Сердитий Джек проголосував

[morreth]

Пам'ятаєте, що я писала в нарисах про Сердитого Джека? Зокрема, тут і тут?

Ну ось маєте, Сердитий Джек проголосував.

Я хотіла написати велику статтю про це діло, але побачила, що є люди, котрі написали краще. Обидва американці, одна стаття перекладена українською, інша - ні. В обох статтях докладно пояснюється, чому американські "сердиті Джеки" віддали голоси Трампові.

Бідні колеги-інтелектуали. Бідний пан Кінг з його пророчою "Мертвою зоною". Бідний пан Мартін. Нещодавно він не міг второпати, чому хтось хоче голосувати за таке мудло. Та за нього саме тому й проголосували, що він мудло! Американський Донбас хоче, щоб його почули. І не просто почули, а зробили "як було". Взяли чарівну паличку, сказали "крекс-пекс-фекс" і зліквідували модернізацію, через яку їхній спосіб життя вже під загрозою знищення.

Проблема в тому, що ми проживаємо в країні, яка вже мала справу з масивною спробою зліквідувати модернізацію - чи то пак, влаштуватися так, щоб модернізація промисловості відбулася, а модернізація свідомості залишилася на рівні 19-го сторіччя, причому тієї його половини, де було кріпацтво. Ми ригали кров'ю та срали кров'ю через той соціальний експеримент. А надто через зіткнення двох схожих проектів затримки модернізації, автор другого взагалі не замірявся зупинитися на кріпацтві, а хотів обвалити все у нетра архаїки. Оце нам було весело у цих жорновах.

А удруге наші "Сердиті Джеки" вирішили, що можуть крекс-пекс-фекс повернути Радянський Союз. Ой, а як же ж воно вийшло, що замість крекс-пекс-фексу вимовлюється лише "Авада Кедавра"? А біс його зна...

Словом, справа не в Трампі, справа в мільйонах людей, які вже не встигають розвиватися разом зі світом, і тому хочуть, щоб світ загальмував. А оскільки він не загальмує, на нас може чекати другий раунд шаленої реакції. Нагадаю: перший вилився у світову війну. Ну, тобто, ми вважаємо цю війну за дві, але зрештою це була одна, поділена надвоє 20-річним перемир'ям.

Ми мало що можемо вдіяти проти колективного сказу. Зберігати здоровий глузд, не піддаватися спокусі простих рішень - оце, мабуть, і все.

Comments

[sleepy16.livejournal.com]

ага, тепер зрозуміло до чого заперечення.
ті дві статті я ще не прочитала; після проглядання по діагоналі на перший погляд не сподобалися.

[lovkyj-man.livejournal.com]

Мені вони якраз сподобалися (М.Мура навіть читав до теперішнього діалогу). Тому, власне, я і написав свій довгий коментар. Дуже переконливо написана публіцистика вступає в конфлікт з емпіричними даними, і ловиш себе на тому, що все одно хочеться вірити блискучим публіцистам...

Дійсно, статтю Вонга можна 1:1 переписати на манер "почуйте Донбас". Буде дуже красиво. Наскільки це пояснює Донбас? Про кризу якої ідентичності піде мова: шахтарської та сталеливарської? Національної? Класової? Чому це більш правильне пояснення ніж, наприклад, теза про атомізацію суспільства? Чи теза про те, що донбас міг статись в будь-якій області, справа лише в достатній кількості бійців гіркіна?

Статті, на які я посилався, теж всі пишуть про identity politics.
https://en.wikipedia.org/wiki/Identity_politics
... Regarding the Donald Trump presidential campaign, Conor Friedersdorf speculated in the August 2016 issue of The Atlantic the Republicans might become a party of white identity politics.
Але, наскільки я бачу, там справа йде не про втрату ідентичності, а про небажання взаємодіяти з іншими. Вітаються коментарі.

[morreth.livejournal.com]

Дійсно, статтю Вонга можна 1:1 переписати на манер "почуйте Донбас". Буде дуже красиво. Наскільки це пояснює Донбас? Про кризу якої ідентичності піде мова: шахтарської та сталеливарської? Національної? Класової? Чому це більш правильне пояснення ніж, наприклад, теза про атомізацію суспільства? Чи теза про те, що донбас міг статись в будь-якій області, справа лише в достатній кількості бійців гіркіна?

