![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Троха лікнепу: репрезентація, об'єктивація, диспавермент
Почемо з найпростішого: репрезентація жінок.
Чому це найпростіше? А тому що можна взяти й банально порахувати: скільки жінок в органах влади? У силових структурах? У числі редакторів газет та журналів, власників виробництва, у релігійних структурах? Загалом серед робочої сили?
А чого не половина, якщо жінки - то половина людства?
Ну, оскільки ми тут займаємося культуркою - то скільки жінок серед персонажів книжок? Героїнь кіна? Серіалів? Коміксів? Відеоігор?
Культура починається з дитячого садочка. Скільки хлопчиків та дівчаток на размальовках та у мультиках? У пісеньках? Від чиєї особи складені пісеньки - хлопчика чи дівчинки чи гендерно-нейтрального автора? Про кого більше казок? Дитячих театральних та лялькових вистав? Скільки жінок-авторок у збірках? І таке інше.
Порахували. Просльозилися.
Чому просльозилися? Тому, що цифри свідчать: в нас патріархат, в нас немає суспільства рівності, нам до нього як до Києва рачки. І цей патріархат відтворює себе через культурні патерни, тобто, хто не знає, що таке патерн - це така, тіпа, резинова печатка, де написано щось типа "Одобряю, Полихаєв", і тую печатку ставлять людини в мозок з раннього дитинства.
Ось наприклад: десь я надибала статтю однієї африканської письменниці. Як і багато з нас, вона в дитинстві розважала себе складеними самостійно казками. У її казках білі діти каталися на санчатах і ковзанах та бавилися у сніжки. Сама вона чорна. Снігу, санчат та ковзанів не бачила аж поки не приїхала до Європи вже дорослою. Але вона вигадувала пригоди білих дітей у снігу, бо це здавалося їй дуже цікавим, а творів про чорних дітей не було. Шльоп! - у дитини в голові штамп "Казки - це про білих дітей". І тільки дорослою вона зрозуміла, що казки про чорних - це... нормально. Бо в голові вже стояв резиновий штамп і треба було докласти зусиль, щоб його стерти.
Не так давно я заради експерименту простудіювала декілька читанок для молодших школярів на предмет жіночої репрезентації. Результат мене свого часу приголомшив: героїнями текстів дівчата були приблизно у кожному п'ятому випадку, текстів, написаних жінками - близько 10%, від дівчачої особи - ЖОДНОГО в одній читанці та по одному - в інших.
Тобто я знала, що з жіночою репрезентацією в нас хєрово, але не знала, що аж так!
До чого це призводить? До того, що в дівчатка, яке навчається за цією читанкою, в голові з'являється, як в той африканської письменниці, гумовий штамп:
Цікаво - цп те, що про хлопців.
Пригоди - це про хлопців.
Висловлюватися від першої особи - це про хлопців.
Подальше вивчення літератури лише поглиблює цей штамп, а надалі ще мультики, кіно,віно і доміно відеоігри та просто балачки з друзями і спостереження за дорослими. До пубертату в більшості дівчат мозок здеформований, вони навчені не бачити і не чути жінок, нерідко навіть не бачити й не чути себе. Ігнорувати їхню присутність, їхню думку, нехтувати їхніми зусиллями - і собою, і своїми зусиллями також, чи ж то відрощувати навичку "Я не така!" - себто, інших жінок можна й надалі ігнорувати, але не мене, бо я заслужила.
До чого це приводить? До результатів, які показує психологічне тестування: коли в аудиторії присутні жінки складають 30%, око людини приблизно сприймає кількість чоловіків та жінок як "рівну". Коли жінка говорить 3 хвилини, а чолоік - 10, це суб'єктивно спримається як "вони говорили протягом рівного часу". Справжня кількісна рівність сприймається як "жінок забагато і вони забагато розмовляють".
І це я кажу лише про КІЛЬКІСНУ репрезентацію. Бо на ЯКІСНОМУ рівні пиндець із кількісною репрезентацією примножується сугубо й трегубо. У ЯКІЙ ролі жінки представлені в даному художньому творі? Здебільшого це саппорт героя чи об'єкт, до якого герой докладає своїх зусиль та емоцій. ЯК прописаний жіночий персонаж? Здебільшого не так ретельно, як чоловік, почуттям персонажки приділяється значно менше уваги, ніж почуттям чолоіка. Почуття персонажки будуть глибоко розроблені та ретельно висвітлені, якщо це кохання до чоловіка, або, скажемо, любов матері до сина, сестри до брата тощо. Рідко в інших випадках.
