morreth | Про іноземну літературу українською

Про іноземну літературу українською

Раптом зрозуміла, де лопата у аргументі про переклади іноземної літератури українською мовою, на кшталт цього:

http://morreth.livejournal.com/2365161.html?thread=45525993#t45525993

Так, я теж читала пригодницьку та дитячу літературу здебільшого українською. Д'Артаньян, Мауглі, король Матіуш Перший, Дік Сенд, Шерлок Холмс, Ізмаїл, Цибуліно та Піноккіо, Натаніель Бампо-Шкіряна Панчоха та Пеппі Довгапанчоха. І ще багато хто.

Але скажіть мені, любі друзі, чи багато ви пригадаєте УКРАЇНСЬКОЇ пригодницької та дитячої літератури зі свого дитинства?

От я починаю загинати пальці, ведучи власний рахунок:

1. Нестайко, "Тореадори з Васюківки"
2. П. Панч, "Син Таращанського полку" (і те завдяки лише тому, що входив до шкільної програми - а то фіг би я його читала)
3. В. Владко - "Сивий капітан"; не сподобалося ще тоді, бо я обізнана була вже зі Стругацькими.
4. Олесь Бердник - оц було вже справжнє.
5. Яновський, хоча й це аж ніяк не дитяча література, але могутній неоромантизм, який вштирив моцно у головний мозок і спинний разом.
6. Лариса Письменна, "Там, де живе Синя Ластівка" - з задоволенням читала.
7. Борис Комар, "Векша" та "Мандрівний вулкан"
8. Микола Трублаїні, щось про те, як соціалізм прийшов до чукчів.

І ВСЬО. В мене ше пальці на руках не скінчилися, а вже всьо. Ну добре, щоб два пальці загнути, додамо умовно-українських (бо читані російською)

9. Володимир Кисільов, Девочка и птицелет"
10. Аліна Болото , "Червяк по кличке Тайфун"

Більше нічого не можу пригадати, хоча читала в дитинстві - як за себе кидала. Але то все була така собі літературна січка, з якої нічого конкретного не пригадується, а що пригадується - то лише уривками та епізодами. Ось наприклад, були ми підписані на "Піонерію", та читала я там про юних попаданців у країну, де люди з блакитним коліром шкіри пригнічували людей з іншими кольорами. Ніхрєнаськи більше не пам'ятаю з того шидевру. Або знов шось про чукчів, згадую лише тому, що головного героя звали Мача. Якась байда про козака, що знайшов іншопланену шаблюку. Таке шось, якісь клаптики. Так, є ще прошарок історико-пригодницької літератури: Загребельний, Ян, Мушкетик, Малик і т. ін. Її я в лист не вношу, вона числиться окремо, бо її я читала вже в дорослому віці.

От і скажіть мені - людина пише, що читала Крапівіна українською - а де власне український письменник, який міг би стати врівень з Крапівіним? Де українські Кассиль, Желєзніков, Алєксін, Буличов, Вєлтістов? Чому це поле порожнє? Де все поділося?

Flat | Top-Level Comments Only

Напрямок думки правильний, але трохи не так. Яка, наприклад, суто російська проблематика у творах того ж Буличова? Чи потреба у саме російському авторі в цьому жанрі? Буличова, як приклад, використав лише тому, що нікого іншого з останнього списку не читав. Або, чому ніхто з українців не писав, як Буличов українською? Ніхто ж не забороняв, ніякого дисидентства в цьому не було. Чому українська література була зациклена на самій собі, на суто українському контексті і, зрештою, виявилася мало придатною для експорту і використовується переважно для власного вжитку? Справа ж точно не у відсутності талантів і навіть геніїв.

Буличов пише про дівчинку, яка живе у Москві майбутнього. Вона потрапляє у Москву минулого, се Москва нашого сьогодення. Її ліпші друзі - Аркаша й Пашка - росіяни, у їхніх стосунках відтворюєься російська ментальність.

Це природно - письменник має писати про те, що знає, чим живе.

Або, чому ніхто з українців не писав, як Буличов українською? Ніхто ж не забороняв, ніякого дисидентства в цьому не було.

Аось про це буде окремий пост.

А холера його знає. Але кого не згадаю з дійсно цікавих українських фантастів, то кожен був або під опалою, або й попросту сидів.