Так, саме тому Вонг і справив таке враження! Точно! Точнісінько! "Іржавий пояс" - то їхній Донбас і є.
Ідентичність я б назвала не шахтарською і не сталеливарською, а радянською.
Але, якщо позначати її так, щоб і американців охопити - я б назвала її "індустріальною".
А навіщо тут більш-менш? Атомізація суспільства посилюється у індустріальному суспільстві порівняно з аграрним (бай-бай, розширена родино!) та у постіндустріальному порівняно з індустріальним (бай-бай, нуклеарна родино!).
І так, я легко уявляю собі Донбас у Дніпрі, якби пан Коломойський зайняв бік Ахметова.

І скільки я дивлюся наваші емпіричні дані, а вони підтверджують, а не спростовують те, що пише Вонг.

[mascotik.livejournal.com]

Ваші дані і дані статті Вонга не суперечать. Замало даних, щоб зробити висновки, що вони суперечать, бо емпірічні дані не повні й недостатньо структуровані.
При цьому теоретично цілком імовірна ситуація, коли написане Вонгом і наведені дані обидва вірні для тої самої групи людей. Я наводила приклад, як значна група людей сприймає як значне погіршення те, що насправді є значним покращенням економічно.
Особисто в мене замало даних, щоб робити висновки про США, але мені здається, що йдеться дійсно про руйнування світу, яким люди його любили, саме як пише Вонг, але не тільки й не стільки на соціальні зміни, скільки на перехід від індустріальної ери до постіндустріальної. Ідустріальна ера в найкращі часи давала постійну зайнятість, фактично на все життя на тому самому підприємстві, накачувала робітників гордістю за свою працю, людина (щоправда, здебільшого чоловік) мала змогу бачити плоди своєї праці. Постіндустріальна ера знає здебільшого тимчасову роботу, треба весь час бігти, щоб залишатися на місці, і немає тієї пропаганди, що дозволяла би пишатися своєю працею у сфері обслуговування.
Щодо доходу 72К, це, звісно, непогано для США, як я розумію. Але, знов таки, наскільки я розумію, тут йдеться про домогосподарство, бо в усій американській статистиці, яку мені доводилося бачити, завжди дохід наводять за рік і на домогосподарство. Тобто це на родину з 4—5 осіб (і, можливо, до сплати податків). І тут треба розуміти, чи вистачає їм на потреби, які в їхній верстві не вважаються зайвими, чи мають вони змогу відкладати, чи їм доводиться економити, чи вони впевнені в майбутньому; тобто скільки коштує підтримування рівня життя, що відповідає масовим уявленням про відповідний клас. Можу лише натякнути, що стандарти виховування дітей (щодо уваги й часу, які треба приділяти дитині, і щодо матеріальних цінностей і можливостей для розвитку, які має отримувати дитина) у цивілізованному світі протягом останніх тридцяти років сильно зросли. Додайте ще сюди культуру споживання й коротке життя речей, які зараз треба купувати знову й знову. Можливо, й інші стандарти зростають швидше, ніж доходи. Таким чином, можна почуватися роззлюченими і розчарованими навіть коли є набагато бідніші люди і навіть коли ти насправді з економічної точки зору живеш краще, ніж учора. До того ж, можуть існувати різні фактори, про які ми взагалі не здогадуємся, бо ми не там.

[lovkyj-man.livejournal.com]

Про 72К дуже влучно. Треба з'ясувати.

Ну і так, мій пост був спрямованим на те, щоби не спішити правдоподібність приймати за дійсність. Ось знайшов цитату, що гарно описує його емоційну складову.
As the great medieval historian Roberto Lopez used to caution his students, history never repeats itself; it only appears to do so to those who don’t pay attention to details. (http://www.theatlantic.com/politics/archive/2015/03/requiem-for-american-exceptionalism/388381/)

Тому розбиратись треба. Дані можуть не суперечити Вонгу. Поки ми не знаємо.

[lovkyj-man.livejournal.com]

крім того, є думка і повністю ортогональна, і хай мені хтось пояснить чим вона менш правдоподібна.

http://maksymus.livejournal.com/210993.html
...
Ідеологічні проекти, ліберальні, соціалістичні, консервативні, націоналістичні, традиційні проекти родом з Просвітництва, завжди ставили в самий центр докладання зусиль реконструкцію держав, пропонуючи і вимагаючи об’єднуватися, долучатися до справи індивідуально, без посередництва груп, задля масштабних соціальних трансформацій суспільств через опанування державної влади, виносячи окремі ідентичності в приватну сферу. Натомість політика ідентичності, релігійної, етнічної, реґіональної, культурної, ґендерної, їхніх комбінацій, скасовує масштабні проекти, звертається до багатоманітності, до конкретних відокремлених груп, яким зовсім не йдеться про об’єднання. Групові ідентичності вимагають прийняття розбіжностей між собою як даності; прийняття і визнання з боку інших! Визнання і повага до відмінностей, виділення якомога більшої автономії від держави, більшої частини суспільного простору для локальних груп, поставлені в центр уваги такої політики. Ба більше, політика ідентичності звертається до відмінного від ідеологічної політики поняття справедливості. Адже для ідентичності йдеться не про соціально-економічну справедливість для всіх рівним чином, але про культурну репрезентацію груп поокремо.