Навіть в текстах жінок. Бо жінки-письменниці, поки виростають, теж мають здеформований мозок! Вони пишуть про хлопців чи від особи хлопців, а потім їхні тексти включають до хрестоматій методробітники-жінки, які так само виросли з проштемпельованими мозками.
Патріархат розповсюджується штампуванням мозку. Інструментом штампування мозку є культура. На штампі написано "ЦІКАВО - ЦЕ ПРО ЧОЛОВІКА". Штамп внетрюється в мозок дітей через НЕРІВНУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЮ чоловіків та жінок у культурі. Нерівність репрезентації відбивається як у КІЛЬКОСТІ представлених у культурі жінок (ише 17% персонажок американського кіно останнього року є жінками), так і у ЯКОСТІ (жінки - це найчастіше друго- та третьорядні персонажі, емоційна підтрика та обслуга чолоіків, об'єкт їхніх дій та пристрастей). Підріслі діти, що обрали культуру полем своєї діяльності, несвідомо відтворюють ту картину репрезентації статей, яку засвоїли з культури, чим утворюють замкнене коло.
Кінець першої частини.
Чому це найпростіше? А тому що можна взяти й банально порахувати: скільки жінок в органах влади? У силових структурах? У числі редакторів газет та журналів, власників виробництва, у релігійних структурах? Загалом серед робочої сили?
А чого не половина, якщо жінки - то половина людства?
Ну, оскільки ми тут займаємося культуркою - то скільки жінок серед персонажів книжок? Героїнь кіна? Серіалів? Коміксів? Відеоігор?
Культура починається з дитячого садочка. Скільки хлопчиків та дівчаток на размальовках та у мультиках? У пісеньках? Від чиєї особи складені пісеньки - хлопчика чи дівчинки чи гендерно-нейтрального автора? Про кого більше казок? Дитячих театральних та лялькових вистав? Скільки жінок-авторок у збірках? І таке інше.
Порахували. Просльозилися.
Чому просльозилися? Тому, що цифри свідчать: в нас патріархат, в нас немає суспільства рівності, нам до нього як до Києва рачки. І цей патріархат відтворює себе через культурні патерни, тобто, хто не знає, що таке патерн - це така, тіпа, резинова печатка, де написано щось типа "Одобряю, Полихаєв", і тую печатку ставлять людини в мозок з раннього дитинства.
Ось наприклад: десь я надибала статтю однієї африканської письменниці. Як і багато з нас, вона в дитинстві розважала себе складеними самостійно казками. У її казках білі діти каталися на санчатах і ковзанах та бавилися у сніжки. Сама вона чорна. Снігу, санчат та ковзанів не бачила аж поки не приїхала до Європи вже дорослою. Але вона вигадувала пригоди білих дітей у снігу, бо це здавалося їй дуже цікавим, а творів про чорних дітей не було. Шльоп! - у дитини в голові штамп "Казки - це про білих дітей". І тільки дорослою вона зрозуміла, що казки про чорних - це... нормально. Бо в голові вже стояв резиновий штамп і треба було докласти зусиль, щоб його стерти.
Не так давно я заради експерименту простудіювала декілька читанок для молодших школярів на предмет жіночої репрезентації. Результат мене свого часу приголомшив: героїнями текстів дівчата були приблизно у кожному п'ятому випадку, текстів, написаних жінками - близько 10%, від дівчачої особи - ЖОДНОГО в одній читанці та по одному - в інших.
Тобто я знала, що з жіночою репрезентацією в нас хєрово, але не знала, що аж так!
До чого це призводить? До того, що в дівчатка, яке навчається за цією читанкою, в голові з'являється, як в той африканської письменниці, гумовий штамп:
Цікаво - цп те, що про хлопців.
Пригоди - це про хлопців.
Висловлюватися від першої особи - це про хлопців.
Подальше вивчення літератури лише поглиблює цей штамп, а надалі ще мультики, кіно,
До чого це приводить? До результатів, які показує психологічне тестування: коли в аудиторії присутні жінки складають 30%, око людини приблизно сприймає кількість чоловіків та жінок як "рівну". Коли жінка говорить 3 хвилини, а чолоік - 10, це суб'єктивно спримається як "вони говорили протягом рівного часу". Справжня кількісна рівність сприймається як "жінок забагато і вони забагато розмовляють".
