![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
À la guerre comme à la guerre
У коментах посту про приховану ворожнечу Луче поставила дуже слушне питання:
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
RE: Доверия так и так не будет
вигадка про "нетаких" - як маскування війни статей - то просто мода останніх років;
ще у середині минулого століття, і до того завжди, патріархатний устрій не заперечував війну статей, а прямо і відкрито називав все своїми словами;
війна статей є, вона має бути, чоловікі приречені в ній перемагати, так вирышено богами і природою, перемога жінки - протиприродний стан, який веде до загибелі людства;
ворожість статей і потреба у підкоренні жінки - то загальне місце культури;
про нього відкрито писали і відкрито навчали поважні люди обох статей;
так як зараз дівчат навчають заходам безпеки і обережності, то куди в більшому обсязі їх навчали раніше, в тому числі, дівчата добре знали, що чоловік або батько може вбити чи скалічити, чи що, і його не покарають;
однак це усвідомлення ворожості чоловіків нічого не змінювало в патріархаті, оскільки до певного рівня вимушеної ворожості людина звикає легко, і ворожість стає просто ще одним із механізмів покори;
будь завжди обережна, чекай зради, не довіряй - то нормальне становище багатьох патріархатних жінок у багатьох культурах;
ніякої спільної дії жінок чи відкритого руху жінок з ворожості не народжується, і чоловікам нині шкодить чи дошкуляє не ворожість навзаєм, а неможливість покарати за неї;
тому дуже багато жінок виявляють відкрито ворожість до чужих чоловіків, однак до тих, що близько - тільки таємну недовіру;
індивідуальна обережність - ото і вся вигода, ворожість - те саме явище, що і заходи перестороги від нападу чужого на вулиці; чи допоможуть вони? так, допоможуть, якщо інша жінка буде більш необережна, якщо більш необережної жінки поруч не трапиться, більш легкої здобичі, нападуть, щоб там не було;
вся суперечка, чи треба жінці а ля гер - не має сенсу, жінки жили а ля гер - віками, двісті років назад сміялися б з того, хто б доводив протилежне, що між статями немає війни
RE: Доверия так и так не будет
А мій чоловік плюшевий ведмедик порівняно із купою інших чоловіків, гадаю, вони теж бувають відверті.
RE: Доверия так и так не будет
Это довольно шизофреничную картинку в голове создаёт: социум учит одному, в ощущениях дано другое. А когда спрашиваешь, чо вдруг так, начинается куча окольных объяснений с намёками, про "ненастоящую женщину" (с которой можно как с населением на завоёванной территории) и про "нужно мягкостью, хитростью" и про "ну онижежывотные, себя не контролируют".
То есть, патриархат выращивает в женщинах способность развидеть для себя "войну", чтобы они не сопротивлялись и не впадали в депру, а были весёленькие, работоспособные и готовые к съедению.
Жить в иллюзии "мы не на войне" действительно здорово, кроме шуток, - пока не прилетит всерьёз. А когда прилетело... не знаю, снова в неё занырнуть мне ни разу с тех пор не захотелось. Я видела обе стороны этой фигни, они обе плохие, но и развидеть-раззнать я не могу, и думаю, что предпочитала бы знать с самого начала.
RE: Доверия так и так не будет
а не садиться с мужиком в лифт, в машину к незнакомцу, не ходить в мужскую компанию и не пить там, и всему прочему, кто учит? по-моему, социум;
так что, имхо, нет никаких опций "без войны" и "с войной"; есть опция "я хитро и правильно устроилась, меня любят", изнутри этой опции все остальные видятся, как "не повезло, бедняжки";
может, где-нибудь в штатах в ближайшее время и появится фильм о том, как десять теток споили в баре мужика, а потом избили и поимели всяко, включая подручные предметы и телесные повреждения в интимной сфере, а полиция их не ищет, так как, вестимо, он сам такого хотел, все мужики-шалавы, которые с компанией теток напиваются в баре, именно в больнице на завтра оказаться и хотят... но пока что угроза от таких садисток-насильниц не настолько актуальна, чтоб этот фильм половина населения штатов воспринимала за жестокую социальную реальность; пока что это порнодрочилка на спецресурсе или трэшак-комедия; напугать такие фантазии могут уж совсем нежных и неопытных;
в настоящий момент ни одна часть общества не верит в действительности (и жизнь своих детей на это не поставит), что женщины настолько же опасны для мужчин, как мужчины для женщин
RE: Доверия так и так не будет
Ну дааа, всё правильно. Верить - не верит. Все всё понимают, когда дело доходит до конкретного противостояния с мудаком.
