![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Прихована ворожнеча
Ну і ще один неприємний результат виборів Трампа - доводиться визнати, що:
а) чоловіки все ще ненавидять жінок;
б) жінки все ще ненавидять себе.
В чорних з солідарністю виявилося краще. Ну, вони й право голосу отримали першими.
В чому проблема з цією ненавистю?
Вона не розпізнається як ненависть. Її носії вважають, що коли вони не відчувають характерних для ненависті емоцій - гніву, злості, бажання вдарити, - то все гаразд, ненависті немає. Чоловік розміщує в фейсбучеку жарт "У слабкого чоловіа жінка завжди винна, у сильного вона завжди покарана", і просто не може второпати, чого до нього в фейсбучек набігла юрбиця жінок, плюнути йому під ноги. Ай, в них нема почуття гумору, ай погано... Як це жарт ворожий? Він же кепкує зі слабких чоловіків, а не з жінок?
Так само я можу сказати, що не ворожа до курей та свиней, навіть люблю їх. Або Генріх V Англійський може сказати, що любив Францію.
Ворожість - це не емоція. Це сукупність дій, які спрямовані на погіршення чийогось життя, ба навіть на загрозу самому життю.
Мені не тисне визнати, що я за своєю хижацькою природою ворожа свиням та курям. Їх вбивають, аби я могла їсти.
Але чомусь багатьом людям, зокрема чоловікам, таки тисне зізнатися у своїй ворожості. Чоловік може розчехлитися поступово:
http://morreth.livejournal.com/2963696.html?thread=59701488#t59701488
Але наприкінці все одно скаже: ну, раз вам так зручно, то вважайте мене ворогом. Тобто, він цілковито скидає з себе відповідальність за те, що ВІН каже і з ким ВІН солідаризується - цю відповідальність маємо нести ми, ті, хто на підставі його солідарізації з ворогом вважає його ворожим, бо ж "нам так зручніше".
А от іще один цікавий випадок. Знову ж колотрамп. Людина, яку я дуже поважаю, пише (переклад з англійської) знов-таки ж про тих, кому Трамп здається зрозумілим:
"Ні, ми не Ку-Клукс-Клан, але так, ми справді віримо, що внесок у цивілізацію "білих" більший, ніж "чорних", або "мусульман", і ми не хочемо "децивілізувати" наші спільноти, аби залучити чорних чи мусульман, особливо якщо вони є віднсними новоприбульцями. Ні, ми не твердолобі пролайфери, але ми вважаємо, що аборт за бажанням це забагато (а користування 80-центовими кондомами дешевше). Ні, ми не анти-геї, але ми також не хочемо, щоб наших дітей навчали, що гейство є цілковитою нормою. Ми знаходимо чесним, що постійні одностатеві стосунки не мають бути дискриміновані стосовно податків та прав наслідування, але ми не хочемо, щоб гейські стосунки приравняли до гетеросексуального шлюбу, ані того, щоб вік згоди знизився від 18 до 16, як з гетеросексуальними стосунками. Ні, ми не хочемо прирікати інтелігентних жінок на 40 років домашньої праці або другорозрядних робіт, ае ми не певні, що жінки створені, щоб бути головуючими менеджерами і питаємо, чи не призведе їхнє збільшення на таких позиціях (включно прездентські) до порушення фундаментального балансу та співіснування статей, яке, ми віримо, є життєвим для суспільства. Трамп розуміє, що величезна купа людей почувається незручно в цій сфері та грає на цьому".
Ні, сам він, по-перше, занадто інталігентний, аби голосувати за Трампа, по-друге, взагалі британець. Але він належить до тієї "великої купи людей", на почуттях якої грає Трамп, він аже про неї "ми". І що ж воно за "ми"?