І це я кажу лише про КІЛЬКІСНУ репрезентацію. Бо на ЯКІСНОМУ рівні пиндець із кількісною репрезентацією примножується сугубо й трегубо. У ЯКІЙ ролі жінки представлені в даному художньому творі? Здебільшого це саппорт героя чи об'єкт, до якого герой докладає своїх зусиль та емоцій. ЯК прописаний жіночий персонаж? Здебільшого не так ретельно, як чоловік, почуттям персонажки приділяється значно менше уваги, ніж почуттям чолоіка. Почуття персонажки будуть глибоко розроблені та ретельно висвітлені, якщо це кохання до чоловіка, або, скажемо, любов матері до сина, сестри до брата тощо. Рідко в інших випадках.
Навіть в текстах жінок. Бо жінки-письменниці, поки виростають, теж мають здеформований мозок! Вони пишуть про хлопців чи від особи хлопців, а потім їхні тексти включають до хрестоматій методробітники-жінки, які так само виросли з проштемпельованими мозками.
Патріархат розповсюджується штампуванням мозку. Інструментом штампування мозку є культура. На штампі написано "ЦІКАВО - ЦЕ ПРО ЧОЛОВІКА". Штамп внетрюється в мозок дітей через НЕРІВНУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЮ чоловіків та жінок у культурі. Нерівність репрезентації відбивається як у КІЛЬКОСТІ представлених у культурі жінок (ише 17% персонажок американського кіно останнього року є жінками), так і у ЯКОСТІ (жінки - це найчастіше друго- та третьорядні персонажі, емоційна підтрика та обслуга чолоіків, об'єкт їхніх дій та пристрастей). Підріслі діти, що обрали культуру полем своєї діяльності, несвідомо відтворюють ту картину репрезентації статей, яку засвоїли з культури, чим утворюють замкнене коло.
Кінець першої частини.
no subject
Но выкормить-то ребенка все-таки кто-то должен?
no subject
тут какой фокус, для матери связь с ребенком, как со сверхценностью, не обязательна, это для ребенка такая связь с телом, к которому приделана сиська (существом, которое приносит бутылочку, держит на руках и т.п.) - суперважная вещь, но в принципе, я вот искусственница и мамой называла бабушку до двух лет, и ничего, кроме аллергий, все дочерне-мамские заморочки - как по книжке
no subject
Но если систематически недокармливать детей, то детская смертность сразу возрастает, а цель-то была произвести побольше работников и воинов.
no subject
а не для того, чтоб вы среди женщин придумали сегрегацию на ровном месте
no subject
А вот чего я не представляю, так это как технически совместить кормление ребенка с занятиями типа торговли или войны. Не таскать же с собой.
no subject
no subject
Но вообще, возможно, я недооцениваю то, что можно делать с ребенком.
no subject
а торговля в современном мире - совсем другое дело;
так же и с войной;
мама идет служить, пап дома с бутылочкой, где-нибудь в штатах, потому стереотип разрушен, она - военная, он - нет
no subject
А вот если это эпоха торговых караванов — то сложнее. С другой стороны, я так рассуждаю, как будто бы у людей есть выбор, делать так или предоставить эти дела мужчинам — а ведь им не должно приходить в голову варианта не делать, для них вопрос стоит иначе: как сделать, чтобы ребенок поменьше мешал в дороге и в бою. Варианта не ехать или не идти в бой нет, есть только варианты, как оптимизировать роды, кормление и т.п.
Или не брать ребенка, или отдавать вскармливать тем, кто остается дома, да.
no subject
опять таки, в реальных матрилинейных родовых обществах женщины (а там уровень культуры - мотыга, не трактор) в тяжелейших природных условиях, с суровейшими зимами, работают много тяжелее и больше мужчин, просто все заработанное остается женщинам и ими же распределяется, ужод же из рода мужчины не знчит ничего, лишний едок свалился, потому что мужчина в их культуре "ни на что серьезное не способен";
кстати, социум местами деградирует именно к этому, когда привычный порядок рушится и многие мужчины теряют работу, хоть 90ые вспомнить; власть мужчин по сути всегда имела одно единственное объективное основание, одну специализацию: они организованной ватагой защищаются от организованной ватаги других мужчин;