а тут досить просто: Буличов писав РАДЯНСЬКУ фантастику - та й сам він мешканець серця нашої Батьківщини, Радянського союзу, міста-герою Москви. так що - "на жаль та ой!" - тут без варіантів. Рівня Буличова письменники - драпали в Москву й вливалися в мейнстрім мабуть?

Мені здається, що якби Аліса жила не в Москві, а у Києві, то суттєво нічого не змінилося б. Все таки там не про росіян, а радянських людей. Пишіть. Чекатиму, обов'язково сперечатимусь.

дуже змінилося б, по-перше, була б чудова можливість ніколи не прочитати Буличова, якщо б він вперто селив своїх персонажів не там; ця можливість і досі є для російськомовних письменників, он, розпитайте хозяйку цього жж

Не обов'язково. У того ж Донченка і Нестайка герої живуть в Україні і це не заважало авторам з успіхом видаватися і перекладатися в Союзі. Головне, щоб герої були лояльні радянській владі і несли потрібний виховний момент.

А таке часом було не у всіх національних "меншин" у Рад. Союзі?

На жаль, нічого не знаю про літературу інших народів СРСР. Так само?

Так, але й не так.

Была довольно немалая дагестанская литература, посвящённая дагестанским реалиям, пусть и в формате "как советская власть пришла в аул и сделала всем счастье".
Был Юрий Рытхэу, всю свою жизнь писал про Чукотку.
В Киргизии был Чингиз Айтматов, и он офигенный гениальный писатель, который писал на материале родной степи.
Фазиль Искандер есть, он из Абхазии, написал дофига всего про село Чегем.

Причём они писали, насколько я понимаю, на родных языках, а издавались на родном и на русском - кто сам переводил, кого переводили. Кроме Искандера, он, по-моему, сразу на русском писал, хотя могу ошибаться.

Национальная литература союзных республик во многом (не у всех авторов, конечно) опиралась на два столпа: "экзотичности" и "фронтира", там в фокусе повествования была граница между порядком и хаосом, активный переход из тьмы на свет, где более или менее "свет" = советская власть, справедливая и достойная.
Получалось что-то типа вестерна, написанного индейцами.

А Айтматов - он ведь частично и казахский, правда?
Если казахских вспомнили, то тогда и Есенберлин (если я не перепутала фамилию). очень сильная историческая проза.

Айтматов написал несколько книг, у которых действие происходит в Казахстане, пьесу в соавторстве с казахским драматургом, и по его книге снят фильм на казахском языке. Но сказать, что он казахский писатель... хм, вряд ли.

Ильяс Есенберлин - ага, есть такой.)

(no subject)

tin-tina.livejournal.com - 2014-04-29 13:05 (UTC) - Expand

Спасибо за интересный анализ, узнал много интересного. Про Искандера и Айтматова конечно же слышал. Вижу вы не из Украины. Я вас не сильно напрягу, если попрошу назвать кого- нибудь из украинских писателей хотя бы всесоюзного значения, советского периода. О котором за пределами Украины знали, как о выше названых авторах. Мне интересно мнение человека со стороны.

Тут смотря кого считать украинскими писателями... Бабеля, Макаренко, Багрицкого считаем? Если да, то они.

Советского периода - Гончар, Вишня, Корнейчук.

Нодар Думбадзе туда же, и Чабуа Амиржэби.

Второго (он Амирэджиби) не вспомнила, гуглить пришлось, хотя "Дата Туташхиа" читала.

А Думбадзе - да, и он классный.)

В Азербайджане были, например, братья Рустам Ибрагимбеков и Максуд Ибрагимбеков, писали, правда, врозь. Очень неплохие романы из современной жизни, некоторые были экранизированы. В основном на местном материале, и очень неплохо передавали колорит Баку. Натик Расул-заде тоже писал неплохие романы. Были несколько очень хороших писателей-фантастов - Войскунский (хотя он и о войне писал), Альтов, Журавлева, Лукодьянов. Это те, кого я помню сейчас, а читала в свое время и других.

и кстати, практически все писали на русском, afaik

Edited 2014-04-30 00:50 (UTC)

А армяне или грузины (кроме поэта Сталина, конечно). Меня интересуют народы, сформировавшие свой, этнос, язык, культуру задолго до вхождения в состав России.

