Троха лікнепу: репрезентація, об'єктивація, диспавермент

[morreth]

Почемо з найпростішого: репрезентація жінок.

Чому це найпростіше? А тому що можна взяти й банально порахувати: скільки жінок в органах влади? У силових структурах? У числі редакторів газет та журналів, власників виробництва, у релігійних структурах? Загалом серед робочої сили?
А чого не половина, якщо жінки - то половина людства?

Ну, оскільки ми тут займаємося культуркою - то скільки жінок серед персонажів книжок? Героїнь кіна? Серіалів? Коміксів? Відеоігор?

Культура починається з дитячого садочка. Скільки хлопчиків та дівчаток на размальовках та у мультиках? У пісеньках? Від чиєї особи складені пісеньки - хлопчика чи дівчинки чи гендерно-нейтрального автора? Про кого більше казок? Дитячих театральних та лялькових вистав? Скільки жінок-авторок у збірках? І таке інше.

Порахували. Просльозилися.

Чому просльозилися? Тому, що цифри свідчать: в нас патріархат, в нас немає суспільства рівності, нам до нього як до Києва рачки. І цей патріархат відтворює себе через культурні патерни, тобто, хто не знає, що таке патерн - це така, тіпа, резинова печатка, де написано щось типа "Одобряю, Полихаєв", і тую печатку ставлять людини в мозок з раннього дитинства.

Ось наприклад: десь я надибала статтю однієї африканської письменниці. Як і багато з нас, вона в дитинстві розважала себе складеними самостійно казками. У її казках білі діти каталися на санчатах і ковзанах та бавилися у сніжки. Сама вона чорна. Снігу, санчат та ковзанів не бачила аж поки не приїхала до Європи вже дорослою. Але вона вигадувала пригоди білих дітей у снігу, бо це здавалося їй дуже цікавим, а творів про чорних дітей не було. Шльоп! - у дитини в голові штамп "Казки - це про білих дітей". І тільки дорослою вона зрозуміла, що казки про чорних - це... нормально. Бо в голові вже стояв резиновий штамп і треба було докласти зусиль, щоб його стерти.

Не так давно я заради експерименту простудіювала декілька читанок для молодших школярів на предмет жіночої репрезентації. Результат мене свого часу приголомшив: героїнями текстів дівчата були приблизно у кожному п'ятому випадку, текстів, написаних жінками - близько 10%, від дівчачої особи - ЖОДНОГО в одній читанці та по одному - в інших.

Тобто я знала, що з жіночою репрезентацією в нас хєрово, але не знала, що аж так!

До чого це призводить? До того, що в дівчатка, яке навчається за цією читанкою, в голові з'являється, як в той африканської письменниці, гумовий штамп:

Цікаво - цп те, що про хлопців.
Пригоди - це про хлопців.
Висловлюватися від першої особи - це про хлопців.

Подальше вивчення літератури лише поглиблює цей штамп, а надалі ще мультики, кіно, віно і доміно відеоігри та просто балачки з друзями і спостереження за дорослими. До пубертату в більшості дівчат мозок здеформований, вони навчені не бачити і не чути жінок, нерідко навіть не бачити й не чути себе. Ігнорувати їхню присутність, їхню думку, нехтувати їхніми зусиллями - і собою, і своїми зусиллями також, чи ж то відрощувати навичку "Я не така!" - себто, інших жінок можна й надалі ігнорувати, але не мене, бо я заслужила.

До чого це приводить? До результатів, які показує психологічне тестування: коли в аудиторії присутні жінки складають 30%, око людини приблизно сприймає кількість чоловіків та жінок як "рівну". Коли жінка говорить 3 хвилини, а чолоік - 10, це суб'єктивно спримається як "вони говорили протягом рівного часу". Справжня кількісна рівність сприймається як "жінок забагато і вони забагато розмовляють".

І це я кажу лише про КІЛЬКІСНУ репрезентацію. Бо на ЯКІСНОМУ рівні пиндець із кількісною репрезентацією примножується сугубо й трегубо. У ЯКІЙ ролі жінки представлені в даному художньому творі? Здебільшого це саппорт героя чи об'єкт, до якого герой докладає своїх зусиль та емоцій. ЯК прописаний жіночий персонаж? Здебільшого не так ретельно, як чоловік, почуттям персонажки приділяється значно менше уваги, ніж почуттям чолоіка. Почуття персонажки будуть глибоко розроблені та ретельно висвітлені, якщо це кохання до чоловіка, або, скажемо, любов матері до сина, сестри до брата тощо. Рідко в інших випадках.

