Про іноземну літературу українською

[morreth]

Раптом зрозуміла, де лопата у аргументі про переклади іноземної літератури українською мовою, на кшталт цього:

http://morreth.livejournal.com/2365161.html?thread=45525993#t45525993

Так, я теж читала пригодницьку та дитячу літературу здебільшого українською. Д'Артаньян, Мауглі, король Матіуш Перший, Дік Сенд, Шерлок Холмс, Ізмаїл, Цибуліно та Піноккіо, Натаніель Бампо-Шкіряна Панчоха та Пеппі Довгапанчоха. І ще багато хто.

Але скажіть мені, любі друзі, чи багато ви пригадаєте УКРАЇНСЬКОЇ пригодницької та дитячої літератури зі свого дитинства?

От я починаю загинати пальці, ведучи власний рахунок:

1. Нестайко, "Тореадори з Васюківки"
2. П. Панч, "Син Таращанського полку" (і те завдяки лише тому, що входив до шкільної програми - а то фіг би я його читала)
3. В. Владко - "Сивий капітан"; не сподобалося ще тоді, бо я обізнана була вже зі Стругацькими.
4. Олесь Бердник - оц було вже справжнє.
5. Яновський, хоча й це аж ніяк не дитяча література, але могутній неоромантизм, який вштирив моцно у головний мозок і спинний разом.
6. Лариса Письменна, "Там, де живе Синя Ластівка" - з задоволенням читала.
7. Борис Комар, "Векша" та "Мандрівний вулкан"
8. Микола Трублаїні, щось про те, як соціалізм прийшов до чукчів.

І ВСЬО. В мене ше пальці на руках не скінчилися, а вже всьо. Ну добре, щоб два пальці загнути, додамо умовно-українських (бо читані російською) 

9. Володимир Кисільов, Девочка и птицелет"
10. Аліна Болото , "Червяк по кличке Тайфун"

Більше нічого не можу пригадати, хоча читала в дитинстві - як за себе кидала. Але то все була така собі літературна січка, з якої нічого конкретного не пригадується, а що пригадується - то лише уривками та епізодами. Ось наприклад, були ми підписані на "Піонерію", та читала я там про юних попаданців у країну, де люди з блакитним коліром шкіри пригнічували людей з іншими кольорами. Ніхрєнаськи більше не пам'ятаю з того шидевру. Або знов шось про чукчів, згадую лише тому, що головного героя звали Мача. Якась байда про козака, що знайшов іншопланену шаблюку. Таке шось, якісь клаптики. Так, є ще прошарок історико-пригодницької літератури: Загребельний, Ян, Мушкетик, Малик і т. ін. Її я в лист не вношу, вона числиться окремо, бо її я читала вже в дорослому віці.

От і скажіть мені - людина пише, що читала Крапівіна українською - а де власне український письменник, який міг би стати врівень з Крапівіним? Де українські Кассиль, Желєзніков, Алєксін, Буличов, Вєлтістов? Чому це поле порожнє? Де все поділося?

Comments

[nik-adams.livejournal.com]

Ну так і я ж про те. Я порівнював не двох літераторів, а дві парадигми. Звісно, Шевченко нічого не вигадував. І мова, і народ, і матеріал на той час вже існували. Він навіть не перший почав писати українською. Просто він перший усвідомив, що малоросскоє нарєчіє це не лише предмет вивчення етнографів, а повноцінна мова і нею можна писати не лише декоративні віршики в народному стилі чи розважальний стьоб, а все, що завгодно. Про біль і актуальність ви все правильно сказали.

[morreth.livejournal.com]

Ну, до нього були як мінімум Квітка-Основ"яненко та Гребінка.

[nik-adams.livejournal.com]

Так, плюс Котляревський.

[morreth.livejournal.com]

Ну, ми ж про "серйозних".

[luche-chuchhe.livejournal.com]

Я не про вигадування мови, звійсно. Та й не був він, здається, особливо зациклений на мові. Він був зациклений на нації. От її він, можливо, якраз й вигадав, бо нація то така штука - мова, народ, матеріал, мистецство можуть бути, а нації ще нема. Для існування нації потрібне самоусвідомлення - хто ми, яке наше ім*я, яка наша історія, які наші бажання, які у нас проблеми, які наші герої. Тобто не народ з іменем, історією, бажаннями тощо потрібні, а самоусвідомлення. Шевченко те сформулював, і сам став народним героєм - був же справжній його культ серед простих людей.
Пушкін - то зовсім інше.
Тобто були у нас, мабуть, і більш геніальні поети та художники (я в поезії нічого не тямлю, не можу судити), а людей такого масштабу, та ще й щоб залишитись актуальними через століття - ні, здається, не було. Ми ж, власне, ще не вирішили ті проблеми, які у Шевченка боліли.

[nik-adams.livejournal.com]

Саме тому і актуальний, що ми на протязі 200 років не можемо вирішити тих самих проблем:). Ні, якщо вірити класикам діалектичного матеріалізму, нація- це, в першу чергу, соціально- економічна формація. Українці і до Шевченка усвідомлювали себе окремим від московитів чи поляків народом, тому самоусвідомлення не є головним для створення з народу нації. Нації в Європі з'явилися, коли сили набрала буржуазія, яка була зацікавлена в створенні національної держави, яка б захищала їх станові інтереси, а не феодальної, де території підчинялися за принципом особистого сюзеренітету і кожен лорд на своїй землі стягував своє мито і вершив своє правосуддя, що не дуже сприяло торгівлі. В Україні національна буржуазія так і не сформувалася, тому такі проблеми в державотворенні.