![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Прихована ворожнеча
Ну і ще один неприємний результат виборів Трампа - доводиться визнати, що:
а) чоловіки все ще ненавидять жінок;
б) жінки все ще ненавидять себе.
В чорних з солідарністю виявилося краще. Ну, вони й право голосу отримали першими.
В чому проблема з цією ненавистю?
Вона не розпізнається як ненависть. Її носії вважають, що коли вони не відчувають характерних для ненависті емоцій - гніву, злості, бажання вдарити, - то все гаразд, ненависті немає. Чоловік розміщує в фейсбучеку жарт "У слабкого чоловіа жінка завжди винна, у сильного вона завжди покарана", і просто не може второпати, чого до нього в фейсбучек набігла юрбиця жінок, плюнути йому під ноги. Ай, в них нема почуття гумору, ай погано... Як це жарт ворожий? Він же кепкує зі слабких чоловіків, а не з жінок?
Так само я можу сказати, що не ворожа до курей та свиней, навіть люблю їх. Або Генріх V Англійський може сказати, що любив Францію.
Ворожість - це не емоція. Це сукупність дій, які спрямовані на погіршення чийогось життя, ба навіть на загрозу самому життю.
Мені не тисне визнати, що я за своєю хижацькою природою ворожа свиням та курям. Їх вбивають, аби я могла їсти.
Але чомусь багатьом людям, зокрема чоловікам, таки тисне зізнатися у своїй ворожості. Чоловік може розчехлитися поступово:
http://morreth.livejournal.com/2963696.html?thread=59701488#t59701488
Але наприкінці все одно скаже: ну, раз вам так зручно, то вважайте мене ворогом. Тобто, він цілковито скидає з себе відповідальність за те, що ВІН каже і з ким ВІН солідаризується - цю відповідальність маємо нести ми, ті, хто на підставі його солідарізації з ворогом вважає його ворожим, бо ж "нам так зручніше".
А от іще один цікавий випадок. Знову ж колотрамп. Людина, яку я дуже поважаю, пише (переклад з англійської) знов-таки ж про тих, кому Трамп здається зрозумілим:
"Ні, ми не Ку-Клукс-Клан, але так, ми справді віримо, що внесок у цивілізацію "білих" більший, ніж "чорних", або "мусульман", і ми не хочемо "децивілізувати" наші спільноти, аби залучити чорних чи мусульман, особливо якщо вони є віднсними новоприбульцями. Ні, ми не твердолобі пролайфери, але ми вважаємо, що аборт за бажанням це забагато (а користування 80-центовими кондомами дешевше). Ні, ми не анти-геї, але ми також не хочемо, щоб наших дітей навчали, що гейство є цілковитою нормою. Ми знаходимо чесним, що постійні одностатеві стосунки не мають бути дискриміновані стосовно податків та прав наслідування, але ми не хочемо, щоб гейські стосунки приравняли до гетеросексуального шлюбу, ані того, щоб вік згоди знизився від 18 до 16, як з гетеросексуальними стосунками. Ні, ми не хочемо прирікати інтелігентних жінок на 40 років домашньої праці або другорозрядних робіт, ае ми не певні, що жінки створені, щоб бути головуючими менеджерами і питаємо, чи не призведе їхнє збільшення на таких позиціях (включно прездентські) до порушення фундаментального балансу та співіснування статей, яке, ми віримо, є життєвим для суспільства. Трамп розуміє, що величезна купа людей почувається незручно в цій сфері та грає на цьому".
Ні, сам він, по-перше, занадто інталігентний, аби голосувати за Трампа, по-друге, взагалі британець. Але він належить до тієї "великої купи людей", на почуттях якої грає Трамп, він аже про неї "ми". І що ж воно за "ми"?
Якщо переконання цього "ми" трохи почистити від британської ввічливості, буде приблизно так: "Ми хочемо вважати себе кращими за чорних, але так, щоб нас за це не називали расистами. Давайте призначимо расистами лише крайніх, тих, хто негрів палить та вішає, і роздивлятися нас лише на їхньому фоні. Правда, ми хороші люди? Ми хочемо вважати себе кращими за геїв, але не хочемо щоб нас за це звали гомофобами. Давайте навчати геїв зі школи, що вони ненормальні і не повинні ображатися, коли їх називають ненормальними, так всім буде легше, а надто нам. Ми такі добрі, що навіть дамо їм одружуватися та успадковувати одне за одним. Але крий Боже не хочемо, щоб це називали шлюбом, бо наш шлюб це Божественна установа (навіть коли в ньому твориться насильство та повний триндець), а їхній це просто співжиття. Ми також не хочемо, щоб нами порядкували жінки та не хочемо виконувати буденну роботу, яку звикли звалювати на жінок. Ми не хочемо давати їм навіть порядкувати своїми матками. Презервативи краще (бо ми можемо їх зняти у будь-яку мить або відмовитися "нюхати квіти у противогазі"). Але давайте не називати нас за це мізогінами, бо мізогін це дуже сильне слово".
