![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Троха лікнепу: репрезентація, об'єктивація, диспавермент. Частина друга
Я розумію, що це пролетить повз вуха, але сподіваюся, що не всім.
ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - ТО ВЗАГАЛІ НЕ ПРО ЦИЦЬКИ ТА РОЗДЯГАННЯ.
Це про низведення людини до стану речі. А що тими людьми є здебільшого жінки, а знаряддям такого низведення роздягання - то вже предмет третьої лекції. Зараз зосередимося на об'єктивації.
Головна різниця між суб'єктом та об'єктом полягає в тому, що суб'єкт має волю та бажання, а об'єкт ні, ним користуються ті, хто волю та бажання має.
Не гріх процитувати себе:
Простий приклад: я, суб'єкт, хочу чаю. Аби задовольнити своє бажання, я користуюся об'єктами: чашка, пакетик чаю, чайник, вода, сірники, плитка. Це предмети, вони не живі і не розумні.
В чому різниця межи мною та, скажімо, леді Мері Кроулі з Абатства Даунтон? В тому, що замість чашки, пакетика та води леді Мері користується лакеєм, куховаркою та помічницею куховарки (при чому про існування останньої навіть не знає, Дейзі взагалі заборонено потрапляти до поля зору панів). Тобто, вона бере живих людей та у своїй свідомості перетворює на предмети для власної зручності. Звичайно, надалі леді Мері проходить шлях особового зростання і навчається бачити в людях людей, але в перших серіях воно так: леді Мері каже "хочу чаю", і не думає, що якісь люди докладають зусиль, аби чай з'явився перед нею. Вона просто каже "хочу", і чай так опа - і тут. Або навіть нічого не каже - просто зранку комини запалені та кімнати прогріті якось... самі собою. За щукиним велінням. Тобто, насправді, то Дейзі встала вдосвіта та вичистила, знов наклала дрів і запалила, але навіщо леді Мері про те знати? І взагалі знати про існування Дейзі?
Це й є об'єктивація. Зауважте: про секс поки що ані слова.
Насправді об'єктивація жінок у мистецтві та культурі ндбала вигляду гіпертрофованої сексуалізації лише нещодавно, з початком сексуальної революції. Але об'єктивація жінок у літературі триває стільки, скільки, власне, існує література.
Брак репрезентації жінок, про який велося отут, є, власне, одним з інструментів тієї об'єктивації. Жінки або відсутні, або виконують суто декоративну функцію, з'являються у творі задля меблів, згадується їхня краса й більш нічого (тут мені пригадався цинічний вислів Аркадія Стругацького про те, що жінка у творі існує щоб "відтіняти" й "підкреслювати").
Коли ж жінки присутні, їхня участь у сюжеті майже цілком зводиться до їхньої функції: кохана героя, матір героя, донька героя, сестра, дружина, служниця героя і т. ін. Будь-які їхні дії у сюжеті прив'язані до долі героя та потрібні лише для того, щоб утворювати цю долю. Герой - звичайно ж, чоловік. Він є суб'єктом творення своєї долі, жінка - об'єктом, через який доля чиниться. Про Іліаду вже розмовляли: Гелена та Брісеїда виступають там як приз, за який змагаються герої. Цікавіше роздивитись "Одіссею": там набагато більше жіночих образів начебто активних. Там діють богиня Афіна, Навсікая, Калісто, Цирцея, Пенелопа, Евріклея... але всі вони діють, утворюючи долю Одіссея. Вони з'являються в тексті, коли Одіссеєві потрібний новий етап у розкритті його трансценденції, і зникають, коли ця потреба вичерпується.
У творах про кохання власне має значення лише кохання героя до жінки. Цей підхід настільки інтерналізований самими жінками, що та ж сама Мурасакі Сікібу майже не приділяє уваги почуттям жінок, до яких залицявся Гендзі. Єдиний засіб, яким жінка може висловити свої почуття - це представити себе об'єктом, гідним почуттів чоловіка. Суб'єктна перспектива не властива жінці в літературі, її вживання є руйнацією наявних літературних конвенцій, як ото лист Тетяни до Онегіна.
