![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
À la guerre comme à la guerre
У коментах посту про приховану ворожнечу Луче поставила дуже слушне питання:
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
RE: Доверия так и так не будет
Вы в курсе, как в полиции разгоаривают с изнасилованными женщинами? А с женщинами, которых муж подвергает побоям?
С какой охотой вообще полиция открывает такого рода дела?
Или вы все-таки вчера родились?
Предупреждать надо, разжигать недоверие к миру -- делать человека одиноким и несчастным.
Как быстро мущинки заводятся, когда понимают, что придется самим стирать носки :)
RE: Доверия так и так не будет
Носки стирать не трудно. Куда трудней гладить рубашки. Это была шутка. Извините, но мне сложно было установить логическую связь между словами о доверии и стиркой носков.
RE: Доверия так и так не будет
Вас партнёры по бизнесу ни разу не кидали? Здорово прочищает мозги насчёт "на кого оформить имущество и банковские счета" и "с кем и на каких условиях брать кредит".
Я же не просто так пишу "вкладываться в себя", "продумывать пути отхода".
Чтобы что-то делать - с полицией, с общественными организациями, со своей дальнейшей жизнью - ресурсы нужны. И никогда нельзя позволять эти ресурсы у себя увести. И куда мы пришли? Снова к постоянной бдительности.
Извините, но мне сложно было установить логическую связь между словами о доверии и стиркой носков.
Мужчины оч. быстро начинают рассказывать женщинам, как те будут одиноки и несчастны без мужчин, бедняжжжки, когда возникает неиллюзорный шанс, что женщины откажутся их обслуживать, и, оужас, мужчинам придётся стирать себе носки.
RE: Доверия так и так не будет
Если в семье мужчина и женщина работают, женщина не должна стирать всем носки или готовить всем завтраки или делать что-либо еще столь же "традиционно" женское, самостоятельно воспитывать ребенка, например. Я бы тоже не стал называть это войной. ИМХО.
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Но и союзник из вас никакой. Денег общественных, может, и не присвоите, но даже примитивное "выбери женщину", скорее всего, зафейлите.
RE: Доверия так и так не будет
Вы правы. Я буду выбирать не по принципу: "выбери женщину" а по принципу: "выбери достойного человека". В случае с Хиллари и Трампом я бы выбрал Хиллари вовсе не потому что она женщина пробившая "стеклянный потолок" и т.д. и т.п. А потому что она была лучшим кандидатом.
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Люди в жюри, как и вы, не думали "я отберу кандидатов, хуже играющих на скрипке, но с писькой, а не с сиськами, потому что оркестр - место для людей с письками". Они искренне могли думать, что выбирают лучше играющих и свободны от предрассудков, а что процент тьоток в оркестре низкий - это они объективно играют хуже.
Потом сделали прослушивание за ширмой.
Процент тьоток, прошедших испытание и принятых в оркестр, сколько-нибудь заметно не подрос.
Но люди не остановились на этом и не сказали "знач, женщины играют хуже, объективный факт". Они почесали репу и сделали на полу мягкий ковёр, чтобы не было слышно, в туфельках на шпильках там скрипач(ка) или в ботинках.
И - оп-па - процент тьоток среди людей, принятых в оркестр за умение играть на музыкальном инструменте, резко взлетел.
Я к тому, что в уйме случаев невозможно "не смотреть на пол и расу кандидаток или кандидатов", а когда вы посмотрели на пол, выключить предрассудки усилием воли вы не сумеете, поскольку заранее их отрицаете. Хотя они у вас стопудово есть, поскольку вы выросли в современном мизогиничном обществе.
Но смысл акции "выбери женщину" даже не в том, чтобы вернуть женщинам равные условия выбора, которых они лишены. Там есть две более интересные задачки.
Первая - в том, чтобы выбирать женщину, отслеживать своё сопротивление и наблюдать, по каким критериям ваш мозг пытается назначить её недостаточно компетентной. И насколько эти критерии объективны, формализуемы и приложимы к кандидатам-мужчинам и к мужчинам-ширмам (вместо женщины отбор проходит мужчина, либо её виртуал, либо камрад, который выступает вместо неё в ситуациях, когда это возможно: сыграть за неё на скрипке он не сможет, а вот ответить на вопросы про цены и условия выполнения какой-то работы отлично сможет).
Вторая - сказать "окей, я сейчас один раз выберу женщину несмотря на то, что считаю её специалисткой хуже Васи, хоть и достаточно компетентной для выполнения этой работы, и наилучшей из всех женщин-кандидаток (выделенное курсивом важно: ваш мозг будет пытаться заставить вас проигнорировать эти слова и орать "я должен выбрать некомпетентную чувиху?" - нет, не должны, выбирайте достаточно компетентную для выполнения задачи, но ту, которую считаете хуже мужчин-кандидатов). я сделаю это один раз, потому, что женщинам в этом мире приходится незаслуженно фигово. и я хочу и могу это немного скомпенсировать здесь и сейчас".