Но и для мужчин, и для женщин дескриптивная норма - вести себя в общественном пространстве так, как если бы это было правдой, и врать себе и другим, что это правда. А реализуется это через миф о "нетаких". Типа, есть какие-то плохие мужчины, которые опасны для женщин. И есть хорошие, которые безопасны. При этом женщины (в этом общественном мифе) кагбе наделены способностью отличать хороших от плохих и выбирают "плохих" сознательно, в силу того, что сами хотят от них люлей. Доверять мужчине учат априори. При этом мужчин то же общественное сознание считает опасными не контролирующими себя животными, над которыми у правильных женщин есть магическая власть. Неправильную женщину можно бить, насиловать и т.д., она сама виновата, напросилась, провоцировала и всё такое. Правильная женщина всегда заранее распознает, что мужчина вот-вот впадёт в амок (в котором он не несёт настоящей ответственности за свои действия), и остановит его своей етической силой. А если не распознала и не остановила - значит, хотела огрести люлей, потому что у женщин есть волшебные способности распознавать мужскую агрессию и останавливать её; правильные женщины ими пользуются, а неправильные сознательно не пользуются.
Вот эту картинку, с женскими чарами, обчество воспроизводит, транслирует детям и выдаёт, будучи спрошено. То есть, это устойчивая картина мира. В ней мужчины опасны для женщин (поскольку они агрессивные звери, не могут это дело контролировать сами и подвержены активации своего агрессивного поведения от любого чиха и положения звёзд), но опасны они, только если женщины сами это позволят; а женщины сами_виноваты, что позволяют им реализовать опасные намерения, которые мужчины сами контролировать не могут.
Если спросить любого из тех стрёмных чуваков, что тут отметились, так же опасна женщина для мужчины, как и мужчина для женщины, они дружно заорут - дааа, и даже ещё опаснее в детском саду угнетают воспиталки, в школе училки угнетают, одноклассницы сиськами и ногами завлекают и драться из-за себя с другими пацанами вынуждают, а уж что потом начинается... И всюду учат, что девочкам надо уступать и девочек бить нельзя, а девочек не учат, что нельзя бить мальчиков.
И женщина с патриархальными взглядами выдаст то же самое: женщина опасна для мужчины; мужчина опасен для женщины, только если он "плохой" ("хорошие" безопасны, поскольку они бы никада, а если всё-таки shit happens, то их правильная женщина с лёгкостью может контролировать, и если таки от "хорошего" прилетело женщине - это была неправильная женщина и она хотела/напросилась/спровоцировала); женщина могущественнее "хорошего" мужчины и значительного количества "плохих".
При этом критерии этой особой женской могущественности будут фантастичные, а выводы - такие, как если бы женщины применяли не загадочные "женские чары", а звездюли бейсбольной битой.
RE: Доверия так и так не будет
да нет такой нормы;
нет никакой нормы, кроме как в фантазиях, которая бы предписывала женщинам и мужчинам вести себя так, будто мужчины для женщин не опасны; реальная норма, за нарушение которой прилетает морально, иная;
нельзя осуждать мужчин за то, что они опасны, если другие мужчины не осуждают :)
и там, где эта норма не работает, и женщины скопом накидываются на мужчину с подозрениями и обвинениями - там ойойой. засилье и дурдом феминизма :)
\\А реализуется это через миф о "нетаких". Типа, есть какие-то плохие мужчины, которые опасны для женщин. И есть хорошие, которые безопасны. \\
миф о нетаких, насколько я его знаю, гласит, что есть мужчина (ны) безопасные для конкретной женщиной, у которой с ним (и) особые отношения, правильные, потому что эта женщина правильно себя с ними ведет :)
никакого мифа о "нетаком" вне мифа о правильном поведении женщины в отношении мужчины, не существует;
речь вовсе не о том, что данный мужчина вообще безопасен для всех женщин, всегда и везде;
вообще безопасен и рыцарь - это внешняя маска, официальная позиция, отстаивание которой входит "в договор" конкретной женщины и конкретного мужчины, как только договор разрушен, нет и этого обязательства; и наоборот, отступление от маски "мой - не такой" является нарушением договора и так переживается женщинами, как маленькое предательство;
все это "мой - не такой" на самом деле означает "мой - не такой со мной, в отношениях со мной";
по-моему, все это прекрасно понимают, во всяком случае, все не феминистки, которых я знаю, если их расспросить, понимают именно так;
\\ При этом женщины (в этом общественном мифе) кагбе наделены способностью отличать хороших от плохих и выбирают "плохих" сознательно, в силу того, что сами хотят от них люлей. \\
в этом общественном мифе, насколько он мне известен, женщины наделены способностью подчиняться, подстраиваться, оценивать мужчину и правильно себя вести с каждым из них, сообразно уровню опасности; так что если получила - сама виновата, подчинялась не так, как нужно;
\\Доверять мужчине учат априори. \\
наоборот, априори учат не доверять, а хорошее отношение обеспечивать либо манипуляциями, либо подчинением, либо "крышей" со стороны другого мужчины;
норма "большинство мужчин - безопасные лапочки" возможна только в обществе, где мужчины реально безопасны для женщин
RE: Доверия так и так не будет
А серед звичайних людей все якось значно відвертіше. Так, чоловіки такі, а ти вмій знайти підхід, і буде тобі тоді твій індивідуальний "нетакий", а навіть як не буде, нема на що жалітися.