![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
À la guerre comme à la guerre
У коментах посту про приховану ворожнечу Луче поставила дуже слушне питання:
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
Крім того, є ще один нюанс. Що дає пересічній жінці усвідомлення чоловічої ворожості, крім "щастя" тепер її бачити без рожевих окуляів? Та, власне, нічого. Жодної користі, жодних плюшок, самий лише зіпсований настрій. Від вміння бачити ворожість вміння їй протистояти не з*являється автоматично, та й не завжди є можливість протистояти, бо вони впевненіші, згуртованіші та на їхній стороні сила й традиція.
Насправді я вважаю, що усвідомлення чоловічої ворожнечі дає жінці насамперед можливість обдумати свою стратегію й тактику. Хто попереджений, той озброєний, як казали латиняни. Кожній з нас доводилося отримувати від чоловіка болісний удар в спину – хіба це сталося б, якби нас с дитинства навчали, що до чоловіків не можна повертатися спиною? Зрада можлива лише між спільниками, а коли йдеться про стосунки ворогів, це слово просто недоречне: вороги не довіряють одне одному настільки, що це зраду унеможливлює.
Butthurt warning
Давайте одразу зробимо застереження: коли ми тут кажемо «чоловік» та «жінка», ми маємо на увазі насамперед соціальні ролі. Так, звичайно, бачачи перед собою людину з бородою чи її зачатками, ми очікуємо, що та особа відіграватиме соціальну роль «чоловік», а від особи з великими молочними залозами чекаємо відігрівання соціальної ролі «жінка», але якщо ви такий чоловік, що все, сказане тут про соціальну роль – не про вас, то видихайте спокійно, вас це не стосується, візьміть з полиці пиріжок.
Отже, соціальна роль «чоловік» – це роль володаря повелителя, головного героя, соціальна роль «жінка» – це роль «кушать подано», роль служниці, ба навіть рабині. Решта витікає з цього, будується на цьому базисі, всі соціальні ритуали та всякі там танці-шманці. Такою є на даний момент гендерна конструкція.
Тому насамперед чоловік чекає від жінки… хто сказав «секс»? Ні, беріть ширше: обслуговування. Так, коли жінка приваблива, а чоловік зацікавлений, він буде очікувати, що в сервіс-комплект ввійде і секс. Але обслуговування – то апріорі, за визначенням. Навіть від цілковито незнайомої жінки очікується обслуговування хоча б у форматі «милувати око».
За обслуговування чоловік може заплатити добрим ставленням, чимось на кшталт подяки (справжня подяка випливає з усвідомлення, що тобі зробили добро, а звідки йому взятися, якщо жінка в цьому форматі лише виконує обов’язок?) або грішми, якщо соціальний контракт цього вимагає (наприклад, вважається, що чоловік повинний витрачатися на дружину). Але може й не заплатити. Бо не зобов’язаний.
Гендерний конструкт є таким, що чоловік – об’єктивно – ворог жінки. З другом ти не знаходишся у стосунках, які вимагають від нього повсякчас тебе обслуговувати. Епамінонд не мив за Пелопідом підлогу, Атос не чекав від Портоса та Араміса готування йому їжі, а д’Артаньяна не просив відповідати його естетичному ідеалові і т. ін. Друга ти не поневолюєш. Поневолення – то ворожнеча за визначенням.
А якщо в нас ворожнеча, то на війні як на війні. І до речі, жінки це усвідомлювали завжди, а найкраще ті патріархатні жінки, які вигадали пословицю про голову й шию. Так, на боці чоловіків традиція та згуртованість – он наскільки охоче пацанчики вписуються за геть чужого їм Трампа! Але на боці жінок завжди були маніпуляції, облуда, брехня та схильність чоловіків до самоомани, притаманна всім надто самовпевненим особам. І ті з жінок, які розуміли все про чоловічу ворожнечу та користувалися своїм арсеналом свідомо, були позбавлені почуття провини, бо ж на війні як на війні. А почуття провини то дуже руйнівна штука.
