![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
À la guerre comme à la guerre
У коментах посту про приховану ворожнечу Луче поставила дуже слушне питання:
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
RE: Доверия так и так не будет
Коды-пароли от карточек тоже общие - т.е. каждый знает, где карточки и какие пароли.
И мой вопрос был, что вы подразумеваете под доверием близкому человеку, в чём?
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Щётку и счёт у меня не получается так уравнять, как у вас.
Щёткой я не хочу чтобы кто-то пользовался, потому что это не гигиенично и могут быть проблемы со здоровьем. Это вроде как вопрос безопасности.
А счётом, допустим, не хочу, чтобы кто-то пользовался, потому что... что?
RE: Доверия так и так не будет
Это вроде как вопрос безопасности и здоровья. Аналогично. При этом если вам хочется, вы можете иметь общую щетку или поделиться паролем своего счета.
Вы во время близости доверяете своему партнеру? Не боитесь что он вас спидом или сифилисом заразит? Вот вам пример доверия. Хотите еще?
RE: Доверия так и так не будет
Во время близости доверяю, только всё равно же презервативы, чтобы не забеременеть, так что не знаю, учитывать ли это.
Да, хочу ещё примеров, давайте, пожалуйста.
RE: Доверия так и так не будет
Доверие в том что вы согласились с этим человеком жить в одном доме, спать в одной кровати, есть из одной кастрюли, родить от него детей и воспитывать их вместе. Как видите пароль от личного счета в банке в этот перечень никоим образом не вхож. Не делиться паролем это не вопрос доверия это вопрос отношения к жизни.
RE: Доверия так и так не будет
Вы согласились жить, спать, есть, родить, а пароль-то почему не согласитесь дать?
Почему близкий вам станет подозрителен, если заинтересуется вашим паролем? Вы же ему доверяете? Значит, ничего плохого он вам не сделает, зная ваш пароль.
Или вы понимаете, что может и сделать, и поэтому пароль не даёте? То есть, именно не доверяете человеку.
Чтобы жить, спать, есть, нужно доверие в том, что человек не убийца - как бы крайний случай. Допустим, живём-едим-спим, а если что-то не складывается - разошлись.
Вот родить или пароли-карты - это уже может поставить в зависимость, захочет один уйти - а ресурсов не хватает. А второй этим и пользуется, так как оказался недостоин доверия.
Так что как видите, пароль от личного счёта ещё как вхож в перечень доверия.
RE: Доверия так и так не будет
"Родить" -- это как бы входит в "пакет". Т.е. обычно люди вступая брак надеются кого-то родить. А пароль в пакет не входит. Почему вы должны ставить себя к кому-то в зависимость если вам удобнее себя в зависимость не ставить? Что это за жертва без причины? Назовите мне достаточную причину предоставления вашему близкому пароля от вашего счета.
RE: Доверия так и так не будет
И родить - это тоже часто ставить себя в зависимость. Если не должны и не удобнее, тогда уж рожать после того, как будет обеспечена возможность полной независимости от партнёра в случае рождения ребёнка.
Какой счёт вы имеете в виду? Если это доходы в браке, то это общая собственность.
RE: Доверия так и так не будет
Некоторые даже и без секса. Но мы будем придерживаться золотой середины.
И родить - это тоже часто ставить себя в зависимость.
Я так понимаю что и ваш партнер себя в зависимость ставит при рождении ребенка.
Ребенок общий. Женщина тоже уйти может оставив ребенка мужу.
Какой счёт вы имеете в виду?
Ваш банковский счет имею ввиду. Он ваша собственность, а не общая. И это ваше дело делиться вашими деньгами с другом или нет.
RE: Доверия так и так не будет
Ребенок общий. Женщина тоже уйти может оставив ребенка мужу.
Ммм... при том, что она вообще не собиралась уходить и бросать ребёнка?
То есть, на заявление мужа об уходе, скажет "ах так? нет, тогда это я ухожу?"
Или, например, когда бросил беременную?
Ваш банковский счет имею ввиду. Он ваша собственность, а не общая. И это ваше дело делиться вашими деньгами с другом или нет.
