![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
À la guerre comme à la guerre
У коментах посту про приховану ворожнечу Луче поставила дуже слушне питання:
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
RE: Доверия так и так не будет
Ну вот определение доверия из сети:
"Доверие - готовность передать в пользование другому человеку ценные для себя вещи. Основывается на уверенности в порядочности, доброжелательности и компетентности партнера.
Доверие может быть финансовым, деловым и личным (психологическим). Финансовое доверие - готовность одолжить деньги в уверенности, что человек их возвратит в срок. Деловое - готовность поручить задание в уверенности, что человек его качественно выполнит. Личное доверие - готовность поделиться личной или сокровенной информацией, уверенность в его заботе и ответственности в том, что касается наших интересов".
А ребёнка такому человеку можно доверить, что ли?
Деньги получается нельзя - вдруг игрок и проиграет.
А ребёнка можно? Вдруг безответственный раззява - уронит или потеряет?
А секреты можно? Вдруг болтун и разболтает?
В общем, пароли-зарплаты туда же, к доверию. Если прячут - значит, не доверяют. Ну, или доверяют не полностью, например, а только в вопросах финансов. Но всё равно к доверию пароли имеют прямое отношение.
RE: Доверия так и так не будет
или вот
In a social context, trust has several connotations. Definitions of trust typically refer to a situation characterized by the following aspects: One party is willing to rely on the actions of another party; the situation is directed to the future.
Давайте оставим финансовое доверие финансистам. Нас интересует доверие человеческое. Возникающее между двумя близкими людьми.
Вы вступая в брак формально жизнь другому человеку доверяете, потому с его стороны неэтично интересоваться у вас паролями счетов где хранятся ваши финансовые средства. Или считать недоверием с вашей стороны нежелание делиться этой информацией. Это ваше дело.
RE: Доверия так и так не будет
Если доходы в браке, то это не моё дело, а общее. Как можно это скрывать?
Ну, на деле-то можно, но, значит, доверия нет. Человеческого. То есть, один допускает, что второй может его подвести или предать. Доверие - это же не только доверие, что не придушит ночью там или в суп яду не насыплет. Или вы только это и имеете в виду?
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Не розумію я тієї "загальнолюдської довіри".
Гроші сховати - бо, може, програє, як залишити в загальному доступі.
А дитину можна залишити - не зашкодить їй, не загубить? А доручити справу - не провалить? А чимось особистим ділитися - не вибовкає?
Ніяк не можу зрозуміти, чому в morbus_gallicus у цих питаннях довіра - це довіра, а з грошима - то начебто ні, до довіри не має відношення.
RE: Доверия так и так не будет
Ніяк не можу зрозуміти, чому в morbus_gallicus у цих питаннях довіра - це довіра, а з грошима - то начебто ні, до довіри не має відношення.
--- бо ви намагаєтеся знайти в цьому логіку, а там немає логіки, там є бажання показати жінок винними/поганими/нерозумними/у всьому програвшими зарані/слабкими і т. і. відповідно до конкретного обговорюваного питання. Подивіться на коментарі до всіх цих останніх постів - чоловіки не соромляться бути абсолютно алогічними, маніпулювати, робити вигляд, що не розуміють, намагатися ображати, вчитувати жінкам думки та емоції, і при цьому, впевнена, вважати себе раціональними малоемоційними істотами. ))) Ну і цей не соромиться казати нісенітниці. А чому б не казати? Йому ж відповідають так, наче він не йолоп, а людина, з якою має сенс дискутувати.
Тобто вам, звісно, ніхто не заборонить продовжувати сподіватися, просто ці надії - частина мізогінного дискурсу та системи пригнічення. Чоловік поводиться так, що його лише у смітник викинути, а жінка сподівається, пояснює, чекає на щось, витрачає час та енергію, знову і знову. Що в сімейному житті, що в таких розмовах - одне й те саме. Чоловік каже "кря-кря" і чекає на грунтовну відповідь із посиланнями на наукові джерела. Але відповідь на ті посилання буде знову "кря-кря". )))
RE: Доверия так и так не будет
І з логікою ви праві, я її завжди намагаюся знайти. Та в цьому випадку вже не сподіваюся.
Але коли якась нова розмова-суперечка з новою людиною, то на початку знову здається, що ось-ось буде відповідь. Я знаю, в мене дійсно забагато наївності та віри у людей, у свої вже немаленькі роки продовжую дивуватися та жахатися, но що ще здатні люди.((( Мабуть, треба брати в себе у руки, та як наступним разом буде час та натхнення, та жага вскочити в суперечку, покласти собі за правило не встрягати надовго: як за один-два пости видно, що йде ухиляння, то кидати як безнадійне.