Коротше кажучи, ці люди хочуть діяти помірковано-вороже проти жінок та меншин, але так, щоб жінки та меншини не здогадатися, що то ворожнеча. Бо ж відверта ворожнеча може бути такою, що їм стане непереливки.
І тут - ураааа! - на допомогу приходить Трамп. Він козел відпущення для помірно-ворожих. Він вголос каже те, про що вони навіть думати наважуються із застереженням, бо це значить подумки поставити себе на одну з Трампом дошку. Але ж вони не такі. Вони кращі за цього рудого клоуна. Вони не стоять з ним нарівні. Вони просто поклали за нього до урни свій бюлетень, потай та мовчки.
Мені дуже подобається сцена з "Танцю з драконами" Мартіна, у якій Дейнеріс розпізнає приховану ворожість Ксаро Ксоана Даксоса:
Слізьми набрякли його очі, сльози поповзли вниз його носом, поміж аметистів, смарагдів та чорних діамантів.
- Я казав Тринадцятьом, що ти зауважиш до моєї мудрості. Як мені боляче бачити, що я помилявсяю Бери ці кораблі та пливи геть, або ти напевно помреш у муках. Ти навіть не знаєш, скільки зробила ворогів.
Я знаю, хто стоїть переді мною, ллючи фіглярські сльози. Усвідомлення принесло їй печаль.
Це печально і навіть болісно завжди - розуміти, що перед тобою із ввічливими словами та доброзичливою посмішкою, ба навіть із сльозами співчуття на очах стоїть ворог. Дуже болісно, коли це вчорашній друг, вчитель, улюблений митець, навіть родич. Але найкраще, що можна зробити у такій ситуації - це усвідомити, що кожний, хто хоче відняти в тебе твоє - ворог. Навіть коли він сам цього не розуміє. Відкрита ворожнеча з твого боку домоможе йому також це усвідомити. І тільки тоді буде можливо будь-яке примирення. Бо коли ворог сам не розуміє, що він ворог, він будь-яке примирення використає для удару в спину, обклавшися при цьому купою самовиправдань.
Будь як Даенеріс. Не дай ввічливим речам та фіглярським сльозам ввести себе в оману.
а) чоловіки все ще ненавидять жінок;
б) жінки все ще ненавидять себе.
В чорних з солідарністю виявилося краще. Ну, вони й право голосу отримали першими.
В чому проблема з цією ненавистю?
Вона не розпізнається як ненависть. Її носії вважають, що коли вони не відчувають характерних для ненависті емоцій - гніву, злості, бажання вдарити, - то все гаразд, ненависті немає. Чоловік розміщує в фейсбучеку жарт "У слабкого чоловіа жінка завжди винна, у сильного вона завжди покарана", і просто не може второпати, чого до нього в фейсбучек набігла юрбиця жінок, плюнути йому під ноги. Ай, в них нема почуття гумору, ай погано... Як це жарт ворожий? Він же кепкує зі слабких чоловіків, а не з жінок?
Так само я можу сказати, що не ворожа до курей та свиней, навіть люблю їх. Або Генріх V Англійський може сказати, що любив Францію.
Ворожість - це не емоція. Це сукупність дій, які спрямовані на погіршення чийогось життя, ба навіть на загрозу самому життю.
Мені не тисне визнати, що я за своєю хижацькою природою ворожа свиням та курям. Їх вбивають, аби я могла їсти.
Але чомусь багатьом людям, зокрема чоловікам, таки тисне зізнатися у своїй ворожості. Чоловік може розчехлитися поступово:
http://morreth.livejournal.com/2963696.html?thread=59701488#t59701488
Але наприкінці все одно скаже: ну, раз вам так зручно, то вважайте мене ворогом. Тобто, він цілковито скидає з себе відповідальність за те, що ВІН каже і з ким ВІН солідаризується - цю відповідальність маємо нести ми, ті, хто на підставі його солідарізації з ворогом вважає його ворожим, бо ж "нам так зручніше".