Якщо переконання цього "ми" трохи почистити від британської ввічливості, буде приблизно так: "Ми хочемо вважати себе кращими за чорних, але так, щоб нас за це не називали расистами. Давайте призначимо расистами лише крайніх, тих, хто негрів палить та вішає, і роздивлятися нас лише на їхньому фоні. Правда, ми хороші люди? Ми хочемо вважати себе кращими за геїв, але не хочемо щоб нас за це звали гомофобами. Давайте навчати геїв зі школи, що вони ненормальні і не повинні ображатися, коли їх називають ненормальними, так всім буде легше, а надто нам. Ми такі добрі, що навіть дамо їм одружуватися та успадковувати одне за одним. Але крий Боже не хочемо, щоб це називали шлюбом, бо наш шлюб це Божественна установа (навіть коли в ньому твориться насильство та повний триндець), а їхній це просто співжиття. Ми також не хочемо, щоб нами порядкували жінки та не хочемо виконувати буденну роботу, яку звикли звалювати на жінок. Ми не хочемо давати їм навіть порядкувати своїми матками. Презервативи краще (бо ми можемо їх зняти у будь-яку мить або відмовитися "нюхати квіти у противогазі"). Але давайте не називати нас за це мізогінами, бо мізогін це дуже сильне слово".
Коротше кажучи, ці люди хочуть діяти помірковано-вороже проти жінок та меншин, але так, щоб жінки та меншини не здогадатися, що то ворожнеча. Бо ж відверта ворожнеча може бути такою, що їм стане непереливки.
І тут - ураааа! - на допомогу приходить Трамп. Він козел відпущення для помірно-ворожих. Він вголос каже те, про що вони навіть думати наважуються із застереженням, бо це значить подумки поставити себе на одну з Трампом дошку. Але ж вони не такі. Вони кращі за цього рудого клоуна. Вони не стоять з ним нарівні. Вони просто поклали за нього до урни свій бюлетень, потай та мовчки.
Мені дуже подобається сцена з "Танцю з драконами" Мартіна, у якій Дейнеріс розпізнає приховану ворожість Ксаро Ксоана Даксоса:
Слізьми набрякли його очі, сльози поповзли вниз його носом, поміж аметистів, смарагдів та чорних діамантів.
- Я казав Тринадцятьом, що ти зауважиш до моєї мудрості. Як мені боляче бачити, що я помилявсяю Бери ці кораблі та пливи геть, або ти напевно помреш у муках. Ти навіть не знаєш, скільки зробила ворогів.
Я знаю, хто стоїть переді мною, ллючи фіглярські сльози. Усвідомлення принесло їй печаль.
Це печально і навіть болісно завжди - розуміти, що перед тобою із ввічливими словами та доброзичливою посмішкою, ба навіть із сльозами співчуття на очах стоїть ворог. Дуже болісно, коли це вчорашній друг, вчитель, улюблений митець, навіть родич. Але найкраще, що можна зробити у такій ситуації - це усвідомити, що кожний, хто хоче відняти в тебе твоє - ворог. Навіть коли він сам цього не розуміє. Відкрита ворожнеча з твого боку домоможе йому також це усвідомити. І тільки тоді буде можливо будь-яке примирення. Бо коли ворог сам не розуміє, що він ворог, він будь-яке примирення використає для удару в спину, обклавшися при цьому купою самовиправдань.
Будь як Даенеріс. Не дай ввічливим речам та фіглярським сльозам ввести себе в оману.
а) чоловіки все ще ненавидять жінок;
б) жінки все ще ненавидять себе.
В чорних з солідарністю виявилося краще. Ну, вони й право голосу отримали першими.
В чому проблема з цією ненавистю?
Вона не розпізнається як ненависть. Її носії вважають, що коли вони не відчувають характерних для ненависті емоцій - гніву, злості, бажання вдарити, - то все гаразд, ненависті немає. Чоловік розміщує в фейсбучеку жарт "У слабкого чоловіа жінка завжди винна, у сильного вона завжди покарана", і просто не може второпати, чого до нього в фейсбучек набігла юрбиця жінок, плюнути йому під ноги. Ай, в них нема почуття гумору, ай погано... Як це жарт ворожий? Він же кепкує зі слабких чоловіків, а не з жінок?
