![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Троха лікнепу: репрезентація, об'єктивація, диспавермент. Частина друга
Я розумію, що це пролетить повз вуха, але сподіваюся, що не всім.
ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - ТО ВЗАГАЛІ НЕ ПРО ЦИЦЬКИ ТА РОЗДЯГАННЯ.
Це про низведення людини до стану речі. А що тими людьми є здебільшого жінки, а знаряддям такого низведення роздягання - то вже предмет третьої лекції. Зараз зосередимося на об'єктивації.
Головна різниця між суб'єктом та об'єктом полягає в тому, що суб'єкт має волю та бажання, а об'єкт ні, ним користуються ті, хто волю та бажання має.
Не гріх процитувати себе:
Простий приклад: я, суб'єкт, хочу чаю. Аби задовольнити своє бажання, я користуюся об'єктами: чашка, пакетик чаю, чайник, вода, сірники, плитка. Це предмети, вони не живі і не розумні.
В чому різниця межи мною та, скажімо, леді Мері Кроулі з Абатства Даунтон? В тому, що замість чашки, пакетика та води леді Мері користується лакеєм, куховаркою та помічницею куховарки (при чому про існування останньої навіть не знає, Дейзі взагалі заборонено потрапляти до поля зору панів). Тобто, вона бере живих людей та у своїй свідомості перетворює на предмети для власної зручності. Звичайно, надалі леді Мері проходить шлях особового зростання і навчається бачити в людях людей, але в перших серіях воно так: леді Мері каже "хочу чаю", і не думає, що якісь люди докладають зусиль, аби чай з'явився перед нею. Вона просто каже "хочу", і чай так опа - і тут. Або навіть нічого не каже - просто зранку комини запалені та кімнати прогріті якось... самі собою. За щукиним велінням. Тобто, насправді, то Дейзі встала вдосвіта та вичистила, знов наклала дрів і запалила, але навіщо леді Мері про те знати? І взагалі знати про існування Дейзі?
Це й є об'єктивація. Зауважте: про секс поки що ані слова.
Насправді об'єктивація жінок у мистецтві та культурі ндбала вигляду гіпертрофованої сексуалізації лише нещодавно, з початком сексуальної революції. Але об'єктивація жінок у літературі триває стільки, скільки, власне, існує література.
Брак репрезентації жінок, про який велося отут, є, власне, одним з інструментів тієї об'єктивації. Жінки або відсутні, або виконують суто декоративну функцію, з'являються у творі задля меблів, згадується їхня краса й більш нічого (тут мені пригадався цинічний вислів Аркадія Стругацького про те, що жінка у творі існує щоб "відтіняти" й "підкреслювати").
Коли ж жінки присутні, їхня участь у сюжеті майже цілком зводиться до їхньої функції: кохана героя, матір героя, донька героя, сестра, дружина, служниця героя і т. ін. Будь-які їхні дії у сюжеті прив'язані до долі героя та потрібні лише для того, щоб утворювати цю долю. Герой - звичайно ж, чоловік. Він є суб'єктом творення своєї долі, жінка - об'єктом, через який доля чиниться. Про Іліаду вже розмовляли: Гелена та Брісеїда виступають там як приз, за який змагаються герої. Цікавіше роздивитись "Одіссею": там набагато більше жіночих образів начебто активних. Там діють богиня Афіна, Навсікая, Калісто, Цирцея, Пенелопа, Евріклея... але всі вони діють, утворюючи долю Одіссея. Вони з'являються в тексті, коли Одіссеєві потрібний новий етап у розкритті його трансценденції, і зникають, коли ця потреба вичерпується.
У творах про кохання власне має значення лише кохання героя до жінки. Цей підхід настільки інтерналізований самими жінками, що та ж сама Мурасакі Сікібу майже не приділяє уваги почуттям жінок, до яких залицявся Гендзі. Єдиний засіб, яким жінка може висловити свої почуття - це представити себе об'єктом, гідним почуттів чоловіка. Суб'єктна перспектива не властива жінці в літературі, її вживання є руйнацією наявних літературних конвенцій, як ото лист Тетяни до Онегіна.