Якщо в нас війна і ми усвідомлюємо це, надалі ми беремося до Сунь-цзи та починаємо ретельно його вивчати. «Хто знає себе та знає ворога, перемагає у 100 випадках зі 100. Хто знає себе, але не знає ворога – перемагає через раз. Хто не знає ні себе, ні ворога, завжди програватиме». Хіба ж це не слушно? Хіба не справедливо? Або ж: «Війна – то є дорога облуди. Якщо ти сильна, показуй, що ти слабка, якщо слабка – показуй, що сильна; якщо ти близько – показуй, ніби далеко, якщо далеко – вдавай, що близько, якщо можеш щось – удавай, що не можеш, якщо користуєшся чимось – удавай, що не користуєшся. Заманюй його зиском, приведи його у розлад та бери його. Прикинься жалюгідною, аби збудити в ньому самовпевненість, якщо він свіжий – втоми його, якщо в нього всі дружні, посій розбрат; нападай, коли він не готовий, наступай, коли він не чекає». Дуже корисна книжка.
Усвідомлення того, що в нас тут війна, допомагає ставитися до трансляції чоловічих цінностей як до ворожої пропаганди, отже, вирватися з-під їхньої влади над твоїм розумом. Тебе не спантеличить ані приязний тон, ані миловида зовнішність речника, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Геббельса. Тебе не зачепить лайка та ненависть, якщо ти внутрішнім оком бачиш перед собою Гебельса. Коли, зіткнувшись із твоїм спротивом, щойно приязний чоловік раптом переміниться на потвору, ти лише посміхнешся йому в обличчя: це був не раптовий удар, а очікуване демаскування ворога.
Хто така жінка-вамп і чого її так боїться, аж всцикається, чоловіча культурка? То є жінка, яка розуміє, що вона на війні, що вона партизан у ворожому тилу, і полонених не бере, бо партизанам нема чим їх годувати, і сама у випадку поразки на пощаду не розраховує. Вона б’ється за свої плюшки та отримує їх, бо ж на війні як на війні, соромитися нічого. Вона робить рейд по чоловічих кишенях як старостиня Василіса по обозах Наполеона, інтригує, маніпулює та стравлює мущінок одного з одним, як Сі Ші – якби Сі Ші діяла у власних інтересах.
Але така партизанщина – метода патріархатної жінки. Феміністкам вона може бути неприйнятна і навіть осоружна, бо ми радше регулярне військо.
Проте все, що сказане про партизанку, не менш стосується й регулярного війська. Скажемо чесно, теперішній фемінізм трохи нагадує мені ситуацію з нашим регулярним військом в Криму 2014 року, коли навіть ті, хто опиралися, не могли подолати психічний бар’єр та почати стріляти в росіян, а командири були ладні зрадити власних солдат та офіцерів. Так само і в голові сьогоденних феміністок є «зрадливі командири» – надбані за дитинства переконання та установки, які вмикаються, коли ми вступаємо в суперечку з чоловіком та велять нам бути лагідними, не ображати опонента, ігнорувати його зверхність та байдужість до нас, бо то звикле, робити чоловікам «знижку на виховання» і т. ін. Чому так чинить патріархатна жінка-«партизанка» зрозуміло: її мета не перемогти у війні, а пограбувати супротивника. Коли твоя мета – розбій на тилах, ти не розгортаєш знамен та не попереджуєш сурмою про атаку. Нехай чоловік собі вірить, що має справу з покірною кицею, поки та киця нишпорить у його гаманці.
Але нам, «регуляркам», треба спростувати належний порядок речей, а не витягати з нього вторинні вигоди. Отже, що ще нам дасть усвідомлення того, що ми на війні?
Мобілізацію. Дисципліну. Внутрішню зібраність. Готовність до атаки з боку супротивника. Стратегічне та тактичне мислення. Коли я раджу тут прочитати та застосовувати у житті Сунь-цзи, я не жартую.
Нарешті, об’ява «військового стану» дасть нам… пом’якшення напруження та зменшення негативних емоцій до чоловіків. Бо це неймовірно виснажує – докладати зусиль, намагаючись зберегти стосунки, раз за разом бачачи, як чоловік одним рухом пальця зводить все нанівець і навіть не помічає цього. Це виснаження потім обертається руйнівною ненавистю до чоловіка, коли ресурс закінчується та уривається терпець.
Усвідомлення того, що йде війна, і чоловік твій супротивник, зберігає масу душевних зусиль. Зрештою, противника не обов’язково ненавидіти, а війну вести на повне винищення. Вони сидять у своїх шанцях, ми в своїх, посередині колючий дріт та нічия земля – така ситуація значно краща, ніж «гібридна війна», коли супротивник весь час лізе тобі під шкіру.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Ниже в комментариях несколько ответов - как. Мучительно и с неукоснительным соблюдением взаимоисключающих параграфов в голове.