Так само я можу сказати, що не ворожа до курей та свиней, навіть люблю їх. Або Генріх V Англійський може сказати, що любив Францію.
Ворожість - це не емоція. Це сукупність дій, які спрямовані на погіршення чийогось життя, ба навіть на загрозу самому життю.
Мені не тисне визнати, що я за своєю хижацькою природою ворожа свиням та курям. Їх вбивають, аби я могла їсти.
Але чомусь багатьом людям, зокрема чоловікам, таки тисне зізнатися у своїй ворожості. Чоловік може розчехлитися поступово:
http://morreth.livejournal.com/2963696.html?thread=59701488#t59701488
Але наприкінці все одно скаже: ну, раз вам так зручно, то вважайте мене ворогом. Тобто, він цілковито скидає з себе відповідальність за те, що ВІН каже і з ким ВІН солідаризується - цю відповідальність маємо нести ми, ті, хто на підставі його солідарізації з ворогом вважає його ворожим, бо ж "нам так зручніше".
А от іще один цікавий випадок. Знову ж колотрамп. Людина, яку я дуже поважаю, пише (переклад з англійської) знов-таки ж про тих, кому Трамп здається зрозумілим:
"Ні, ми не Ку-Клукс-Клан, але так, ми справді віримо, що внесок у цивілізацію "білих" більший, ніж "чорних", або "мусульман", і ми не хочемо "децивілізувати" наші спільноти, аби залучити чорних чи мусульман, особливо якщо вони є віднсними новоприбульцями. Ні, ми не твердолобі пролайфери, але ми вважаємо, що аборт за бажанням це забагато (а користування 80-центовими кондомами дешевше). Ні, ми не анти-геї, але ми також не хочемо, щоб наших дітей навчали, що гейство є цілковитою нормою. Ми знаходимо чесним, що постійні одностатеві стосунки не мають бути дискриміновані стосовно податків та прав наслідування, але ми не хочемо, щоб гейські стосунки приравняли до гетеросексуального шлюбу, ані того, щоб вік згоди знизився від 18 до 16, як з гетеросексуальними стосунками. Ні, ми не хочемо прирікати інтелігентних жінок на 40 років домашньої праці або другорозрядних робіт, ае ми не певні, що жінки створені, щоб бути головуючими менеджерами і питаємо, чи не призведе їхнє збільшення на таких позиціях (включно прездентські) до порушення фундаментального балансу та співіснування статей, яке, ми віримо, є життєвим для суспільства. Трамп розуміє, що величезна купа людей почувається незручно в цій сфері та грає на цьому".
Ні, сам він, по-перше, занадто інталігентний, аби голосувати за Трампа, по-друге, взагалі британець. Але він належить до тієї "великої купи людей", на почуттях якої грає Трамп, він аже про неї "ми". І що ж воно за "ми"?
Якщо переконання цього "ми" трохи почистити від британської ввічливості, буде приблизно так: "Ми хочемо вважати себе кращими за чорних, але так, щоб нас за це не називали расистами. Давайте призначимо расистами лише крайніх, тих, хто негрів палить та вішає, і роздивлятися нас лише на їхньому фоні. Правда, ми хороші люди? Ми хочемо вважати себе кращими за геїв, але не хочемо щоб нас за це звали гомофобами. Давайте навчати геїв зі школи, що вони ненормальні і не повинні ображатися, коли їх називають ненормальними, так всім буде легше, а надто нам. Ми такі добрі, що навіть дамо їм одружуватися та успадковувати одне за одним. Але крий Боже не хочемо, щоб це називали шлюбом, бо наш шлюб це Божественна установа (навіть коли в ньому твориться насильство та повний триндець), а їхній це просто співжиття. Ми також не хочемо, щоб нами порядкували жінки та не хочемо виконувати буденну роботу, яку звикли звалювати на жінок. Ми не хочемо давати їм навіть порядкувати своїми матками. Презервативи краще (бо ми можемо їх зняти у будь-яку мить або відмовитися "нюхати квіти у противогазі"). Але давайте не називати нас за це мізогінами, бо мізогін це дуже сильне слово".
