![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
À la guerre comme à la guerre
У коментах посту про приховану ворожнечу Луче поставила дуже слушне питання:
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
no subject
no subject
no subject
no subject
Чотта меня тут смех начинает разбирать
В любом случае, общее хозяйство появляется не на пустом месте и сразу, а спустя какое-то время.
Да, и что?
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Бывает уйма всяких факторов, которые перевешивают отсутствие доверия.
Представьте, что вы в лодке посреди океана. В момент, когда ваш сосед по лодке решит, что надо вас выкинуть из лодки, вам капец, если вы расслабились и ему доверяете настолько, чтобы повернуться спиной. Но выпрыгивать из лодки вотпрямщас и плыть к берегу - не вариант; да и пока вы гребёте, сосед вроде не торопится вас огреть веслом, ему тоже одному грести не очень-то весело, по ночам вместе теплее, от акулы отбиваться вместе проще; если ситуация переменится, вам может выйти печаль; но пока всё вроде неплохо, а выпрыгивать из лодки стрёмно (и не то чтобы необоснованно стрёмно, океан сцуко большой и опасный).
Плюс социализация, которая говорит "я не хочу его выкидывать из лодки, я хочу, чтобы он меня не выкидывал" и типа можно же как-то договориться (понятно, что на самом деле нельзя, но грести как-то надо, а иллюзия мал-мал в этом помогает, даже если знаешь, что это иллюзия).
Поэтому вы изучаете карту, небо и горизонт. В конце концов, praemonitus praemunitus; к моменту, когда шарахнет, можно как-то подготовиться (да просто у себя в голове отпустить ситуацию, чтобы это не стало крушением мира); а до тех пор жизнь или норм, или - в какие-то моменты - хорошо, или терпимо.
no subject
no subject
no subject
Извините, что не ответил вам на аллегорию с лодкой, она, мне кажется, несколько не подходит к ситуации. Уж лучше тогда джунгли, а не океан. Мир это скорее джунгли.
*терпеливо*
Не суть. Думаю, вы всё же способны уяснить аллегорию: выживание в агрессивной среде, в которой в краткосрочной перспективе вдвоём выжить легче, и какое-никакое сотрудничество другого хумана составляет разницу между "ужас-капец-апокалипсис" и "ну ок". При этом, да, at long run другой хуман вас предаст и ограбит. Иногда убьёт и расчленит, была пару лет назад такая история; на нём же не написано. Иногда просто вышвырнет из общего жилья или бизнеса. Если вы попытаетесь свалить, осознав, что доверять ему нельзя, вы просто получите те же самые ужасные последствия прямо сейчас.
At short run с ним легче выжить, чем без него. Момент, когда он в ваших джунглях херакнет вас своим мачете по затылку, вы надеетесь угадать заранее. Никаких других нет, заменить его
по гарантиина такого, который не херакнет, нельзя.В общем, валить от человека, который вас подвёл, в ночь и в дождь, бросив всё - это мило, но дальше-то что? Больше с мужиками не объединяться? Это сепарация, натурально, получается. Объединяться, рассчитывая, что уж этот-то не кинет? Один раз так уже сыграли, второй раз чот неохота. Объединяться, но вдумчиво, выстраивая фортификацию и продумывая пути отступления? А какая разница, с этим или с другим? Доверия так и так не будет.
Доверия так и так не будет
При всех преимуществах даваемых мужчине системой патриархата подобное недоверие к ближнему легко перерастает в недоверие вообще ко всем. Кинуть может любой человек. Ему не обязательно быть для этого мужчиной. Хомо хомини люпуст ест -- это еще римляне придумали. Есть такой подход к жизни произрастающий из приобретенного отрицательного опыта.
Т.е. здесь можно посоветовать только не полагаться ни на кого и ни с кем в союзы не вступать но обычно осознание такого рода происходит когда уже поздно, капкан закрылся, союз пустил метастазы и выкорчевать его можно только вместе с прежней жизнью. Стоит ли это делать ради обретения свободы быть не зависимой ни от кого? Это каждый решает для себя сам.
Я бы выбрал свободу но я в, силу вполне понятных причин, не могу судить объективно.
Ну, тоесть, мне кажется, что вот такая холодная война и наблюдение за собственной спиной в союзе без доверия в перспективе ничем хорошим не закончатся. И рано или поздно союз все-равно рухнет. И чем позже это случится тем обширней будет ваш личный апокалипсис.
RE: Доверия так и так не будет
О, патриархат хорошо позаботился о том, чтобы женщины не могли доверять друг другу тоже.
Ну, тоесть, мне кажется, что вот такая холодная война и наблюдение за собственной спиной в союзе без доверия в перспективе ничем хорошим не закончатся.
Слушайте, вы как вчера родились. Она длится примерно 7 000 лет, эта война.
RE: Доверия так и так не будет
Это правда, если мерять тысячелетиями -- я родился вчера. И проживу не так уж долго. Можно согласиться с вами в том что система патриархата отформатировала женщин и мужчин так, чтобы мужчинам было комфортно коротать время жизни пользуясь обслуживанием женщин задаром.