Естественно оно сочетается только у немногочисленной, но очень шумной категории радфемок, которая очень любит говорить за всё разнообразие феминистического движения и тем немало репутации этого движения вредят. У которых среди прочей шизоидной симптоматики отключился инстинкт размножения.
А в голову без вавки это всё очень болезненно укладывается.
no subject
И если вы можете объяснить, почему это не было враждебным актом, то попробуйте.
no subject
no subject
no subject
Если мой муж будет меня унижать, обесценивать мои дела, мою внешность, бить меня, принуждать к сексу, лишать доступа к финансам — ему за это ничего не будет; ему ничего не будет от правоохранительных органов; для него не наступит никаких социальных последствий — от него не отвернутся общие друзья и соседи (проверено!), даже те, кто ситуацию видели не понаслышке, он не станет нерукопожатным, он практически наверняка не выгребет от священника (если он религиозен), более того, в «разговорах в раздевалке» он может получить и свою долю похвалы за все эти действия («поставил бабу на место», «настоящий мужик» и т.д.), а вот я получу свою долю осуждения («ты доводишь», «хорошую жену не бросают/не бьют» и т.д.)
Да, конкретный муж может ничего такого не делать (и никогда не сделать), но его останавливает только его собственная добрая воля и совесть. Когда оккупационные войска входят в город и не карают строго за мародерство и насилие по отношению к местным, конкретный офицер тоже может делать «ці руки нічого не крали», но, как бы это сказать помягче...
Если мимопроходящий мужик ухватит меня за задницу, то он получит только смехуечки, как будто очень удачно пошутил, а мне будет предложено тоже посмеяться или принять этот акт как комплимент (проверено!); когда мужик постит в ФБ офигенно смешную шутку про то, как жену, отказавшуюся готовить ужин, елозят лицом по клавиатуре, он получит свои лайки, а возмутившимся теткам предложат поискать чувство юмора; когда известный украинский защитник интересов фрилансерства Пилип Духлий, желая показать ничтожность неприятного ему политика, называет его «бородатой женщиной», он получает лайки и обсуждение политика, но вопрос ничтожности женщины, собственно, вопросом ни для кого не является. И так везде и всюду.
Конкретный, отдельно взятый мужчина может всего этого не делать; но его удерживают только странные конструкции у него в голове или стечение обстоятельств (бывает, что в паре мужчина привязан к женщине больше, чем она к нему, и вынужден вкладываться в отношения, боясь потерять ее), никаких внешних рамок нет — группа «мужчины» все еще пока что враждебна группе «женщины». Никогда нельзя быть уверенной, что конкретного мужчину в какой-то момент не перемкнет и он не предаст, не побьет или не унизит женщину, просто потому что в социальной группе «мужчины» такие поступки (по отношению к женщинам) не маркированы как «предательство» или «плохой поступок», совершающий их не выходит из поля «хороший человек».
А как, понимая все это, жить с конкретным мужчиной? Ну хз, вот так и жить: быть готовой, стелить соломку, делать заначку, чучелком или тушкой не допускать потери социального круга и социального/профессионального статуса, рассчитывать количество детей исходя из собственных сил и ресурсов, стараться приобрести личную собственность и не терять ту личную собственность, которая была до замужества (никаких «дорогая, продадим твою квартиру и купим общую, побольше»), вкладываться больше в себя и свое развитие, а не в мужа (ну то есть в мужа, конечно, тоже, но в той же степени, в которой ты бы вкладывалась в подругу, а не жертвовать всем, как настоящая жена декабриста), наслаждаться текущим моментом и пользоваться поддержкой (и давать тоже, но без фанатизма, см. выше), пока она есть, но быть готовой к тому, что в любой момент все это может закончиться, и чтобы твой мир от этого не рухнул. А если зависимость уже есть и велика — то да, не пытаться играть честно, потому что правила уже несправедливы по отношению к жене.
Осторожно и с оглядкой, в общем.