Жінка, яка в літературі каже "я хочу" - насамперед злодійка. Активність "доброчесної" жінки виявляється лише під тиском обставин, вона діє лише коли мусить діяти, і не вимагає за це жодної нагороди. Для "хорошої" героїні дуже важливо вчасно зректися власного успіху та завершити гру з "нулевим" виграшем, найкращий для неї приз та винагорода - поновлення статусу кво. Жанна Дарк або Хуа Мулань або Еовін можуть виглядати "хорошими" в патріархатному дискурсі лише за умови вчасного повернення "на своє місце" без жодних надбань (Жанна могла лише висловлювати таке бажання, але воно пішло у залік при реабілітації). Таким чином суб'єктність жінки знівельовується навіть там, де, начебто, вдається її проявити. Винагороду за руйнацію Зірки Смерті отримують Люк та Хан Соло; принцеса Лея, яка зробила цю перемогу можливою, дає винагороди, а не отримує їх. Єдиний жіночий персонаж у сетінгу ЗВ, який не діє з примусу або почуття обов'язку, діє задля себе та власної мети і прагне аинагороди - Асаж Вентрес. Звісно, злодійка.*
Об'єктивація жінок у мистецтві - це насамперед і головним чином відсутність або крайня пасивність жіночих персонажів, зведення їх до голої функції, до шаблону "чергової дівчини Бонда". Коли з тих чи інших причин це неможливо і жіночому персонажеві дається суб'єктна перспектива - такого персонажа позбавляють винагороди. Це так глибоко інтегроване в культурі, що навіть жінки-авторки здебільшого не дають своїм героїням присвоїти результат власної праці та змагань, маскуючи це під виглядом моральної вищості жінки.
* Я про ту частину канону, яка залишилася каноном після купівлі франчайзу Діснеєм. На весь Розширений Всесвіт мене не вистачило.
ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - ТО ВЗАГАЛІ НЕ ПРО ЦИЦЬКИ ТА РОЗДЯГАННЯ.
Це про низведення людини до стану речі. А що тими людьми є здебільшого жінки, а знаряддям такого низведення роздягання - то вже предмет третьої лекції. Зараз зосередимося на об'єктивації.
Головна різниця між суб'єктом та об'єктом полягає в тому, що суб'єкт має волю та бажання, а об'єкт ні, ним користуються ті, хто волю та бажання має.
Не гріх процитувати себе:
Простий приклад: я, суб'єкт, хочу чаю. Аби задовольнити своє бажання, я користуюся об'єктами: чашка, пакетик чаю, чайник, вода, сірники, плитка. Це предмети, вони не живі і не розумні.
В чому різниця межи мною та, скажімо, леді Мері Кроулі з Абатства Даунтон? В тому, що замість чашки, пакетика та води леді Мері користується лакеєм, куховаркою та помічницею куховарки (при чому про існування останньої навіть не знає, Дейзі взагалі заборонено потрапляти до поля зору панів). Тобто, вона бере живих людей та у своїй свідомості перетворює на предмети для власної зручності. Звичайно, надалі леді Мері проходить шлях особового зростання і навчається бачити в людях людей, але в перших серіях воно так: леді Мері каже "хочу чаю", і не думає, що якісь люди докладають зусиль, аби чай з'явився перед нею. Вона просто каже "хочу", і чай так опа - і тут. Або навіть нічого не каже - просто зранку комини запалені та кімнати прогріті якось... самі собою. За щукиним велінням. Тобто, насправді, то Дейзі встала вдосвіта та вичистила, знов наклала дрів і запалила, але навіщо леді Мері про те знати? І взагалі знати про існування Дейзі?
Це й є об'єктивація. Зауважте: про секс поки що ані слова.
Насправді об'єктивація жінок у мистецтві та культурі ндбала вигляду гіпертрофованої сексуалізації лише нещодавно, з початком сексуальної революції. Але об'єктивація жінок у літературі триває стільки, скільки, власне, існує література.
Брак репрезентації жінок, про який велося отут, є, власне, одним з інструментів тієї об'єктивації. Жінки або відсутні, або виконують суто декоративну функцію, з'являються у творі задля меблів, згадується їхня краса й більш нічого (тут мені пригадався цинічний вислів Аркадія Стругацького про те, що жінка у творі існує щоб "відтіняти" й "підкреслювати").