Подумала ще. Ви казали - жодного випадку не було. (
То, виходить, взагалі не треба встрягати? Або хоча б одним постом - заперечити нісенітницям?
RE: Доверия так и так не будет
----- невелике уточнення - швидше за все йшли, звинувативши у невдачі розмови жінок
Подумала ще. Ви казали - жодного випадку не було. (
То, виходить, взагалі не треба встрягати? Або хоча б одним постом - заперечити нісенітницям?
---- ну, гадаю, це кожна жінка сама має вирішувати
Часто у розмови є якась кількість читачок, які мовчать. То для молодих дівчат важливо буває побачити альтернативу тим побрехенькам і маніпуляціям. А от бачити, що знову чоловік дуркує, а стрша жінка сприймає це як належне і наче навіть "вірить" у його добросовісність - це закріплює стереотипи, і до того ж може формувати уявлення, що фемінізм - справа безнадійна. Бо ось знову ми бачимо, як чоловік знущається з жінок, а вони йому це спускають, то хіба це не те саме, що відбувається в цілковито патріархальному середовищі? То де різниця?
Може, якщо усвідомити, що переконання більшості чоловіків - справа безнадійна і навіть в якихось аспектах шкідлива, у конкретної жінки з*являться інші цілі для таких розмов. А може й не з*являться.
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
в це легко вірю
швиденько відмовитися від початкової тези, коли вона остаточно дискредитована, та почати тулити за щось абсолютно інше, але що доводить початкову чоловічу правоту - цього добра навалом
RE: Доверия так и так не будет
Змінював свою початкову думку приймаючи до уваги аргументи опонентів.
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Дурню може будь-хто ляпнути, а ось упиратися та шукати аспекти, коли вже ясно, що це дурня, то вже мабуть буде лише дурень, якому несила визнати неправоту, або троль, який все розуміє, але хоче дражнити та дратувати співрозмовників.
На одному форумі, де часто читаю різні теми, спостерігаю і те, і інше (й визнання помилок, і "шукання аспектів"). Перші виглядають достойно, другі дуже скоро потрапляють для багатьох в категорію тих форумчан, з ким не варто вести розмову.
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
ну от тупо каже неправду
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
прикидалися, що змінили, коли вже зовсім сором починався, або вас відверто посилали матом;
а тоді там же, знову, з тією ж жінкою чи іншою, починали те саме, ніби нічого і не змінили і не вибачалися, поверталися до своїх первинних тез;
тому ваші слова про згоду чи зміну думки, чи вибачення нічого не варті, ви в будь-який момент скажете "я взагалі про інше, я такого не казав", а через десять хвилин чи півгодини, впевнившись, що хтось з вами ще говорить, легко повернетеся до старого;
нічого ви не змінювали, брехали і прикидалися, що змінили;
і жодної іншої мети, ніж жрати жіночу увагу, у вас немає;
RE: Доверия так и так не будет
Зачем что-то скрывать? У вас есть свои деньги которыми вы распоряжаетесь так как посчитаете нужным. Ваш близкий человек знает что у вас эти деньги есть. Он знает что вы работаете и у вас есть счет. Вы вкладываетесь в общие семейные проэкты, покупаете, например, продукты в магазине и т.д. и т.п. Предоставление пароля от своего счета в данной ситуации как елемент доверия -- излишне. Наоборот я бы сказал что если ваш близкий человек вам доверяет он не должен интересоваться паролями от ваших счетов.
Но это не является каким-то правилом обязательным к исполнению. Каждый решает сам как ему удобно. Я просто говорил о том что доступ к вашему банковскому счету не должен быть обязательным условием доверия в семье. Ваш близкий человек должен понимать что возможно вы психологически себя чувствуете лучше когда полностью контролируете что-то принадлежащее вам. Это не обязательно должен быть только банковский счет. Я там выше писал о зубных щетках. Это же может касаться расчёсок. Или еще каких-то аспектов вашей личной гигиены и вашей жизни. Если близкий человек вас любит и уважает он должен понимать и уважать ваши желания там где они не противоречат смыслу и сути семьи. Т.е. если вы в браке желаете жить в отдельной квартире, например, зачем тогда вообще заключать такой союз?
RE: Доверия так и так не будет
Доходы в браке - не моё и не его, а общее. И контролируют - сообща.
Может, и ребёнка тогда не доверять близкому? Контролировать полностью самому, раз так комфортнее.
