournal.com]

Слушайте, мой первый муж меня предал. Вот решил в какой-то момент, что закончилась вся любовь-морковь, и предал. Такая вот награда за доверие, за то, что я решила: этот не такой, он хороший.
И если вы можете объяснить, почему это не было враждебным актом, то попробуйте.

[virago-ghost.livejournal.com]

только ни одна из отвечавших женщин не принадлежит к радфем, почти все ответившие - семейные с детьми, некоторые - домохозяйки;
а вы их скопом шизофреничками обозвали;
обана, да?

[red_2]

Фигово сочетается. Разрывает пополам.
С одной стороны, в семье важно какое-никакое базовое доверие и возможность хоть где-то не ожидать подставы. С другой стороны, умом понимаешь, что нельзя полагаться на партнёра, надо жить в постоянной готовности, что он кинет. Ну или забить и "постоянную бдительность" не практиковать, доверять партнёру (в каких-то не слишком критичных делах, с оглядкой и прикидывая запасные варианты; но это и в невоенном режиме так), но понимать (в более крупном масштабе), что тем самым подставляешься и рано или поздно от него прилетит.

Понимание ситуации в чём-то тяжко (ну сложно в собственном доме постоянно быть как на войне, хочется безопасности и товарищества), а в чём-то полезно: отрезвляет, повышает мотивацию больше вкладываться в себя и накапливать собственные ресурсы. Тем более что война никуда не денется от того, что закрываешь на неё глаза, и прилетит всё равно, только с открытыми глазами оно не так внезапно, есть шансы, что не застанет врасплох и что ущерб будет поменьше.

[morbus-gallicus.livejournal.com]

Правда не понимаю, зачем жить вместе если доверия нет? Зачем нужен такой союз? В чем его польза?

[morreth.livejournal.com]

Жить врозь - не всем доступный вариант.

[morbus-gallicus.livejournal.com]

Давайте, определим недоступность вариантов? Мне кажется, основной причиной лежащей в основе такого союза существующего без взаимного доверия могут быть дети. Общее хозяйство, даже недвижимость не должны перевешивать перспективы совместного существования партнеров при котором они боятся повернуться друг к другу спиной. В любом случае, общее хозяйство появляется не на пустом месте и сразу, а спустя какое-то время. Т.е. ситуация когда уйти невозможно это ситуация супругов связанных узами брака уже достаточно долго чтобы успеть обзавестить детьми и вещами об утрате которых можно жалеть. Правильно? Или я не о том думаю?

[red_2]

А вы не знаете, какая ещё бывает польза от союза, в смысле брака? Сколько вам лет-то? Дети есть?

Бывает уйма всяких факторов, которые перевешивают отсутствие доверия.
Представьте, что вы в лодке посреди океана. В момент, когда ваш сосед по лодке решит, что надо вас выкинуть из лодки, вам капец, если вы расслабились и ему доверяете настолько, чтобы повернуться спиной. Но выпрыгивать из лодки вотпрямщас и плыть к берегу - не вариант; да и пока вы гребёте, сосед вроде не торопится вас огреть веслом, ему тоже одному грести не очень-то весело, по ночам вместе теплее, от акулы отбиваться вместе проще; если ситуация переменится, вам может выйти печаль; но пока всё вроде неплохо, а выпрыгивать из лодки стрёмно (и не то чтобы необоснованно стрёмно, океан сцуко большой и опасный).

Плюс социализация, которая говорит "я не хочу его выкидывать из лодки, я хочу, чтобы он меня не выкидывал" и типа можно же как-то договориться (понятно, что на самом деле нельзя, но грести как-то надо, а иллюзия мал-мал в этом помогает, даже если знаешь, что это иллюзия).

Поэтому вы изучаете карту, небо и горизонт. В конце концов, praemonitus praemunitus; к моменту, когда шарахнет, можно как-то подготовиться (да просто у себя в голове отпустить ситуацию, чтобы это не стало крушением мира); а до тех пор жизнь или норм, или - в какие-то моменты - хорошо, или терпимо.

[red_2]

Поздравляю, вы изобрели фем-сепаратизм.

[morbus-gallicus.livejournal.com]

Нет, я только указал на возможность выхода из ситуации когда партнер вдруг превратился во врага к которому страшно повернуться спиной. Извините, что не ответил вам на аллегорию с лодкой, она, мне кажется, несколько не подходит к ситуации. Уж лучше тогда джунгли, а не океан. Мир это скорее джунгли. Опасно но не так одиноко и безнадежно.

[guardarissa.livejournal.com]

Отвечу прямо: потому что иначе — тупо больно.
Я не знаю, чего в этом коктейле больше: потребности в эмоциональной близости, тактильного/сенсорного голода или еще что-то, но у меня оно ощущалось, как постоянная ноющая боль в груди. При этом общество так устроено, что взрослая бездетная женщина все эти потребности может полноценно удовлетворить только в семейноподобных отношениях (с тактильным голодом вообще "чудесно": оказывается, многие мужчины прикосновения женщины или к женщине связывают только с сексом; нет секса — нет прикосновений, хочешь прикосновений — изволь отдаться, причем, ясен пень, такого мужика интересует секс, а прикосновения и поглаживания — досадная дань приличиям). Так что если ты гетеросексуальна, то выбора особо нет (об кошек оно не особо глушится, увы). Других партнеров у нас для тебя нет.