Коли ж жінки присутні, їхня участь у сюжеті майже цілком зводиться до їхньої функції: кохана героя, матір героя, донька героя, сестра, дружина, служниця героя і т. ін. Будь-які їхні дії у сюжеті прив'язані до долі героя та потрібні лише для того, щоб утворювати цю долю. Герой - звичайно ж, чоловік. Він є суб'єктом творення своєї долі, жінка - об'єктом, через який доля чиниться. Про Іліаду вже розмовляли: Гелена та Брісеїда виступають там як приз, за який змагаються герої. Цікавіше роздивитись "Одіссею": там набагато більше жіночих образів начебто активних. Там діють богиня Афіна, Навсікая, Калісто, Цирцея, Пенелопа, Евріклея... але всі вони діють, утворюючи долю Одіссея. Вони з'являються в тексті, коли Одіссеєві потрібний новий етап у розкритті його трансценденції, і зникають, коли ця потреба вичерпується.
У творах про кохання власне має значення лише кохання героя до жінки. Цей підхід настільки інтерналізований самими жінками, що та ж сама Мурасакі Сікібу майже не приділяє уваги почуттям жінок, до яких залицявся Гендзі. Єдиний засіб, яким жінка може висловити свої почуття - це представити себе об'єктом, гідним почуттів чоловіка. Суб'єктна перспектива не властива жінці в літературі, її вживання є руйнацією наявних літературних конвенцій, як ото лист Тетяни до Онегіна.
Жінка, яка в літературі каже "я хочу" - насамперед злодійка. Активність "доброчесної" жінки виявляється лише під тиском обставин, вона діє лише коли мусить діяти, і не вимагає за це жодної нагороди. Для "хорошої" героїні дуже важливо вчасно зректися власного успіху та завершити гру з "нулевим" виграшем, найкращий для неї приз та винагорода - поновлення статусу кво. Жанна Дарк або Хуа Мулань або Еовін можуть виглядати "хорошими" в патріархатному дискурсі лише за умови вчасного повернення "на своє місце" без жодних надбань (Жанна могла лише висловлювати таке бажання, але воно пішло у залік при реабілітації). Таким чином суб'єктність жінки знівельовується навіть там, де, начебто, вдається її проявити. Винагороду за руйнацію Зірки Смерті отримують Люк та Хан Соло; принцеса Лея, яка зробила цю перемогу можливою, дає винагороди, а не отримує їх. Єдиний жіночий персонаж у сетінгу ЗВ, який не діє з примусу або почуття обов'язку, діє задля себе та власної мети і прагне аинагороди - Асаж Вентрес. Звісно, злодійка.*
Об'єктивація жінок у мистецтві - це насамперед і головним чином відсутність або крайня пасивність жіночих персонажів, зведення їх до голої функції, до шаблону "чергової дівчини Бонда". Коли з тих чи інших причин це неможливо і жіночому персонажеві дається суб'єктна перспектива - такого персонажа позбавляють винагороди. Це так глибоко інтегроване в культурі, що навіть жінки-авторки здебільшого не дають своїм героїням присвоїти результат власної праці та змагань, маскуючи це під виглядом моральної вищості жінки.
* Я про ту частину канону, яка залишилася каноном після купівлі франчайзу Діснеєм. На весь Розширений Всесвіт мене не вистачило.
no subject
А в чем дали проявиться ее крутой боевитости? Я не смотрела фильмы, я читала книги, и в книгах, когда речь дошла до реального дела (революции), Китнисс/Катнисс, конечно, подняли на щиты, как символ, но до реального дела ее не допускали. С помощью старших друзей ей удалось присоединиться к боевой группе, но никаких реальных результатов эта группа не добилась, только потеряли ярких и полезных людей. Тому же Люку авторы не только давали кататься на истребителе, но его группа и он лично уничтожили Звезду Смерти.
Единственный самостоятельный поступок Китнисс в третьей части — убийство новой лидерки, которая вроде бы рвалась в диктаторки. И то непонятно, было ли оно оправданным или эта была месть прошлого диктатора, который и внушил Китнисс эти подозрения.
Ну и заканчивается ее история печально: она душевнобольная преступница, ссылка, сестра мертва... ни победы, ни триумфа.
no subject
А в остальном вы абсолютно правы.
Китнисс нужно сравнивать с героем-мужчиной, который победив врагов, всё при этом теряет (таких в мировой литературе до фига и больше).
no subject
no subject
за победу вы ей вписываете сам факт, что она умеет сражаться;
когда мужчины / или с мужской точки зрения/ умение драться оценивают, как выдающееся само по себе, когда уже его наличие - повышает женщину до "мужского" равного статуса. мне каждый раз вспоминается анекдот про "засуньте в жопу зонтик и нажмите кнопку, чтоб открыть его, так и поймете, что такое роды"