Сердитий Джек проголосував

[morreth]

Пам'ятаєте, що я писала в нарисах про Сердитого Джека? Зокрема, тут і тут?

Ну ось маєте, Сердитий Джек проголосував.

Я хотіла написати велику статтю про це діло, але побачила, що є люди, котрі написали краще. Обидва американці, одна стаття перекладена українською, інша - ні. В обох статтях докладно пояснюється, чому американські "сердиті Джеки" віддали голоси Трампові.

Бідні колеги-інтелектуали. Бідний пан Кінг з його пророчою "Мертвою зоною". Бідний пан Мартін. Нещодавно він не міг второпати, чому хтось хоче голосувати за таке мудло. Та за нього саме тому й проголосували, що він мудло! Американський Донбас хоче, щоб його почули. І не просто почули, а зробили "як було". Взяли чарівну паличку, сказали "крекс-пекс-фекс" і зліквідували модернізацію, через яку їхній спосіб життя вже під загрозою знищення.

Проблема в тому, що ми проживаємо в країні, яка вже мала справу з масивною спробою зліквідувати модернізацію - чи то пак, влаштуватися так, щоб модернізація промисловості відбулася, а модернізація свідомості залишилася на рівні 19-го сторіччя, причому тієї його половини, де було кріпацтво. Ми ригали кров'ю та срали кров'ю через той соціальний експеримент. А надто через зіткнення двох схожих проектів затримки модернізації, автор другого взагалі не замірявся зупинитися на кріпацтві, а хотів обвалити все у нетра архаїки. Оце нам було весело у цих жорновах.

А удруге наші "Сердиті Джеки" вирішили, що можуть крекс-пекс-фекс повернути Радянський Союз. Ой, а як же ж воно вийшло, що замість крекс-пекс-фексу вимовлюється лише "Авада Кедавра"? А біс його зна...

Словом, справа не в Трампі, справа в мільйонах людей, які вже не встигають розвиватися разом зі світом, і тому хочуть, щоб світ загальмував. А оскільки він не загальмує, на нас може чекати другий раунд шаленої реакції. Нагадаю: перший вилився у світову війну. Ну, тобто, ми вважаємо цю війну за дві, але зрештою це була одна, поділена надвоє 20-річним перемир'ям.

Ми мало що можемо вдіяти проти колективного сказу. Зберігати здоровий глузд, не піддаватися спокусі простих рішень - оце, мабуть, і все.

Comments

[lovkyj-man.livejournal.com]

крім того, є думка і повністю ортогональна, і хай мені хтось пояснить чим вона менш правдоподібна.

http://maksymus.livejournal.com/210993.html
...
Ідеологічні проекти, ліберальні, соціалістичні, консервативні, націоналістичні, традиційні проекти родом з Просвітництва, завжди ставили в самий центр докладання зусиль реконструкцію держав, пропонуючи і вимагаючи об’єднуватися, долучатися до справи індивідуально, без посередництва груп, задля масштабних соціальних трансформацій суспільств через опанування державної влади, виносячи окремі ідентичності в приватну сферу. Натомість політика ідентичності, релігійної, етнічної, реґіональної, культурної, ґендерної, їхніх комбінацій, скасовує масштабні проекти, звертається до багатоманітності, до конкретних відокремлених груп, яким зовсім не йдеться про об’єднання. Групові ідентичності вимагають прийняття розбіжностей між собою як даності; прийняття і визнання з боку інших! Визнання і повага до відмінностей, виділення якомога більшої автономії від держави, більшої частини суспільного простору для локальних груп, поставлені в центр уваги такої політики. Ба більше, політика ідентичності звертається до відмінного від ідеологічної політики поняття справедливості. Адже для ідентичності йдеться не про соціально-економічну справедливість для всіх рівним чином, але про культурну репрезентацію груп поокремо.