Жінка, яка в літературі каже "я хочу" - насамперед злодійка. Активність "доброчесної" жінки виявляється лише під тиском обставин, вона діє лише коли мусить діяти, і не вимагає за це жодної нагороди. Для "хорошої" героїні дуже важливо вчасно зректися власного успіху та завершити гру з "нулевим" виграшем, найкращий для неї приз та винагорода - поновлення статусу кво. Жанна Дарк або Хуа Мулань або Еовін можуть виглядати "хорошими" в патріархатному дискурсі лише за умови вчасного повернення "на своє місце" без жодних надбань (Жанна могла лише висловлювати таке бажання, але воно пішло у залік при реабілітації). Таким чином суб'єктність жінки знівельовується навіть там, де, начебто, вдається її проявити. Винагороду за руйнацію Зірки Смерті отримують Люк та Хан Соло; принцеса Лея, яка зробила цю перемогу можливою, дає винагороди, а не отримує їх. Єдиний жіночий персонаж у сетінгу ЗВ, який не діє з примусу або почуття обов'язку, діє задля себе та власної мети і прагне аинагороди - Асаж Вентрес. Звісно, злодійка.*
Об'єктивація жінок у мистецтві - це насамперед і головним чином відсутність або крайня пасивність жіночих персонажів, зведення їх до голої функції, до шаблону "чергової дівчини Бонда". Коли з тих чи інших причин це неможливо і жіночому персонажеві дається суб'єктна перспектива - такого персонажа позбавляють винагороди. Це так глибоко інтегроване в культурі, що навіть жінки-авторки здебільшого не дають своїм героїням присвоїти результат власної праці та змагань, маскуючи це під виглядом моральної вищості жінки.
* Я про ту частину канону, яка залишилася каноном після купівлі франчайзу Діснеєм. На весь Розширений Всесвіт мене не вистачило.
ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - ТО ВЗАГАЛІ НЕ ПРО ЦИЦЬКИ ТА РОЗДЯГАННЯ.
Це про низведення людини до стану речі. А що тими людьми є здебільшого жінки, а знаряддям такого низведення роздягання - то вже предмет третьої лекції. Зараз зосередимося на об'єктивації.
Головна різниця між суб'єктом та об'єктом полягає в тому, що суб'єкт має волю та бажання, а об'єкт ні, ним користуються ті, хто волю та бажання має.
Не гріх процитувати себе:
Простий приклад: я, суб'єкт, хочу чаю. Аби задовольнити своє бажання, я користуюся об'єктами: чашка, пакетик чаю, чайник, вода, сірники, плитка. Це предмети, вони не живі і не розумні.
В чому різниця межи мною та, скажімо, леді Мері Кроулі з Абатства Даунтон? В тому, що замість чашки, пакетика та води леді Мері користується лакеєм, куховаркою та помічницею куховарки (при чому про існування останньої навіть не знає, Дейзі взагалі заборонено потрапляти до поля зору панів). Тобто, вона бере живих людей та у своїй свідомості перетворює на предмети для власної зручності. Звичайно, надалі леді Мері проходить шлях особового зростання і навчається бачити в людях людей, але в перших серіях воно так: леді Мері каже "хочу чаю", і не думає, що якісь люди докладають зусиль, аби чай з'явився перед нею. Вона просто каже "хочу", і чай так опа - і тут. Або навіть нічого не каже - просто зранку комини запалені та кімнати прогріті якось... самі собою. За щукиним велінням. Тобто, насправді, то Дейзі встала вдосвіта та вичистила, знов наклала дрів і запалила, але навіщо леді Мері про те знати? І взагалі знати про існування Дейзі?
Це й є об'єктивація. Зауважте: про секс поки що ані слова.
Насправді об'єктивація жінок у мистецтві та культурі ндбала вигляду гіпертрофованої сексуалізації лише нещодавно, з початком сексуальної революції. Але об'єктивація жінок у літературі триває стільки, скільки, власне, існує література.