А спать - в отдельной комнате, с дверью, запирающейся на замок. Ну, чтобы лучше контролировать свою жизнь. Вот комфортнее так.
Почему вы сюда гигиену привязываете - мне не понятно. Совершая обыденные действия - чистку зубов - но чужой щёткой, можно устроить никому не нужный обмен микрофлорой. Поэтому щётка у каждого своя.
Каких действий с неприятными последствиями вы опасаетесь, предлагая скрывать деньги?
И раз опасаетесь, значит, не доверяете.
Вот, попалось в сети, в подтверждение моей точки зрения:
Мнение психолога: "Раздельное ведение бюджета, накопления на черный день говорят о том, что люди не доверяют друг другу. Эта ситуация – бомба замедленного действия". (Там длинная статья "Как правильно организовать отношения к деньгам в семье – вопрос финансового доверия", сайт - Энциклопедия здоровой жизни. С ссылкой пост скрытый получается).
RE: Доверия так и так не будет
Тратят сообща. А контролировать ваш счет вы можете сами.
Может, и ребёнка тогда не доверять близкому? Контролировать полностью самому, раз так комфортнее.
Во первых, ребенок у вас как раз общий. Во вторых, если вы хотите ребенка воспитывать сама -- есть банки спермы.
А спать - в отдельной комнате, с дверью, запирающейся на замок. Ну, чтобы лучше контролировать свою жизнь. Вот комфортнее так.
Да и замуж не выходить. Если комфортнее так.
Почему вы сюда гигиену привязываете - мне не понятно. Совершая обыденные действия - чистку зубов - но чужой щёткой, можно устроить никому не нужный обмен микрофлорой.
Вы никому не нужный обмен микрофлорой устраиваете во время каждого поцелуя. А уж во время секса какой обмен вы устраиваете я вообще промолчу. Потому персональная щетка это не вопрос гигиены. Это вопрос вашего удобства и ваших предпочтений.
Каких действий с неприятными последствиями вы опасаетесь, предлагая скрывать деньги?
И раз опасаетесь, значит, не доверяете.
Повторяю -- вы не скрываете деньги. Вы контролируете свой счет. Это разные вещи.
Да вы опасаетесь. Так почему бы вам не устранить хоть какие-то опасения из вашей жизни чтобы спокойнее смотреть в будущее? Вашего партнера это не должно задевать. Он должен понимать что это ваша натура. Вы опасаетесь. Это не вопрос вашего доверия к нему конкретно.
Re: Доверия так и так не будет
Что значит "как раз общий"? А что не общее?
Не хочу сама, но это как раз вы про деньги начали, что а вдруг они из тумбочки пропадут, вдруг близкий их проиграет... Вот я продолжаю вашу мысль: вдруг он за ребёнком не уследит...
Да и замуж не выходить. Если комфортнее так.
Почему же, выходить. Только как вы сказали выше - по возможности лимитировать всякое.
Никто не клянётся, вступая в брак, спать в одной комнате.))
Вы никому не нужный обмен микрофлорой устраиваете во время каждого поцелуя. А уж во время секса какой обмен вы устраиваете я вообще промолчу. Потому персональная щетка это не вопрос гигиены. Это вопрос вашего удобства и ваших предпочтений.
Щёткой обмен поосновательней выходит, с повреждением слизистой, т.е. с попаданием в кровь. А во время секса с презервативом особого обмена, думаю, нет.
Повторяю -- вы не скрываете деньги. Вы контролируете свой счет. Это разные вещи.
Да вы опасаетесь. Так почему бы вам не устранить хоть какие-то опасения из вашей жизни чтобы спокойнее смотреть в будущее? Вашего партнера это не должно задевать. Он должен понимать что это ваша натура. Вы опасаетесь. Это не вопрос вашего доверия к нему конкретно.
Что значит "контролируете"? Имеете к ним единоличный доступ? При желании можете оставить партнёра без денег?
У меня нет "опасений вообще". У меня опасения относительно конкретных людей в конкретных моментах. Кому-то не смогу доверить ребёнка, кому-то личные тайны. Близкому человеку, которому доверяю, доверяю всё. Если кому-то не доверяю деньги, значит, опасаюсь, что тот человек может меня подвести/обмануть/предать.
В общем, мы уже кругами ходим. Я уже и цитату из статьи приводила, там мнение психолога: нет доверия в финансах - значит, люди в семье не полностью друг другу доверяют.
Если у кого такая натура, что он "опасается вообще", значит, никому не доверяет, в том числе якобы близкому.