Из комментов. Так хорошо сказанула, то аж самой понравилось

[morreth]

Был в моей био момент, когда я сильно сокрушалася, что не повезло нам с лидерами национального движения - Бандерой и Шухевичем. Ну, почему Господь не послал Украине кого-то вроде Коллинза или Вашингтона, "з новим та праведним законом", как запрашивал Шевченко? Ну что за ботва такая?
И вот моя мысль пошла копырсаться в истории в поисках идеального лидера национально-освободительного движения, который бы не замарался ни в каком говне от слова "совсем", ни в коррупции, ни в массовых резнях, ни в чем.

И такого лидера я нашла. Зачем католику далеко ходить, коли есть Жанна Дарк. Next best to Jesus Christ.

И что же случилось с этим лидером? Упс, ее осудили за ведовство и сожгли заживо, постаравшись заодно и репутацию обмарать на сто лет вперед (ну, с этим не выгорело, реабилитационный процесс провели через каких-то 20).

А кстати, Jesus наш Christ тоже неважно кончил. Ну, то есть, мы-то верим в воскресение и финальную победу над всяким злом, но с точки зрения человека светского там все плохо.

Мораль сей басни тоже давно озвучена: ты никогда не будешь "достаточно хорошим", чтобы завоеватель и насильник тебя не тронул. Ты виноват уж тем, что хочется ему кушать.

Вывод из морали: не нужно тратить сил на то, чтоб быть хорошим в глазах завоевателя и насильника. Просто не нужно, сил и на борьбу-то хватает впритык. Держаться кодекса чести и милосердия нужно для себя, чтоб не изговниться. Потому что если изговниться, то в итоге борьбы превратишься в худшее, чем враг.

(Кстати, лично я считаю, что Господь не дал Украине независимость в ходе МВ2, потому что украинцы соучаствовали в Холокосте. Такие дела.)

Comments

[nik-adams.livejournal.com]

Я с этим и не спорю, не понимаю, почему ваш каммент пришел ко мне. У меня во френдах полно евреев, с которыми мы находим массу интересных тем для общения и получаем при этом море удовольствия. А знаете почему? Потому что мы не требуем друг у друга просить прощения и не напоминаем о том, чей прадед- управляющий у чьего отбирал последний кусок хлеба, обрекая его детей на голодную смерть или чей резал невинных евреев во Львове. Историю нужно пережить и оставить истории, чтобы она не мешала нам мирно жить в настоящем. Не разъединяла, а объединяла. Недавно читал "Танго смерти" Винничука, мощнейшее и в идейном плане и в литературном произведение. Если еще не читали, прочитайте, точно не пожалеете.

[luche-chuchhe.livejournal.com]

Але ж дивіться, katherine_kinn каже не про висунення претензій _іншим_ за вчинені предками злочини, а про власну ініціативу, яка може виникнути лише з почуття відповідальності та жалю через те, що сталося.
Це, доречі, дуже характерний хід думок, який вже переміг у росіян (результат жахливий), але й нам властивий лише трохи меншою мірою. Там, де йдеться про почуття відповідальності, люди якось автоматично бачать натяк на пред*явлення претензій, вимоги просити пробачення та нагадування про неприємне. Це прямий шлях до "дєдивоєвалі", нажаль.

[nik-adams.livejournal.com]

Ну чому ж, жаль через те, що сталося я відчуваю. А от відповідальності справді ні, як і гордості за те, що "дєди воєвалі". Теж лише жаль. Я справді вважаю, що в подіях, які відбувалися за покоління до мого народження нема ні моєї вини, ні моєї заслуги і тому просити за те у когось вибачення було б з мого боку лицемірством. Але я відчуваю свою відповідальність за те, що відбувається зараз. Зараз справді існує багато проблем, які потребують негайного вирішення і нашої з вами участі. Однак, події другої світової і раніші до них точно не відносяться. Їх штучно щоразу витягують з запилених підвалів історії лише для того, щоб посіяти розбрат і ворожнечу, по іншому у нас на жаль не виходить. Тому, чим менше ми будемо до них звертатися, тим краще і мирніше житимемо.