Брак репрезентації жінок, про який велося отут, є, власне, одним з інструментів тієї об'єктивації. Жінки або відсутні, або виконують суто декоративну функцію, з'являються у творі задля меблів, згадується їхня краса й більш нічого (тут мені пригадався цинічний вислів Аркадія Стругацького про те, що жінка у творі існує щоб "відтіняти" й "підкреслювати").
Коли ж жінки присутні, їхня участь у сюжеті майже цілком зводиться до їхньої функції: кохана героя, матір героя, донька героя, сестра, дружина, служниця героя і т. ін. Будь-які їхні дії у сюжеті прив'язані до долі героя та потрібні лише для того, щоб утворювати цю долю. Герой - звичайно ж, чоловік. Він є суб'єктом творення своєї долі, жінка - об'єктом, через який доля чиниться. Про Іліаду вже розмовляли: Гелена та Брісеїда виступають там як приз, за який змагаються герої. Цікавіше роздивитись "Одіссею": там набагато більше жіночих образів начебто активних. Там діють богиня Афіна, Навсікая, Калісто, Цирцея, Пенелопа, Евріклея... але всі вони діють, утворюючи долю Одіссея. Вони з'являються в тексті, коли Одіссеєві потрібний новий етап у розкритті його трансценденції, і зникають, коли ця потреба вичерпується.
У творах про кохання власне має значення лише кохання героя до жінки. Цей підхід настільки інтерналізований самими жінками, що та ж сама Мурасакі Сікібу майже не приділяє уваги почуттям жінок, до яких залицявся Гендзі. Єдиний засіб, яким жінка може висловити свої почуття - це представити себе об'єктом, гідним почуттів чоловіка. Суб'єктна перспектива не властива жінці в літературі, її вживання є руйнацією наявних літературних конвенцій, як ото лист Тетяни до Онегіна.
Жінка, яка в літературі каже "я хочу" - насамперед злодійка. Активність "доброчесної" жінки виявляється лише під тиском обставин, вона діє лише коли мусить діяти, і не вимагає за це жодної нагороди. Для "хорошої" героїні дуже важливо вчасно зректися власного успіху та завершити гру з "нулевим" виграшем, найкращий для неї приз та винагорода - поновлення статусу кво. Жанна Дарк або Хуа Мулань або Еовін можуть виглядати "хорошими" в патріархатному дискурсі лише за умови вчасного повернення "на своє місце" без жодних надбань (Жанна могла лише висловлювати таке бажання, але воно пішло у залік при реабілітації). Таким чином суб'єктність жінки знівельовується навіть там, де, начебто, вдається її проявити. Винагороду за руйнацію Зірки Смерті отримують Люк та Хан Соло; принцеса Лея, яка зробила цю перемогу можливою, дає винагороди, а не отримує їх. Єдиний жіночий персонаж у сетінгу ЗВ, який не діє з примусу або почуття обов'язку, діє задля себе та власної мети і прагне аинагороди - Асаж Вентрес. Звісно, злодійка.*
Об'єктивація жінок у мистецтві - це насамперед і головним чином відсутність або крайня пасивність жіночих персонажів, зведення їх до голої функції, до шаблону "чергової дівчини Бонда". Коли з тих чи інших причин це неможливо і жіночому персонажеві дається суб'єктна перспектива - такого персонажа позбавляють винагороди. Це так глибоко інтегроване в культурі, що навіть жінки-авторки здебільшого не дають своїм героїням присвоїти результат власної праці та змагань, маскуючи це під виглядом моральної вищості жінки.
* Я про ту частину канону, яка залишилася каноном після купівлі франчайзу Діснеєм. На весь Розширений Всесвіт мене не вистачило.
no subject
А без насильства в цілому - ні, неможливо вижити. Гітлера треба було перемогти і вбити. Природа нерідко "нападає". Серез людей трапляються психопати і просто психічно здорові моральні уроди. Здорова агресія - не просто корисна, а дуже корисна. Вбити смертельного ворога - нормальна справа. Більше того, часто - це моральна і єдино правильна справа, бо за спиною в тебе знаходяться діти і немічні, тобто програти просто не маєш права.