Что касается других социально допустимых сортов скотства, ну дык женщины и мужчины — это не единственные группы с враждебными отношениями, что ж поделать.
no subject
а вы их скопом шизофреничками обозвали;
обана, да?
no subject
no subject
а я не собираюсь молчать о том, что не надо быть радфем, достаточно быть патриархатной домохозяйкой, даже не феминисткой, чтобы уже испытывать все те прелести, которые описали в ответ на вопрос; что это вообще модус операнди всех женщин, куда они нас загнали;
а то, понимаешь, мужчина может себе позволить испытывать приятжение и ненависть одновременно к той, которая ему изменила, например, а все женщины, с которыми это случилось, опа, шизофренички по факту обычных человеческих реакций;
мне похрен, надо им давить дальше или не надо, пусть удавятся своей глупостью
no subject
Я собственно имела ввиду, что в такой ситуации они воспринимают это как оправдание, а значит слабость, типа если начала отрицать, что радфем, то это от стыда принадлежать к неодобряемой группе. Но ваш подход тоже понятен и рационален, спасибо.
no subject
Естественно оно сочетается только у немногочисленной, но очень шумной категории радфемок, которая <...>
И где это я обозвал отвечавших здесь шизофреничками? Где это я причислял отвечавших здесь к радфем? Возникает впечатление, что Вы не слишком внимательно читаете то, на что отвечаете.
no subject
я не буду вас просить привести цитаты из радфем, где это "естественно сочетается" без спецэффектов, описанных здесь теми, кто отвечал, хорошо?
а то получится, что вы не только выстроили манипулятивное высказывание (конечно, не со зла, само вышло, это не поддевка), но и солгали;
я не люблю радфем - исключительно, как идеологический тупичок, люди - каждый отдельная песня - и не скрываю этого, но радфем как раз последовательно всем доказывают, что _оно_ не сочетается без описанных последствий и очень вредная штука; на чем, собственно, и базируется вся завиральная теория сепарации; типа это настолько вредная штука, что надо отделить женщин от мужчин для сохранение здоровья и психики хотя бы;
собственно, радфем первые честно назвали то, что происходит с женской психикой в результате, вот у обычной домохозяйки происходит;
понимаете, в чем засада с вашим высказыванием о радфем?
no subject
Зачем рассказывать кому-то о том, что он может увидеть сам.
no subject
вы на порносайтах-то бывали? на сайтах знакомств? в мужской компании, где обсуждают телок?
они там, по ссылке, и половины не добирают того, что я слышала и читала от мужчин;
дальше?
вы не могли бы дать ссылку на радфем, которые не пишут в духе "мужики казлы не умеют ебаться, как их ебать и получать удовольствие?", а вот ссылку, где радфем рассказывают, что можно любить человека (а не трахаться с ним), испытывать при этом к нему враждебность, и это классно?
потому что на счет "ненавижу бабу и ебу суку проститутку" мужики вот тем, по ссылке, дадут фору в любой момент;
так что ваше "зачем рассказывать" не работает; единственное, что оно доказывает, что для вас, когда вот это адресовано открыто мужчине - это кошмар, а когда женщине, то нельзя называть это враждебностью, это эксцесс и случайность;
увы, все наоборот; большинство совершающих насильственные преступления - мужчины, а не женщины, большинство, совершающих насильственные преступления против женщин - мужчины, никогда ни наоборот;
реальность сильно отличается от лабуды "не распространяйте свой личный скверный опыт на всех", которую вы тут вешаете выше;
по-моему, вы просто струсили, прочитав по ссылке, а я вот такое, как по ссылке, слыхала от реальных мужчин большой компашкой, в адрес реальных женщин, только менее истеричное и фантазийное, а основанное на уверенности в себе и опыте в осуществлении насилия;
страшно? мерзко? а представляете, как женщинам страшно и мерзко, когда это от мужчин не просто слова на экране, а потом приходите вы и говорите "ваш личный опыт не важен"?
идите с богом в свой мир розовых пони, и возвращайтесь, когда женщины сравняются с мужчинами по проценту убийств и нападений на гендерной почве
no subject
no subject
no subject
Впрочем, могу по памяти рассказать, после чего понял всю глубину пиздеца, который распространяют радфемки.
Одна из подписчиц паблика - девачка не указанного, но по всем признакам, старшего школького возраста, задавала там вопрос типа "Я поняла, что мне нравится мальчик, он привлекает меня в сексуальном плане НО ЭТО ЖЕ НЕПРАВИЛЬНО что делать?"
Вот это - пиздец. А не фантазии поехавших "уж мы с этими хуемразями ух что сделаем".