Не знаю, конечно, насколько это распространено, но знаю, что не одна такая.

[virago-ghost.livejournal.com]

нет, энергия борьбы нифига не дает силу для любви, разве что короткое время, когда в молодости есть иллюзорная надежда, что человек оценит тебя такую клевую и под твоим влиянием прозреет - штамп из любовных романов, который в жизни встречается один на миллион в исключительных обстоятельствах;
на деле происходит смирение, одним из нескольких способов:
- они все такие придурки, выбора нет, что с него взять; и ты просто в любой момент готова бесконечно противостоять, но не наносить увечий великовозрастному ребенку, которого изменить нельзя;
- они все такие придурки, противостоять бесполезно, надо манипулировать, врать ради общего блага и играть шею при голове;
- противостоять бесполезно, такова природа, наслаждайся тем, что дают, многие еще хуже;
нифига ничего из этого любовь не усиливает, это истощает любовь; про усиление любви - сказочка, чтобы поддерживать эту систему;
возможно, мужчинам борьба и дает некий прилив "энергии" и даже сентиментальный наплыв в случае "победы", но это часть мужской социализации, когда можно проявлять милость к покоренным животным;
как это все происходит? да обыкновенно, как любят, прощают, жалеют и заботятся дети о родителях, которые были (или и есть) отвергающими и жестокими? просто изымаешь часть поведения другого из уравнения, пока хватает сил, и оцениваешь только все остальное;

[luche-chuchhe.livejournal.com]

Дуже специфічна виходить любов. Терпіння треба приблизно стільки, як із хворою маленькою дитиною, що капризує, от лише дєточка величенька, ти від неї часто залежиш багато в чому, сили в неї дофіга (я не про фізичну навіть), тобто якщо вона в капризіках своїх почне ніжками-ручками мотиляти у всі сторони або бити "погану маму", тобі буде непереливки, але допомогти муситимеш собі сама. І ця дєточка ніколи не виросте, не стане здоровою, якщо щось може змінитися, то лише в гіршу сторону. А так да, любов.

[signu.livejournal.com]

+1. Как в одной клетке с гориллой или тигром.

И вспомним притчи, в которых рекомендуется справляться с гневом мужчины,ведь справилась же женщина с вырыванием уса у льва.

Только от ухаживающих в зоопарке предупреждают об опасности и находиться в контакте с взрослым животным не то что не требуют, а запрещают.

[luche-chuchhe.livejournal.com]

Не знаю, я ніколи не жила з агресивними чоловіками.

[morreth.livejournal.com]

Это работает на окситоцине, Дуг. Мозги плавятся от гормонального прихода, и для мужчины тут главное успеть вскочить между ног.

[freya-victoria.livejournal.com]

Точно)

[gremlinmage.livejournal.com]

Вот в том-то и фишка, что авторы - мужчины (ну или женщины. смотрящие мужским взглядом).
В этой самой "войне-любви" победить может только мужчина. Поэтому для мужчины это все может быть в кайф и давать энергию.

Я имею в виду следующее: полная "победа" в данном случае - это когда вторая сторона полностью утрачивает свою волю и растворяется в победителе. Психологическое порабощение на самом деле. Так вот, когда мужчина делает это с женщиной - это считается социально приемлемым. Более того - правильным. И мужчина может искренне считать, что всенамано и женщина счастлива. Т.е. его победа - это win-win, всем хорошо, и ему и его любимой женщине. Она обрела свое женское счастье и всетакое.

Женщина, полностью поработившая мужчину так считать не может. И в силу общественных установок и в силу собственной эмпатии. Поэтому пресловутые женщины-вамп обычно "разбивают сердца" мужчинам и скрываются в туманной дали. Ну или какое-то время равнодушно эксплуатируют мужчину, а потом все равно бросают. Женщина не может быть долго и стабильно счастливой в таких отношениях. Мужчина - может. А женщине приходится бежать от плодов своей же победы. Т.е. это такая пиррова победа, победа-поражение.

А борьба, в которой ты не можешь победить по определению не принесет тебе ни счастья ни удовольствия.

[morreth.livejournal.com]

Сунь-цзы сказал: по правилам ведения войны наилучшее — сохранить государство противника в целости, на втором месте — сокрушить это государство. Наилучшее — сохранить армию противника в целости, на втором месте — разбить ее. Наилучшее — сохранить бригаду противника в целости, на втором месте — разбить ее. Наилучшее — сохранить батальон противника в целости, на втором месте — разбить его. Наилучшее — сохранить роту противника в целости, на втором месте — разбить ее. Наилучшее — сохранить взвод противника в целости, на втором месте — разбить его. Поэтому сто раз сразиться и сто раз победить — это не лучшее из лучшего; лучшее из лучшего — покорить чужую армию, не сражаясь.

Конечно, из полного порабощения мужчины ничего хорошго не выйдет. Арата победит, раздась земли соратникам - а на что соратникам земли без крепостных?
Хорошая новость: это и не нужно.

[dechicot.livejournal.com]

Плохо сочетается. Во всяком случае, на этапе, когда влюбленность прошла, гормоны отыграли и началась обычная жизнь.