[virago-ghost.livejournal.com]

ми маємо приклад німців, які відповідальність свою пережили і усвідомили, і маємо власний приклад, приклад росіян, поляків щодо нас... ніхто не примушує вас брати відповідальність, хоча наприклад в мене немає жодної проблеми визнати той жаль і ту вину, так це робили наші попредники, наші культурні спільники, вони так само помилялися, як помилялися ті, що підтримували сталіна і не визнають зараз голодомору, а розказують, що українці самі себе їли

[luche-chuchhe.livejournal.com]

А до чого тут вина? Звісно, тут не йдеться про якусь особисту вину.
Звісно, повно людей, які штучно витягують, щоб отримати зараз собі якийсь зиск. Але це зовсім не означає автоматично, що раз вони так роблять, треба уникати того почуття відповідальності за минуле.
А чому воно нам потрібне - тому що для побудови сучасного ми неминуче звертаємося подумки до історичних подій, до образів предків. Це яскраво було видно на тому ж Майдані. І яскраво видно, що відбувається, коли звернутися немає до кого, або по якійсь причині не виходить - відбувається імпотентна Болотна, яка так і не стала, суто народним рухом. Гадаю, однією з причин було те, що учасники не могли на символічному рівні спертися на щось подібне, та "таких самих як я, які намагалися отримати те саме, що я", тому в них були величезні проблеми навіть з постановкою мети. Ну не було в них "Лєнти за лентою", яку можна співати, коли страшно та не зрозуміло, що робити.
Вам це може подобатися, може не подобатися, але такою є людська природа.
Але якщо ми просто звернемося до минулого, не сформулювавши в деталях, у чому наші предки були праві, а у чому ні, а що взагалі було злочином - вийде лише повторення минулого, а не рух по спіралі. Це ми теж бачимо зараз у виконанні північно-східних сусідів.
Недостатньо просто пам*ятати про сучасні цінності та мовчки відкидати помилкові цінності предків, треба сучасні цінності звернути у минуле. Але якщо ми емоційно сприймаємо минуле, яке нас надихає, підтримує, дає емоційні зразки, то й те, що є помилками та злочинами ми теж сприйматимемо емоційно.
Якою є здорова емоційна реакція на помилку та злочин? Почуття відповідальності та бажання виправити. Не просто розуміння, що ось, неправильно чинили, це продукт розуму, він не спонукає безпосередньо до дії. А саме _бажання_ виправити - ось це спонукає. Минуле не виправиш, але так можна уникнути старих помилок, та ще й підти ще далі, ніж просто уникання.
Що вороги будуть намагатися вбити дурниці в голову - так вони завжди будуть намагатися це зробити. Є у вас почуття відповідальності, немає... їм пофіг. Але сильне почуття власної відповідальності є найкращим захистом від чужих навіювань, бо власні емоції сильніші за навіяні, а оте бажання виправити в тисячу разів сильніше від навіюваного дурнуватого "почувайте себе винними, ридайте та бийтеся головою об стіну".

І від власного почуття відповідальності, яке йде зсередини, не може бути розбрату та ворожнечі, бо вони виходять лише якщо навіювати "вам винні" та "ви погані". А почуття відповідальності то - "я хочу, щоб те більше не повторилося, й усе для цього зроблю, ось прямо зараз починаю робити".

[katherine-kinn.livejournal.com]

" У меня есть друзья-негры", ага.
Понимаете, пока поляки не признают Едвабне, а украинцы - свое участие в истреблении евреев, все это фигня. Никуда массовый антсемитизм не денется - вон, прямо тут же можно наблюдать оправдания.
Пока таике вещи запиханы под диван, а не признаны, проговорены и за них произошло какое-то покаяние - никакой искренней дружбы и доверия.

[nik-adams.livejournal.com]

Вот вы интересная... Я признаю участие украинцев в истреблении евреев. И во времена Хмельницкого, и гайдамаччины, и Гражданской, и Второй мировой. Я даже признаю то, что украинцы на рване с русскими несли на своих штыках и оралах духовные скрепы русского мира народам Сибири и Дальнего Востока. Видите, я не прячу это под диван. Мне жаль, что так получилось, но моей вины в этом нет, чесно. Зато на мне лежит ответственность за настоящее и будущее. Поэтому у меня есть друзья- евреи, грузины, белоруссы, не поверите, даже русские- друзья есть. Само собой, любой ответ на ваши нахрапистые наскоки (кроме "иди в баню") будет звучать, как оправдывание. Тем не менее, я не оправдываюсь, а пытаюсь объяснить свою позицию в максимально корректной форме.

[katherine-kinn.livejournal.com]

Я за вас рада. Но почему-то я слишком часто сталкиваюсь с антисемитизмом - и в России, и на Украине.