И тоже отслеживать свои реакции и то, по каким объективным, формализуемым критериям вы сделали выводы о некомпетентности Маши и компетентности Васи.
Почему "один раз и в порядке эксперимента" - потому что иначе вы начнёте спрашивать "а вот ещё якутов и людей с инвалидностью угнетают, как мне выбрать между женщиной, якутом и человеком с инвалидностью???" и любыми способами пытаться отмотаться от того, чтобы выбрать таки женщину. Так что ответ "сегодня - выбирайте женщину, потому что тренинг такой; завтра можете выбрать якута, если захотите".
Впрочем, мужчины 100% сливаются до начала такого эксперимента, даже в щадящем режиме "всего один раз" и с оговоркой "достаточно, ять, компетентную, а не недостаточно, ять, компетентную".
Ещё ни одного не видела, который бы это сделал на практике и рассказал про свой экспириенс.
RE: Доверия так и так не будет
А как-нибудь объясняли, почему не?
RE: Доверия так и так не будет
Мизогиния же.
RE: Доверия так и так не будет
Вы сами тоже не сделали и так говорили?
RE: Доверия так и так не будет
Про то, что это ж выйдет невыносимая дискриминация мужчин, несправедливость и кошмарное угнетение (видимо, от одного раза тоже).
Про то, что получится ааа положительная дискриминация (не бывает, но они воображают, что привели очумительно убедительный аргумент) - и, видимо, мир рухнет, земля налетит на небесную ось и сатана явится в языках пламени утащить их в адЪ. При этом объяснить, чем плохо то, что они называют "положительной дискриминацией", обычно не могут, кроме как "одна женщина получит в каком-то небольшом количестве и с моей помощью ресурсы и возможности, которых согласно текущему мироустройству ей получать не положено".
Про то, что женщины должны добиццо и вырваццо вперёд на общих основаниях (то есть, игнорировали тот факт, что женщины находятся не в равных с мужчинами условиях).
Про то, что женщинам-де оскорбительно и обидно, что их выберут в результате этой акции, типа им бросят в лицо, что они слабые, никчемные и не могут в суровой борьбе добиццо и вырваццо вперёд - а онжеджентльмен и не может так оскорблять милых дам.
Про то, что неправильно выбрать некомпетентную Машу, а не компетентного Васю, "за сиськи" (как раз поэтому я столько раз пишу: считаем Машу, млин, компетентной; компетентной Машу считаем; Машу компетентной считаем; считаем компетентной Машу, - и не доходит, "женщины априори хуже" оч. крепко в головах застряло) .
Про то, что экономически неоправданно выбрать менее компетентную (но компетентную) Машу, чем более компетентного Васю (эти быстро сознаются, что им похрен на справедливость и, как в предыдущем пункте, они никаким усилием воли не могут себе представить Машу, более компетентную, чем Вася)
"Ну я буду смотреть на компетентность _человека_" - эти не соображают, что надо дать поправку на собственную мизогинию, и воображают себя от неё свободными и просветлёнными шо капец - в этом вон morbus_gallus выше по треду отметился.
Но вообще вертятся как ужи на сковородке, 100500 отговорок, лишь бы не кивнуть и не сказать "окей, один раз я это сделать могу".
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
http : // nyphil . org / about - us / meet/musicians-of-the-orchestra#violins
Похоже у них там проблем с женщинами-музыкантами нет.
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
И так это продолжалось, пока она из каких-то целей (возможно, готовясь передать проверку ассистенту) не разработала систему критериев и не присвоила каждому критерию балл. И при повторной проверке работ с этой системой критериев оказалось, что она совершенно несознательно, но достаточно серьезно занижала оценку студенткам (а студентам — нет)!
Самое забавное, что в комментарии к посту, где она этот случай описывала, тут же приперся коллега-мужчина и заявил, что у него такой системы критериев нет, но он всех оценивает справедливо! (мужская логика, одна штука)
Чую, что ентот товарищ из них же будет.
RE: Доверия так и так не будет
Ошибка. Нет, если вы заранее разработаете балльную систему с четкими критериями и только потом будете приступать к оценке, то вы, как минимум, снизите субъективность, а в идеале — исключите ее вообще.
Но это же сложно, надо признать, что у тебя бывает ошибка восприятия, подменить "интуитивную" оценку логическими критериями, разработать эти критерии... проще делать все как есть и утверждать, что судишь беспристрастно.
RE: Доверия так и так не будет