(no subject)

blades-of-grass.livejournal.com - 2014-04-30 12:47 (UTC) - Expand

(no subject)

morreth.livejournal.com - 2014-04-30 14:20 (UTC) - Expand

(no subject)

blades-of-grass.livejournal.com - 2014-04-30 19:11 (UTC) - Expand

тому що українська література - не радянська а саме українська, тільки навколо України, а інший світ їй нецікавий, а російська мова - це таке собі радянське койне.
українську поезію, та музики все ж таки експортуємо

От з цим згоден - українська література лише навколо України і навколишній світ її не цікавить. Так само, як і світ не цікавиться українською літературою. Не має значення добре це чи погано, факт залишається фактом. Важливіше зрозуміти, що саме обумовило нашу хуторянськість. До недавнього часу був не високої думки про творчість Пушкіна. Не дивно- читав його лише в школі, що справді сподобалося, так це казки і Онєгін багатьма місцями. Але нещодавно натрапив на "Руслана і Людмилу" і буквально з перших рядків пройняло і багато чого стало зрозумілішим. "Дела давно минувших дней, преданья старины глубокой...". Сам не знаю чому, але стільки мені в цих рядках відчулося легкості і невимушеності, що стало трішки сумно і заздрісно. Порівняймо з шевченківським "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...", "Якби ви знали, паничі, як люди плачуть живучи..." і таке інше. Звісно, українця це зворушить, торкнеться до його душевних струн, але, мабуть, більше, крім українця, нікого. В чому різниця скажімо між українською і російською літературами на прикладі їх найяскравіших представників? В особі Пушкіна ми бачимо самодостатнього представника свого народу, якому нікому не треба доводити, що його народ і література існує, що його мова не вигадка і не жарт. У нього нема таких проблем і він вільно творить і для себе, і для людства. У більшості ж із нас, українців, все ще залишається маса комплексів, притаманних підлітковому віку - гіперегоцентризм, істеризм, бажання самоствердитися, переживання особистих проблем, як найважливіших і найглобальніших. Ми навіть самим собі все ще доводимо, що ми таки українці, що маємо свою чудову мову, що маємо право на існування. Нації, що вже відбулися і дивляться на нас, як на підлітка- так, звичайно, друже, все це цікаво, але ми це вже пережили, пішли далі і у нас вже дорослі проблеми. Як тільки наша нація виросте з підліткового віку, стане самодостатньою і не матиме необхідності нікому нічого доводити наша література теж вийде на інший рівень, на світовий і ми займемо там гідне нас місце, талантів справді вистачає. Поезія і музика дещо інші речі, там тематика великого значення не має, вони грають на рівні почуттів і емоцій. Там головне майстерність.

так, будь-яка національна література - це література навколо свого народу, вона цікавиться лише проблемами свого народу, це природньо, але деякі автори ставлять наднаціональни питання, та виходять на світовий рівень. а як вони це роблять, це вже інше питання.

я чула думку, що пушкинські "Руслан і Людмила" - це взагалі пародія на Макферсона ( одна Наїна, чого варта), і не треба сприймати цей твір занадто серйозно, бо це жарт над романтиками, особливо над російськими послідовниками Макферсона.

Мені здається, так Пушкіна та Шевченка не можна порівнювати, бо то були генії в різних царинах. Пушкін геній у мовній, художній сфері. А Шевченко "вигадав" українську націю, його та його зусілля талант були на те спрямовані. Сила його особистості виявилася такою, що він досі актуальний, і не в усіляких загяльнолюдських питаннях, які все ж таки відносно мало змінюються з часом, а в конкретно-українському, тобто він вхопив самісіньку болісну суть. Або створив її, тепер вже навіть не дуже й зрозуміло.

Ну так і я ж про те. Я порівнював не двох літераторів, а дві парадигми. Звісно, Шевченко нічого не вигадував. І мова, і народ, і матеріал на той час вже існували. Він навіть не перший почав писати українською. Просто він перший усвідомив, що малоросскоє нарєчіє це не лише предмет вивчення етнографів, а повноцінна мова і нею можна писати не лише декоративні віршики в народному стилі чи розважальний стьоб, а все, що завгодно. Про біль і актуальність ви все правильно сказали.

Flat | Top-Level Comments Only