Если это не добрачная собственность, а в браке на этот счёт идёт моя стипендия-пенсия-зарплата, то это общая собственность.
UPD. Про зависимость при беременности и рождении - степень зависимости разная.
Жена-то может мужу оставить (если успеет), но она при этом весьма вероятно теряет доход во время беременности и сразу после родов. Вероятно - теряет часть здоровья. У партнёра этого нет.
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Э, нет. Сразу видно, что вас не кидали, такая наивность розовенькая с блёсточками.
Скажем, если вам надо быстро-быстро сваливать от абьюзера и думать, где и на что жить, вам будет важно, есть ли у вас отдельный счёт, от которого абьюзер не знает пины и пароли (а на нём не написано "я абьюзер", и, по рассказам это дело переживших, первый раз получить в торец всегда оч. внезапно, если не знать, что вы на войне).
Поэтому, если вы не знаете, что вы на войне, и доверяете, это один расклад и одни перспективы на дальнейшую жизнь, а если знаете и бережётесь, то другие.
RE: Доверия так и так не будет
Вы видели этого человека. Он знал. Он берёгся. Он носил на голове шапочку из фольги, в рюкзаке зонтик, в кармане ножик, на теле бронежилет. Потом ему на голову упал кирпич... Вы знали и его последователя ходившего в каске. Последователю на голову упала железобетонная плита...
Можно быть женщиной и бояться мужчин или быть мужчиной и бояться женщин. Можно не купаться в море потому что там акулы и не ездить в Африку потому что там бармалей. Этот список можно продолжать бесконечно.
Тех кто не боится купаться, ездить и ходить без шапочки и каски можно называть наивными придурками.
Вы не хотите делиться паролем не потому что не доверяете вот этому конкретному человеку которого где-то как-то в чем-то даже любите иногда. Вы не делитесь своим паролем от банковского счета потому, что не доверяете вообще. И даже не мужчине. Вы вообще не доверяете. Боитесь что вас кинут. Изнасилуют в подворотне. Заберут все деньги. И это вполне возможно -- разумно.
Вполне разумно, просмотрев данные статистики, справедливо бояться мужчин -- насильников, убийц, мошенников. Вполне разумно, идя по темной улице в позднее время суток бояться.
Вы не доверяете пароль от вашего счета не потому что вы на войне, а потому что вы человек благоразумный, понимающий, что жизнь сложная штука и в ней все возможно. Сегодня у вас любовь, а завтра страшная инопланетная бацила разъест вашему спутнику жизни мозг и он придушит вас ночью подушкой.
Вступая в отношения вы не клялись делиться паролями счетов, зубными щетками и ушными протезами -- потому что правила гигиены. Вы доверяете этому человеку потому, что готовы с ним спать, есть, жить в одном доме и возможно даже родить от него ребенка.
Ваше недоверие это даже не боязнь мужчин это ваше отношение к жизни. Оно вполне понятно но не спасет от кирпича с крыши.
RE: Доверия так и так не будет
И пароль близким я доверю, другим нет. А не "не доверю вообще".
RE: Доверия так и так не будет
А что если вы зарплату в тумбочку, а назавтра там пусто. Потому что близкий человек все в карты проиграл. Ну бывает. При этом он вас будто как любит. Правда ведь? Просто характер у него слабый. Нервы ни к черту. Друзья плохие. Игорный дом рядом. А вы и не знали что он по натуре игрок. Вот как-то не сложилось раскрыть это свойство его натуры. Вернулся домой, извиняется. Плачет. "Больше не буду" -- говорит. Я бы общую совместную собственность все же как-то лимитировал на всякий случай. Если есть возможность, конечно. Что бы был этот самый ресурс "на всякий случай".
RE: Доверия так и так не будет
Ну вот определение доверия из сети:
"Доверие - готовность передать в пользование другому человеку ценные для себя вещи. Основывается на уверенности в порядочности, доброжелательности и компетентности партнера.
Доверие может быть финансовым, деловым и личным (психологическим). Финансовое доверие - готовность одолжить деньги в уверенности, что человек их возвратит в срок. Деловое - готовность поручить задание в уверенности, что человек его качественно выполнит. Личное доверие - готовность поделиться личной или сокровенной информацией, уверенность в его заботе и ответственности в том, что касается наших интересов".