А от іще один цікавий випадок. Знову ж колотрамп. Людина, яку я дуже поважаю, пише (переклад з англійської) знов-таки ж про тих, кому Трамп здається зрозумілим:
"Ні, ми не Ку-Клукс-Клан, але так, ми справді віримо, що внесок у цивілізацію "білих" більший, ніж "чорних", або "мусульман", і ми не хочемо "децивілізувати" наші спільноти, аби залучити чорних чи мусульман, особливо якщо вони є віднсними новоприбульцями. Ні, ми не твердолобі пролайфери, але ми вважаємо, що аборт за бажанням це забагато (а користування 80-центовими кондомами дешевше). Ні, ми не анти-геї, але ми також не хочемо, щоб наших дітей навчали, що гейство є цілковитою нормою. Ми знаходимо чесним, що постійні одностатеві стосунки не мають бути дискриміновані стосовно податків та прав наслідування, але ми не хочемо, щоб гейські стосунки приравняли до гетеросексуального шлюбу, ані того, щоб вік згоди знизився від 18 до 16, як з гетеросексуальними стосунками. Ні, ми не хочемо прирікати інтелігентних жінок на 40 років домашньої праці або другорозрядних робіт, ае ми не певні, що жінки створені, щоб бути головуючими менеджерами і питаємо, чи не призведе їхнє збільшення на таких позиціях (включно прездентські) до порушення фундаментального балансу та співіснування статей, яке, ми віримо, є життєвим для суспільства. Трамп розуміє, що величезна купа людей почувається незручно в цій сфері та грає на цьому".
Ні, сам він, по-перше, занадто інталігентний, аби голосувати за Трампа, по-друге, взагалі британець. Але він належить до тієї "великої купи людей", на почуттях якої грає Трамп, він аже про неї "ми". І що ж воно за "ми"?
Якщо переконання цього "ми" трохи почистити від британської ввічливості, буде приблизно так: "Ми хочемо вважати себе кращими за чорних, але так, щоб нас за це не називали расистами. Давайте призначимо расистами лише крайніх, тих, хто негрів палить та вішає, і роздивлятися нас лише на їхньому фоні. Правда, ми хороші люди? Ми хочемо вважати себе кращими за геїв, але не хочемо щоб нас за це звали гомофобами. Давайте навчати геїв зі школи, що вони ненормальні і не повинні ображатися, коли їх називають ненормальними, так всім буде легше, а надто нам. Ми такі добрі, що навіть дамо їм одружуватися та успадковувати одне за одним. Але крий Боже не хочемо, щоб це називали шлюбом, бо наш шлюб це Божественна установа (навіть коли в ньому твориться насильство та повний триндець), а їхній це просто співжиття. Ми також не хочемо, щоб нами порядкували жінки та не хочемо виконувати буденну роботу, яку звикли звалювати на жінок. Ми не хочемо давати їм навіть порядкувати своїми матками. Презервативи краще (бо ми можемо їх зняти у будь-яку мить або відмовитися "нюхати квіти у противогазі"). Але давайте не називати нас за це мізогінами, бо мізогін це дуже сильне слово".
Коротше кажучи, ці люди хочуть діяти помірковано-вороже проти жінок та меншин, але так, щоб жінки та меншини не здогадатися, що то ворожнеча. Бо ж відверта ворожнеча може бути такою, що їм стане непереливки.
І тут - ураааа! - на допомогу приходить Трамп. Він козел відпущення для помірно-ворожих. Він вголос каже те, про що вони навіть думати наважуються із застереженням, бо це значить подумки поставити себе на одну з Трампом дошку. Але ж вони не такі. Вони кращі за цього рудого клоуна. Вони не стоять з ним нарівні. Вони просто поклали за нього до урни свій бюлетень, потай та мовчки.
Мені дуже подобається сцена з "Танцю з драконами" Мартіна, у якій Дейнеріс розпізнає приховану ворожість Ксаро Ксоана Даксоса:
Слізьми набрякли його очі, сльози поповзли вниз його носом, поміж аметистів, смарагдів та чорних діамантів.
- Я казав Тринадцятьом, що ти зауважиш до моєї мудрості. Як мені боляче бачити, що я помилявсяю Бери ці кораблі та пливи геть, або ти напевно помреш у муках. Ти навіть не знаєш, скільки зробила ворогів.
Я знаю, хто стоїть переді мною, ллючи фіглярські сльози. Усвідомлення принесло їй печаль.
Це печально і навіть болісно завжди - розуміти, що перед тобою із ввічливими словами та доброзичливою посмішкою, ба навіть із сльозами співчуття на очах стоїть ворог. Дуже болісно, коли це вчорашній друг, вчитель, улюблений митець, навіть родич. Але найкраще, що можна зробити у такій ситуації - це усвідомити, що кожний, хто хоче відняти в тебе твоє - ворог. Навіть коли він сам цього не розуміє. Відкрита ворожнеча з твого боку домоможе йому також це усвідомити. І тільки тоді буде можливо будь-яке примирення. Бо коли ворог сам не розуміє, що він ворог, він будь-яке примирення використає для удару в спину, обклавшися при цьому купою самовиправдань.
Будь як Даенеріс. Не дай ввічливим речам та фіглярським сльозам ввести себе в оману.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Page 1 of 5