Навіть в текстах жінок. Бо жінки-письменниці, поки виростають, теж мають здеформований мозок! Вони пишуть про хлопців чи від особи хлопців, а потім їхні тексти включають до хрестоматій методробітники-жінки, які так само виросли з проштемпельованими мозками.

Патріархат розповсюджується штампуванням мозку. Інструментом штампування мозку є культура. На штампі написано "ЦІКАВО - ЦЕ ПРО ЧОЛОВІКА". Штамп внетрюється в мозок дітей через НЕРІВНУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЮ чоловіків та жінок у культурі. Нерівність репрезентації відбивається як у КІЛЬКОСТІ представлених у культурі жінок (ише 17% персонажок американського кіно останнього року є жінками), так і у ЯКОСТІ (жінки - це найчастіше друго- та третьорядні персонажі, емоційна підтрика та обслуга чолоіків, об'єкт їхніх дій та пристрастей). Підріслі діти, що обрали культуру полем своєї діяльності, несвідомо відтворюють ту картину репрезентації статей, яку засвоїли з культури, чим утворюють замкнене коло.

Кінець першої частини.

Comments

[gorgulenok.livejournal.com]

Да. Вообще, рожать как можно больше имеет смысл или тогда, когда один работник производит больше, чем потребляет (хотя бы в том количестве, чтобы от голода не умереть), и остается излишек, который можно, конечно, оставить ему, а можно и распределить как-нибудь иначе — или тогда, когда между собой конкурируют группы, и у кого больше воинов, тот и победил.
С другой стороны, само по себе это не означает, что ребенок принадлежит мужчине. Но когда женщина постоянно беременна или выкармливает ребенка, то активной деятельностью занимается мужчина, и так власть сосредотачивается в мужских руках, после чего мужчины уже постепенно присваивают потомство (собственно, матрилинейность же держится еще какое-то время, когда реальная политическая власть уже принадлежит мужчинам). Вот это момент, который нужно как-то обойти, конструируя бэкграунд матриархатного социума.
Можно, конечно, не вдаваться в объяснения, это было давно и люди не всегда в курсе таких подробностей собственной истории, но все-таки для автора лучше представлять себе такие вещи.
Положим, в мире есть магия, доступная только женщинам, плюс природные условия, в которых она становится важным фактором — но у меня все равно нет железной уверенности, что это решает вопрос.

Да, но в современном мире это все вроде как должно быть уже неважно, с другими-то формами производства — а патриархат живет, и явно не только по инерции, инерции уже пора бы закончиться.

[virago-ghost.livejournal.com]

что ребенок принадлежит мужчине (мужчинам рода) - следствие разделения труда, в котором женщине отводится работа внутри охраняемой зоны, а мужчине - солдатская и экспансивная роль;
короче. у вас не будет матриарахата, пока право на ребенка не будет принадлежать женской части общины, при чем в формате аналогичном отцовской власти изначально, т.е. ребенок не свободен;
никакого прекрасного общества равенства с женской иерархией во главе настать сразу не могло, сперва должна была настать женская коллективная власть над детьми и власть одних женщин над другими, позволяющая эксплуатацию и концентрацию ресурсов, а вовсе не рай с правами человека;
именно потому инерция жизни патриархата так велика, в нашей культуре не только эксплуатация, но и плюшки про свободу, права человека и прочее прицеплены сейчас к патриархату, они родились из патриархальных концепций и развивались на них;
вы не можете сейчас устранить перекос задним числом, вы не можете сейчас дать женщинам опыт силы и коллективного господства, без того, чтобы ограничить чью-то идеальную свободу и социальные гарантии равенства;
потому везде, где культурные пережитки смогут сосуществовать с новыми экономическими формами, они будут с ними сосуществовать еще довольно долго

[gorgulenok.livejournal.com]

Ну, описывая матриархатное общество, ставить себе целью описать в нем при этом социальную справедливость и права человека совершенно не обязательно :) Народ прекрасно читает книжки про средневековье и еще просит, и не спрашивает, а где же, например, у Джорджа Мартина права человека.
Но да, конечно, кто-то будет говорить "вот видите, при матриархате прорва насилия, несправедливости и вообще". Но если слушать каждого, кто что-то говорит, то лучше вообще ничего не писать.

А вот про нашу реальность — да, логично. Да, все уже существующие институции рассчитаны на господство мужчин, и поменять это было бы непросто даже если бы мы в своей жизни видели что-то кроме патриархата — но мы же еще и не видели, у нас модель только эта.