Коли палкі захисники політики ідентичності дивляться на результати поразки Хілларі Клінтон і розбирають соціологічний зріз виборців свого надміру демонізованого опонента, білого, чоловіка, соціопата, неосвіченого, брутального клоуна з іще безліччю наліпок Трампа, вони ладні бачити спрощену картину перемоги просто таких же, як і вони, але належних до ворожих груп ідентичності загрозливої більшості, бідних, неосвічених, сердитих, білих, сільських, відсталих, записати знайдені там неочікувано великі відсотки сподіваних представників своїх груп меншин (скажімо, жінок та чорношкірих республіканців) у зрадники, в «дяді Томи», аби не визнавати, що Просвітництво хоронити зарано. Боротьба за владу, яка, здавалося, була виграна політикою ідентичності остаточно з поразкою Ела Ґора (після якого суто по соціологічній сумі представників меншин і з наявними демографічними тенденціями білий чоловік ніколи не зможе перемогти), наштовхнулася на реакцію. Похована вже політика ідеології завдала удар у відповідь. Для ідеологій неважлива групова належність, суспільство приймає кожного індивідуально, без посередництва.

Перемога Трампа в передовій країні світу це не про бідних, темних, немодерних проти різноманітності, свободи, сучасності. Це про право суспільства, побудованого великими ідеологіями саме так, а не інакше, і далі незважати на ідентичності груп, не визнавати їхню рівність ані між собою, ані потенційну рівноцінність усьому суспільству. А отже, в найближчій перспективі перемогла національна демократія.

[morreth.livejournal.com]

Вигнання Алківіада було офігенною перемогою афінської демократії. Афінянам це коштувало багато крові та ледь не коштувало волі міста.

[lovkyj-man.livejournal.com]

Ви це вже один раз писали. Мотивували тим, що читати немає часу.
http://morreth.livejournal.com/2963696.html?thread=59691248#t59691248

[morreth.livejournal.com]

Від тогоминули дві доби, я прочитала майже все і не бачу, що воно спростовує мою думку.
Бачу, що підтверджує.

[lovkyj-man.livejournal.com]

більш ясно написано те саме, що в maksymus-a (http://morreth.livejournal.com/2963696.html?thread=59864816#t59864816). Теж краще прочитати всю статтю, цитати для затравки.

> і не бачу, що воно спростовує мою думку. Бачу, що підтверджує.
це добре, але все ж критерій істини не Ви, а практика

The End of Identity Liberalism (http://www.nytimes.com/2016/11/20/opinion/sunday/the-end-of-identity-liberalism.html)
By MARK LILLANOV. 18, 2016
... One of the many lessons of the recent presidential election campaign and its repugnant outcome is that the age of identity liberalism must be brought to an end.
... it is at the level of electoral politics that identity liberalism has failed most spectacularly, as we have just seen. National politics in healthy periods is not about “difference,” it is about commonality. And it will be dominated by whoever best captures Americans’ imaginations about our shared destiny.
... A convenient liberal interpretation of the recent presidential election would have it that Mr. Trump won in large part because he managed to transform economic disadvantage into racial rage — the “whitelash” thesis. This is convenient because it sanctions a conviction of moral superiority and allows liberals to ignore what those voters said were their overriding concerns. It also encourages the fantasy that the Republican right is doomed to demographic extinction in the long run — which means liberals have only to wait for the country to fall into their laps. The surprisingly high percentage of the Latino vote that went to Mr. Trump should remind us that the longer ethnic groups are here in this country, the more politically diverse they become.
Finally, the whitelash thesis is convenient because it absolves liberals of not recognizing how their own obsession with diversity has encouraged white, rural, religious Americans to think of themselves as a disadvantaged group whose identity is being threatened or ignored. Such people are not actually reacting against the reality of our diverse America (they tend, after all, to live in homogeneous areas of the country). But they are reacting against the omnipresent rhetoric of identity, which is what they mean by “political correctness.” Liberals should bear in mind that the first identity movement in American politics was the Ku Klux Klan, which still exists. Those who play the identity game should be prepared to lose it.