А ребёнка такому человеку можно доверить, что ли?
Деньги получается нельзя - вдруг игрок и проиграет.
А ребёнка можно? Вдруг безответственный раззява - уронит или потеряет?
А секреты можно? Вдруг болтун и разболтает?
В общем, пароли-зарплаты туда же, к доверию. Если прячут - значит, не доверяют. Ну, или доверяют не полностью, например, а только в вопросах финансов. Но всё равно к доверию пароли имеют прямое отношение.
RE: Доверия так и так не будет
или вот
In a social context, trust has several connotations. Definitions of trust typically refer to a situation characterized by the following aspects: One party is willing to rely on the actions of another party; the situation is directed to the future.
Давайте оставим финансовое доверие финансистам. Нас интересует доверие человеческое. Возникающее между двумя близкими людьми.
Вы вступая в брак формально жизнь другому человеку доверяете, потому с его стороны неэтично интересоваться у вас паролями счетов где хранятся ваши финансовые средства. Или считать недоверием с вашей стороны нежелание делиться этой информацией. Это ваше дело.
RE: Доверия так и так не будет
Если доходы в браке, то это не моё дело, а общее. Как можно это скрывать?
Ну, на деле-то можно, но, значит, доверия нет. Человеческого. То есть, один допускает, что второй может его подвести или предать. Доверие - это же не только доверие, что не придушит ночью там или в суп яду не насыплет. Или вы только это и имеете в виду?
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Зачем что-то скрывать? У вас есть свои деньги которыми вы распоряжаетесь так как посчитаете нужным. Ваш близкий человек знает что у вас эти деньги есть. Он знает что вы работаете и у вас есть счет. Вы вкладываетесь в общие семейные проэкты, покупаете, например, продукты в магазине и т.д. и т.п. Предоставление пароля от своего счета в данной ситуации как елемент доверия -- излишне. Наоборот я бы сказал что если ваш близкий человек вам доверяет он не должен интересоваться паролями от ваших счетов.
Но это не является каким-то правилом обязательным к исполнению. Каждый решает сам как ему удобно. Я просто говорил о том что доступ к вашему банковскому счету не должен быть обязательным условием доверия в семье. Ваш близкий человек должен понимать что возможно вы психологически себя чувствуете лучше когда полностью контролируете что-то принадлежащее вам. Это не обязательно должен быть только банковский счет. Я там выше писал о зубных щетках. Это же может касаться расчёсок. Или еще каких-то аспектов вашей личной гигиены и вашей жизни. Если близкий человек вас любит и уважает он должен понимать и уважать ваши желания там где они не противоречат смыслу и сути семьи. Т.е. если вы в браке желаете жить в отдельной квартире, например, зачем тогда вообще заключать такой союз?
RE: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Re: Доверия так и так не будет
RE: Доверия так и так не будет
Ребёнка ему можно? А то вдруг характер слабый, друзья плохие, напоили - за ребёнком не уследил. Бывает?
Или самому-то рядом с таким можно? Нервы ни к чёрту, характер слабый, может, ещё в голове какая не раскрытая ранее загогулина, стукнет что в голову - возьмёт и придушит.
Лимитировать - так уж по полной тогда. На всякий случай. Жизнь и здоровье дороже денег, почему же за них меньше опасаться надо?
RE: Доверия так и так не будет
Тогда уж лучше держитесь от семейных уз подальше. Но предупреждаю -- это вас не предохранит от падения на голову кирпича.
RE: Доверия так и так не будет
Вас контроль собственных счетов тоже от кирпича не убережёт.
RE: Доверия так и так не будет
ви - їжа для нього
RE: Доверия так и так не будет
але це в даному разі марна довіра;
в нього інші мета, для нього кожний комент, що більший - то краще, де він знецінює чи ображає жінок, чи жінки з ним погоджуються - вже досягнення;
ви дали йому змогу написати безліч коментів, зміст яких не в тому, що всі його вважають одоробилом неччесним і він не заслуговує на розмову, пішов геть; сам цей факт, що він повторює десятки разів нісенітниці - вже його перемога;