Уверенны ли вы в том что ваша форма борьбы с этой системой увенчается успехом? Для борьбы нужны соратники. Та самая армия которую здесь обсуждают. Армия невозможна без взаимного доверия. И в вашей армии, если вы действительно хотите победить эту систему, должны быть в строю и женщины и мужчины. Поэтому если вы хотите что-то изменить -- людям нужно доверять. Хорошим людям. Их много вокруг, этих хороших людей. Не так много как людей равнодушных и людей плохих но достаточно. И если у вас будет под рукой эта армия людей которым можно доверять не так будет тяжело рвать союзы с козлами решившими что вас можно скрутить в бараний рог и приспособить под собственные интересы.
Извините за этот наивный спич. Я, родившийся вчера, не умею смотреть вглубь веков чтобы правильно оценить масштабы семитысячелетней беспощадной войны.
RE: Доверия так и так не будет
Вопрос: сколько женщин погибнет под обломками, а сколько успеют спасти.
Рассказывать женщинам: ты сюда нэ хады, кирпич башка попадет, совсем мертвый будешь - тоже способ спасения.
RE: Доверия так и так не будет
Предупреждать надо, разжигать недоверие к миру -- делать человека одиноким и несчастным.
RE: Доверия так и так не будет
Вы в курсе, как в полиции разгоаривают с изнасилованными женщинами? А с женщинами, которых муж подвергает побоям?
С какой охотой вообще полиция открывает такого рода дела?
Или вы все-таки вчера родились?
Предупреждать надо, разжигать недоверие к миру -- делать человека одиноким и несчастным.
Как быстро мущинки заводятся, когда понимают, что придется самим стирать носки :)
RE: Доверия так и так не будет
Носки стирать не трудно. Куда трудней гладить рубашки. Это была шутка. Извините, но мне сложно было установить логическую связь между словами о доверии и стиркой носков.
RE: Доверия так и так не будет
Вас партнёры по бизнесу ни разу не кидали? Здорово прочищает мозги насчёт "на кого оформить имущество и банковские счета" и "с кем и на каких условиях брать кредит".
Я же не просто так пишу "вкладываться в себя", "продумывать пути отхода".
Чтобы что-то делать - с полицией, с общественными организациями, со своей дальнейшей жизнью - ресурсы нужны. И никогда нельзя позволять эти ресурсы у себя увести. И куда мы пришли? Снова к постоянной бдительности.
Извините, но мне сложно было установить логическую связь между словами о доверии и стиркой носков.
Мужчины оч. быстро начинают рассказывать женщинам, как те будут одиноки и несчастны без мужчин, бедняжжжки, когда возникает неиллюзорный шанс, что женщины откажутся их обслуживать, и, оужас, мужчинам придётся стирать себе носки.
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Недоверие к миру в смысле "мир устроен так, что меня воспитывали удобненькой пищей, больше я так не хочу"? Ну да. А вы считаете, надо такому миру больше доверять? Бугогашеньки.
"Счастливого" неведения больше не будет, да. Но оно было ложным. Няшной иллюзией, которая призвана делать женщин удобной, не сопротивляющейся и ничего не подозревающей едой.
в официальных организациях защищающих ее права, в друзьях придущих на помощь в трудную минуту, в фондах помогающих одиноким с детьми и т.д. и т.п.
Всё это миленько, но не в наших реалиях и не на момент собссно подставы. И это никак не защищает от подставы номер два, которая произойдёт, если решить, что к "будущему партнёру" можно поворачиваться спиной, он же нетакой.
В джунглях, как, сильно вам поможет жалоба в ООН и фонды, помогающие жертвам заедения ягуаром? Много их вокруг вас в тех джунглях? (хинт: у нас ни одного, да и ООН чот отмораживается)
RE: Доверия так и так не будет
Вы что собираетесь и дальше жить в "наших реалиях"? Вы же собираетесь изменить эти реалии. А чтобы их изменить надо много последователей доверяющих друг другу. А как вы соберете этих последователей и объединитесь если никому не будете доверять?
RE: Доверия так и так не будет
Вы же сослуживцам не рассказываете пин-коды и пароли от своих кредиток и счетов? Совместные кредиты с ними не берёте? Недвижимость вместе не покупаете? Если просите у них крупную сумму денег - берёте расписку и, если что, идёте в с ней в суд. У вас с ними нет "совместно нажитого в браке", которое куплено на ваши личные сбережения, а делить, разбегаясь, придётся на всех.
Вы не потратили годы на то, чтобы обслуживать их в быту, обеспечивая условия для работы и учёбы - вы сами учились, делали карьеру, налаживали связи и нарабатывали репутацию.
От так же ж примерно и с объединением для изменения реалий.
Доверять камрадам в рамках совместной деятельности - не то же самое, что доверять близкому человеку. Границы совершенно по-другому проведены.
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Re: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
no subject
Я не знаю, чего в этом коктейле больше: потребности в эмоциональной близости, тактильного/сенсорного голода или еще что-то, но у меня оно ощущалось, как постоянная ноющая боль в груди. При этом общество так устроено, что взрослая бездетная женщина все эти потребности может полноценно удовлетворить только в семейноподобных отношениях (с тактильным голодом вообще "чудесно": оказывается, многие мужчины прикосновения женщины или к женщине связывают только с сексом; нет секса — нет прикосновений, хочешь прикосновений — изволь отдаться, причем, ясен пень, такого мужика интересует секс, а прикосновения и поглаживания — досадная дань приличиям). Так что если ты гетеросексуальна, то выбора особо нет (об кошек оно не особо глушится, увы). Других партнеров у нас для тебя нет.
Не знаю, конечно, насколько это распространено, но знаю, что не одна такая.