Коли палкі захисники політики ідентичності дивляться на результати поразки Хілларі Клінтон і розбирають соціологічний зріз виборців свого надміру демонізованого опонента, білого, чоловіка, соціопата, неосвіченого, брутального клоуна з іще безліччю наліпок Трампа, вони ладні бачити спрощену картину перемоги просто таких же, як і вони, але належних до ворожих груп ідентичності загрозливої більшості, бідних, неосвічених, сердитих, білих, сільських, відсталих, записати знайдені там неочікувано великі відсотки сподіваних представників своїх груп меншин (скажімо, жінок та чорношкірих республіканців) у зрадники, в «дяді Томи», аби не визнавати, що Просвітництво хоронити зарано. Боротьба за владу, яка, здавалося, була виграна політикою ідентичності остаточно з поразкою Ела Ґора (після якого суто по соціологічній сумі представників меншин і з наявними демографічними тенденціями білий чоловік ніколи не зможе перемогти), наштовхнулася на реакцію. Похована вже політика ідеології завдала удар у відповідь. Для ідеологій неважлива групова належність, суспільство приймає кожного індивідуально, без посередництва.

Перемога Трампа в передовій країні світу це не про бідних, темних, немодерних проти різноманітності, свободи, сучасності. Це про право суспільства, побудованого великими ідеологіями саме так, а не інакше, і далі незважати на ідентичності груп, не визнавати їхню рівність ані між собою, ані потенційну рівноцінність усьому суспільству. А отже, в найближчій перспективі перемогла національна демократія.

[morreth.livejournal.com]

Вигнання Алківіада було офігенною перемогою афінської демократії. Афінянам це коштувало багато крові та ледь не коштувало волі міста.

[lovkyj-man.livejournal.com]

Ви це вже один раз писали. Мотивували тим, що читати немає часу.
http://morreth.livejournal.com/2963696.html?thread=59691248#t59691248

[morreth.livejournal.com]

Від тогоминули дві доби, я прочитала майже все і не бачу, що воно спростовує мою думку.
Бачу, що підтверджує.

[lovkyj-man.livejournal.com]

більш ясно написано те саме, що в maksymus-a (http://morreth.livejournal.com/2963696.html?thread=59864816#t59864816). Теж краще прочитати всю статтю, цитати для затравки.

> і не бачу, що воно спростовує мою думку. Бачу, що підтверджує.
це добре, але все ж критерій істини не Ви, а практика

The End of Identity Liberalism (http://www.nytimes.com/2016/11/20/opinion/sunday/the-end-of-identity-liberalism.html)
By MARK LILLANOV. 18, 2016
... One of the many lessons of the recent presidential election campaign and its repugnant outcome is that the age of identity liberalism must be brought to an end.
... it is at the level of electoral politics that identity liberalism has failed most spectacularly, as we have just seen. National politics in healthy periods is not about “difference,” it is about commonality. And it will be dominated by whoever best captures Americans’ imaginations about our shared destiny.
... A convenient liberal interpretation of the recent presidential election would have it that Mr. Trump won in large part because he managed to transform economic disadvantage into racial rage — the “whitelash” thesis. This is convenient because it sanctions a conviction of moral superiority and allows liberals to ignore what those voters said were their overriding concerns. It also encourages the fantasy that the Republican right is doomed to demographic extinction in the long run — which means liberals have only to wait for the country to fall into their laps. The surprisingly high percentage of the Latino vote that went to Mr. Trump should remind us that the longer ethnic groups are here in this country, the more politically diverse they become.
Finally, the whitelash thesis is convenient because it absolves liberals of not recognizing how their own obsession with diversity has encouraged white, rural, religious Americans to think of themselves as a disadvantaged group whose identity is being threatened or ignored. Such people are not actually reacting against the reality of our diverse America (they tend, after all, to live in homogeneous areas of the country). But they are reacting against the omnipresent rhetoric of identity, which is what they mean by “political correctness.” Liberals should bear in mind that the first identity movement in American politics was the Ku Klux Klan, which still exists. Those who play the identity game should be prepared to lose it.