Коротше кажучи, ці люди хочуть діяти помірковано-вороже проти жінок та меншин, але так, щоб жінки та меншини не здогадатися, що то ворожнеча. Бо ж відверта ворожнеча може бути такою, що їм стане непереливки.
І тут - ураааа! - на допомогу приходить Трамп. Він козел відпущення для помірно-ворожих. Він вголос каже те, про що вони навіть думати наважуються із застереженням, бо це значить подумки поставити себе на одну з Трампом дошку. Але ж вони не такі. Вони кращі за цього рудого клоуна. Вони не стоять з ним нарівні. Вони просто поклали за нього до урни свій бюлетень, потай та мовчки.
Мені дуже подобається сцена з "Танцю з драконами" Мартіна, у якій Дейнеріс розпізнає приховану ворожість Ксаро Ксоана Даксоса:
Слізьми набрякли його очі, сльози поповзли вниз його носом, поміж аметистів, смарагдів та чорних діамантів.
- Я казав Тринадцятьом, що ти зауважиш до моєї мудрості. Як мені боляче бачити, що я помилявсяю Бери ці кораблі та пливи геть, або ти напевно помреш у муках. Ти навіть не знаєш, скільки зробила ворогів.
Я знаю, хто стоїть переді мною, ллючи фіглярські сльози. Усвідомлення принесло їй печаль.
Це печально і навіть болісно завжди - розуміти, що перед тобою із ввічливими словами та доброзичливою посмішкою, ба навіть із сльозами співчуття на очах стоїть ворог. Дуже болісно, коли це вчорашній друг, вчитель, улюблений митець, навіть родич. Але найкраще, що можна зробити у такій ситуації - це усвідомити, що кожний, хто хоче відняти в тебе твоє - ворог. Навіть коли він сам цього не розуміє. Відкрита ворожнеча з твого боку домоможе йому також це усвідомити. І тільки тоді буде можливо будь-яке примирення. Бо коли ворог сам не розуміє, що він ворог, він будь-яке примирення використає для удару в спину, обклавшися при цьому купою самовиправдань.
Будь як Даенеріс. Не дай ввічливим речам та фіглярським сльозам ввести себе в оману.
no subject
------імхо, не працює, швидше ефект зворотній. Багато соціальних негараздів впливають негативно саме на жінок, і щось я жодного разу не бачила, щоб жінки через це хоча якось згуртувалися та почали відстоювати власні інтереси. Впрягаються і тягнуть, і далі погіршуючі власні кондиції та здатність гуртуватися. Он у деяких ісламських країнах який був стрімкий регрес, жінки виходили на мітінги, і що? І нічого.
Крім того, не існує "загрози жіночої бідності на пенсії". Існує жіноча бідність на пенсії. Вона вже є.
під уже наявним соусом для наступного покоління "у нас уже настала рівність і лише окремі регреси трохи заважають жить" проштовхувати все жорсткіше законодавство для захисту жінок
--- так само. Таке законодавство викликає невдоволення, щоб його просунути, потрібно хоча б, для початку, пояснити, для чого це люди мають себе обмежувати. Аргумент "бо вже настала рівність" не особливо тут працює. Сексисз більшість людей вважають абсолютно нормальною річчю, пропозиція штрафувати за сексизм для них приблизно те саме, що для вас ідея штрафувати за моргання
Єдина ідея, яку я чула і яка мені виглядає реалістично - це гра на розкол чоловічої спільноти, пошук тих груп чоловіків, яким вигідно співпрацювати із жінками і надавати жінкам більше можливостей, бо так вони бачать свій шлях отримати владу. Власне, десь тут у коментах про це писала Віраго.
Для реалізації цієї можливості теж потрібна жіноча згуртованість, якої у нас зараз немає. А для цього треба пояснити значно більшій кількості жінок, навіщо їм фемінізм.