От я мало дивилася Міядзакі, то скажіть ви, як він вирішував цю проблему. От є жінка, в неї за спиною - беззахисні, вона за них відповідає, вона захисниця. Ворог страшний, тобто ризикує вона не лише собою, вона вирішує за інших. Як вона при цьому почувається? Він показав момент вибору і розуміння, до чого може призвести програш і неправильний вибір? Що, якщо монстр - це той самий тигр, і спроби з ним домовитися ведуть до страшної смерті - не самої жінки навіть, а тих, хто за її спиною? Тобто може виявитися, що воно не так, але коли ще нічого не зрозуміло, така можливість не може не враховуватися.
І це ми відкидаємо, що її життя теж цінне і його не можна приносити в жертву пацифізму.
Так воно в реальному житті. Для жінок не існує якогось такого спеціального світу. в якому краще працюють "мирні зусилля", швидше навпаки - оскільки нападаючою сторону зазвичай є чоловік, він швидше домовиться з іншим чоловіком, а жінці добитися врахування її інтересів і взагалі добитися того, щоб бути почутою, вкрай важко (і це на практиці відчула кожна).
І так, традиційне зображення жінок - як пацифічних. Це не тому, що жінки пацифічні, а тому, що існує сувора заборона на жіночу агресію. Міядзакі просто цим скористався. Вибачте, в цьому немає ніякого руйнування шаблонів. Руйнування шаблонів в тому, що головні героїні жінки, і вони не є тупими ляльками, звісно, це могло сформувати ваші погляди, бо в цілому культура саме наполягає, що а) не головні героїні; б) тупі ляльки.
Цей меседж жінки чули купу разів. Що насильство для жінки не вихід, що треба бути мудрою, що треба увійти в положення іншої сторони (чоловіка), що насильство - це не правильно і взагалі не по жіночому, не морально, а жінка ж бажає бути правильною дівчинкою. При цьому зазвичай замовчується, що інша сторона не збирається обмежувати себе в насильстві. Або, оскільки ця сторона складається із багатьохм чоловіків, сама застосовувати насильство не буде, але й не завадить іншим чоловікам його застосовувати і просто скористається результатами.
Ну то жінка рано чи пізно розуміє, що це брехня.
У Міядзакі як з цим? Буває в нього так, що жінка вся така пацифічна, а інша сторона упс, і виявилася підлою, і просто її вбила? Або захопила в полон, і полоні вона померла? Або її згвалтували? Або з неї тягнули ресурси протягом її життя, бо вона ж така хороша, а коли вона захворіла, кинули? Цей обман якось розкривається?
no subject
no subject
Зрозуміло, яка в нього творча задача, але до реальності це не має стосунку, бо в реальності ніякого такого режисера-Міядзакі, який стане підігрувати миротвориці, не буде.
no subject
Ну окей, убедили. Нет значит там феминизма у Миядзаки.
Рос я значит на мизогинных мультиках получается...
no subject
Бо я того не казала.
no subject
Говорит как раз мол что женщины мол другие, они сразу не рубят голову монстру...
В общем сексизм это. Мол женщины они такие вот, драться не умеют, поэтому они мои героини.
no subject
Більше того, жінки теж мізогінні. )
Важливим є напрямок руху. Он вище пишуть, що чоловічій шаблон таки зруйнував, ну то навіщо чекати, що одна людина пройде відразу весь шлях, це вже занадто.
no subject
Сколько мог Миядзаки в себя вместить феминизма - столько вместил. Он снимал мультики про активных женщин, которые не ждут принца на белом коне, а действуют сами, это прекрасно, и я рада, что ты на них вырос, на этих мультиках.
Но да, живя в мизогинной культуре, нельзя совершенно избежать мизогинии. Ею очень сильно все пропитано. И у Миядзаки в этом смысле есть слабые места. Что ж, теперь ты знаешь, где они. Это не значит, что ты должен разочароваться в Миядзаки - это значит, что ты теперь в курсе его слабых мест и понимаешь, что можно было бы сделать лучше.
no subject