Ні, фантазувати про те, які ми кльові бійці, коли у феміністичній спільноті не можуть залучити більше ніж кілька десятків підписів під петицією (а в спільноті 3 тис.учасниць), я вже мовчу про щось більш дієве, я не готова. Треба виходити з того, що хрєнові ми бійці, бо це правда. Активна меншість, яка проштовхує зміни - це люди, які стояли на майдані, носили туда гроші та іжу, організовувалися у сотні і т. і. Так, серед них було купа жінок, які виступали не за жіночі групові, а за громадянські інтереси. Коли йдеться про суто жіночі інтереси, жінки у нас поки що ніфіга не самоорганізовуються хоча б трохи масово. Я сама така. Немає тієї активної меншості, яка просуває зміни. Ми розумні на словах, коли ж доходить до справи, безпорадні. І щоб це змінити, треба для початку визнати, що це так. І навіть тоді не факт, що хоча б з часом щось зміниться. Ну от мій максимум не на словах - відстояти власні кордони перед чоловіком, і я ледь це тягну, а через раз не тягну. В мене є підозра, що більшість феміністок стали феміністками не тому, що вони такі вольові, із розвинутою суб*єктністю, сильні та вправні, а зовсім з інших причин. Є окремі виключення, які, на жаль, не роблять погоди. Суб*єктність та все інше доводиться виховувати в собі на ходу. Сильні, вправні та гарно адаптовані, як я поки що бачу, руками і ногами відбиваються від того, щоб називатися феміністками.
І ні, я не вважаю, що все приречено, треба скласти руки і т. і. Просто фантазування ніфіга не допомагає.
no subject
про першу стратегію - у західній європі жіноча бідність на пенсії є, і вона стає все гіршою. але я не прихильниця нічого не робити. цілком може бути, що насправді ефект буде зворотній.
про другу стратегію.
Аргумент "бо вже настала рівність" на заході за моїми спостереженнями незле працює. Для мене він працював і в Україні, бо я випадково так виросла, що була не в курсі, що існує суттєва нерівність. На заході є купа критичних публікацій і досліджень, законодавчих пропозицій, але вихідна точка - це саме нормальність рівності.
я не думаю, що для значного поступу і реалізації дієвих кампаній потрібна значно більша згуртованість, ніж вона є. що потрібно робити ключову ставку саме на чоловіків, я теж не впевнена. так, певна їхня підмножина є важливим і корисним ресурсом, але - не ключовим.
так, ми хрєнові бійці, поки ми поодинці і не об'єднуємо наявні у кожної маленькі ресурси і не спрямовуємо у конкретні проекти. це дуже добре спрацювало після цього майдану - йшлося вже не про їжу та гроші, а про лікування і реабілітацію десятків людей, десятки швидких допомог, десятки вантажівок гуманітарки. і вели (і ведуть) цю роботу у 90% саме жінки. але далеко не всі сфери покриті проектами, ось фемактивізм наприклад - не дуже.
причини, чому феміністки стали феміністками, напевне ті ж, що й у психологів та психотерапевтів - загострене відчуття справедливості, емпатія і особистий негативний досвід, усе це поступово переростає у особистий розвиток на цю тему. але ж ми не ставимо під питання фах психології?
"кілька десятків підписів під петицією" - це про стамбульську конвенцію? та ясно що, на те було кілька технічних причин. можна було би покращити принаймні до близька 300, якби зробити необхідну технічну роботу.
3000 пасивних учасниць, котрі можливо побачать повідомлення, якщо пост у фб буде сильно коментованим у першу годину після появи і відповідно фб його позначить популярним і показуватиме всім.
Аудиторія проходить наступні етапи розвитку, і в спільноті 3000 учасниць на принаймні другому етапі, а швидше й на третьому:
- не знаю
- знаю (awareness)
- цікаво
- спроба
- взаємодія
- спонсорство (постійна підтримка)
Це ж дуже добре!
я нещодавно зав'язала із пост-майданівським громадським проектом і шукаю себе у наступних проектах. напрацювань вистачає по кількох напрямках, але себе одної на це не вистачає. треба вчитися залучати однодумців. відчуття безпорадності зовсім нема, швидше потреба сфокусуватися.